Як суспільство України ставиться до української діаспори

Подекуди, наративам стосовно діаспори ще прийдеться пройти певну «декомунізацію»…

21 жовтня Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» презентував дослідження «Обізнаність мешканців України про діаспору та ставлення до неї», проведене Фондом Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова.

Долучившись до онлайн-обговорення результатів разом з Іриною Ключковською (МІОК), Олексієм Гаранем (ФДІ) та Стефаном Романівим (Світовий Конґрес Українців), хотів би поділитися власними міркуваннями саме зі сторінки Укрінформу, адже своїм розділом «Діаспора» це агентство підтримує поширення обізнаності про закордонне українство.

Кожен може проставити свої акценти, ознайомившись із цифрами, але моє прочитання результатів наступне.

Трьох чвертей мешканців України не цікавлять питання, пов’язані з українською діаспорою. Куди там: більшість українців України і не бажають глибше пізнавати українців діаспори та наші закордонні організації. Що також говорить про вже укладений певний образ – радше несправедливий.

Як імовірний наслідок попереднього, сучасна громадська думка фактично не погоджується з передбаченим у статті 12 Конституції, а саме – що Україна повинна дбати про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. Принаймні, виділення коштів для підтримки українських організацій за кордоном не отримує значного схвалення серед опитуваних. Навіть ті, хто одразу декларують позитивне ставлення до української діаспори, неоднозначно ставляться до такого фінансування, яке – хочу нагадати – проводиться Міністерством закордонних справ України.

Натомість, значна більшість опитуваних пропонують українській діаспорі вкладати кошти в економіку України. Але хочу зупинити увагу на іншому.

Зараз констатується брак підтримки можливого залучення діаспорян до роботи у керівних органах державної влади України.  

Цей сигнал є тривожним не сам по собі, а лише в розгляді крізь призму – чи можемо говорити про єдину українську всесвітню спільноту. Чи ті, хто за кордоном, сприймаються «на одній хвилі» з громадськістю України. Адже публічна роль, яку респонденти впевнено залишають для діаспорян – це популяризувати Україну за кордоном. Вочевидь, власним коштом і на залишки того, що інвестували у вітчизняну економіку.

Відкинувши іронію, кожен другий респондент, говорячи за українську діаспору, згадує про Канаду, хоча в цій країні така ж кількість людей українського походження, як у країнах Середньої Азії, які не згадуються взагалі. Втім, абсолютно влучно діаспорою сприймається Польща – і напевно не тому, що там історична українська національна меншина, а через правильні оцінки сьогочасних міграційних процесів.

У принципі, можна абсолютно зрозуміти все інше, що показують результати дослідження, особливо розібравши відповіді за регіонами проживання, чи соціальним становищем. В Україні зараз тривожно. Подекуди, наративам стосовно діаспори ще прийдеться пройти певну «декомунізацію».

Питання діаспори та ставлення до неї – за моїми спостереженнями – втратило актуальність, набуту між 2014 та 2015 роками. Іншими словами: не вважаю, що ми знаходимося на піку позитивного сприйняття діаспори українцями в Україні. Втім, немає інших даних, з якими порівнювати, – перед нами перше дослідження такого роду.

Разом з тим, фактом залишається те, що результати ставлять дзеркало перед всім закордонним українством. Як представники діаспори, маємо відчути холодний душ.

Нехай ці дані слугують новим стимулом для цільової роботи – щонайменше у побудові та донесенню меседжів, які б формували велику картину. Як на мене, потрібно інформаційний стрибок від «мікро» – до «макро»...   

З іншого боку, брак значимості української діаспори в Україні – це проблема, яка має увійти до порядку денного вітчизняного політикуму для руху до протилежного. Адже у цьому глобальному та цифровому світі, в ситуації, яка над нами котрий рік надвисла, українська політична нація мала б позбутися фізичних кордонів – з усіма витікаючими з цього практичними наслідками.

Насамкінець хочеться завершити позитивними нотами, які продивляються у дослідженні.

Зацікавившись українською діаспорою, люди бажають дізнаватися більше. Також уже зараз видніє достатній простір для сприйняття нових комунікацій людьми з усіх регіонів України, хоч яким був би їхній рівень освіти, хоч якою мовою вони б розмовляли вдома і навіть якими були б їхні геополітичні переконання.

А ще, Схід України, виявляється, – не менш відкритий до перейняття досвіду діаспорян через освіту, аніж західний регіон.

Андрій Якубув, 1-й віце-президент Світового конґресу українських молодіжних організацій (СКУМО)