Газовий інтерконектор Україна-Польща та тінь Росії

Москва не припиняє спроб сварити Київ і Варшаву й у газовій сфері

Польща вже зараз готова транспортувати в Україну до 2 млрд кубометрів газу, а в перспективі – у кілька разів більше, аби допомагати Україні підтримувати енергетичну незалежність.

Про це заявив нещодавно під час прес-конференції у Варшаві уповноважений польського уряду з питань стратегічної енергетичної інфраструктури Пьотр Наїмський.

Відтак, якими є перспективи співпраці України з Польщею у газовій сфері в умовах впливу Росії та зростання енергетичних інтересів США в Європі?

З цими питаннями Укрінформу допомагав розібратися президент Центру глобалістики Стратегія XXI Михайло Гончар.

КИЇВ-ВАРШАВА: СПІЛЬНІ ГАЗОВІ ІНТЕРЕСИ

У словах польського урядовця загалом немає нічого нового. Він уже кілька років поспіль говорить про те, що Варшава очікує на добудову Україною відрізку газогону протяжністю майже 100 км від найближчого газосховища в Україні до польського кордону. Це дало б змогу транспортувати більші обсяги газу з Польщі в Україну. Новий інтерконектор розрахований на транспортування 8 млрд кубометрів з Польщі в Україну та 7 млрд кубометрів газу в зворотному напрямку.

Для запуску нового інтерконектора Польща зі свого боку кордону має добудувати 1,5 км. При цьому готова це зробити у будь-який момент. Зрештою, Наїмський зазначив, що це буде обов’язково зроблено в рамках створення газового коридору “Північ-Південь”. Український ринок газу є привабливим для Польщі, на нього польська нафтогазова компанія PGNiG хоче постачати все більші обсяги газу. Не випадковим є продовження восени минулого року контракту між польським PGNiG й українським “Укртрансгазом” на використання польською стороною українських газосховищ.

Діюче газове сполучення між Україною і Польщею існує з 1963 року. При цьому, у прямому режимі постачання газу з Росії в Європу через нього можна транспортувати 5 млрд кубометрів газу, а в режимі реверсу – з Польщі в Україну – до 2 млрд кубометрів. Від серпня 2016 року по червень 2018 року Польща експортувала в Україну 1,3 млрд кубометрів газу. Це не якісь значні обсяги газу, але у випадку кризових ситуацій ці поставки можуть мати неоціненне значення для енергетичної безпеки України та й для українсько-польських відносин загалом. Наприклад, під час одноденного газової кризи 1 березня 2018 року, коли російський “Газпром” відмовився виконувати поставки в Україну відповідно до Стокгольмського арбітражу, польська компанія PGNiG прийшла з допомогою й поставила в Україну незначний обсяг газу – 1 млн кубометрів. Однак, у цій ситуації, як наголошує президент Центру глобалістики Стратегія XXI Михайло Гончар, “важливим є не сам обсяг, а що вдало спрацював механізм екстреної допомоги”.

Торік під час Українсько-польської міжпарламентської асамблеї у Варшаві Наїмський наголошував, що попри тривалі переговори між польським та українським операторами газопроводів – компаніями Gaz-System та “Укртрансгазом” – щодо будівництва нового інтерконектора, з української сторони cправа так і не зрушила з місця. Тоді він просив народних депутатів України, аби вони спробували переконати "відповідних людей та інституції в Києві", щоб врешті у цьому питанні сталися позитивні зміни. Свої сподівання на зрушення він висловив і кілька днів тому, маючи на увазі нову президентську команду в Україні.

Відтак, постає питання: чому дійсно ця справа поки що не вирішується у Києві?

ДОБУДОВА ІНТЕРКОНЕКТОРА З ПОЛЬЩЕЮ: ЩО СТОЇТЬ НА ЗАВАДІ Й ЧИ ВІН ПОТРІБНИЙ УКРАЇНІ?

Президент Центру глобалістики Стратегія XXI наголошує, що добудова цього газопроводу до кордону з української сторони “не є ані технічною, ані фінансовою проблемою”, просто НАК "Нафтогаз України" став заручником анбандлінгу (unbundling – англ.) – проекту відокремлення Оператора ГТС України зі структури Нафтогазу.

“Нафтогаз дивиться на процес побудови інтерконектора не зі своєї загальнокорпоративної точки зору, а з погляду, що Оператор буде виділений із системи Нафтогазу. Відтак, побудова цього інтерконектора вже буде завданням цієї компанії”, – наголосив Гончар.

Він зауважив, що на добудову інтерконектора Оператор ГТС – а це може бути “Укртрансгаз” чи ПАТ “Магістральні трубопроводи України” – треба буде витратити приблизно 200 млн доларів.

За планами, новий незалежний Оператор ГТС має запрацювати з 1 січня 2020 року. Відтак, ймовірно саме тоді прийматиметься якесь комерційне рішення щодо цього інтерконектора, а політичне рішення буде вже за новим урядом України.

Ще одним ключовим питанням є: наскільки важливим і потрібним є для України новий газовий інтерконектор із Польщею? Це питання варто розділити на комерційну і політичну складові.

Як зауважує Гончар, Україна вже зараз по реверсу має можливості отримувати через газові сполучення зі Словаччиною, Угорщиною та Польщею загалом приблизно 26 млрд кубометрів газу. Ці потужності у 2,5 разу перевищують нинішні потреби України в імпорті газу. Водночас, разом із планами збільшення власного видобутку газу і відмови від імпорту взагалі, того блакитного палива, яке Україна зараз отримує за експортом, вистачить для енергетичних потреб держави.

З іншого боку, як зауважує Гончар, є добре українське прислів’я – запас біди не чинить. Відтак, краще було б, якби ця інфраструктура існувала, ніж би її не було, особливо у випадку появи непередбачених обставин.

“Якщо бурхливо розвиватиметься економіка, а власний видобуток не буде достатнім, то така інфраструктура мала б бути”, – наголошує експерт. Водночас він додає, що це все потрібно моделювати, оскільки витрачені кошти на створення інтерконектора потрібно буде якось повернути. Одним із варіантів є, наприклад, використання потужностей інтерконектора польськими компаніями, які потенційно можуть бути зацікавлені у створенні своїх запасів в українських газосховищах з перспективою подальшої реалізації газу на ринку країн Центрально-Східної Європи. Цей компонент, на переконання українського експерта, може підвищити також значущість енергетичного коридору “Північ-Південь”.

Але є й політична складова. Останнім часом енергетичним ринком у Європі активно цікавляться американці, які хочуть продавати все більше блакитного палива на Старому континенті. Не є винятком й Україна. Польща торік підписала з американськими компаніями кілька довгострокових контрактів на постачання скрапленого газу, який транспортуватиметься до LNG-терміналу в Свіноуйсцє на узбережжі Балтійського моря. Американці хочуть також продавати газ і в Україні, а поляки готові постачати газ з-за океану через свою ГТС в Україну. Не випадково, президент Володимир Зеленський під час нещодавньої зустрічі з делегацією із США обговорив проект транспортування скрапленого природного газу з Польщі. Американський газ може бути не найдешевшим, але у пакеті з іншими елементами безпекової співпраці Києва з Вашингтоном, можливо, цілком прийнятним.

РОСІЙСЬКИЙ ГАЗОВИЙ “КІЛОК” В УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ

Україна й Польща тісно співпрацюють у політичній сфері, зокрема і щодо протидії будівництву “Північного потоку-2”. Як зауважує Гончар, паралельні зусилля Києва і Варшави, зокрема й на американському напрямі, принесли свій ефект. Крім того, Польща зробила значний внесок, щоб “Північний потік-2” підлягав новій газовій директиві ЄС.

Відтак, як зауважив експерт, Росія намагається застосувати щодо українсько-польських відносин свій давній підхід – розділяй і володарюй – аби посварити Київ і Варшаву. В українському інтернет-просторі нещодавно з’явилася інформація про те, що Польща нібито є конкурентом України за транзит російського газу в Європу. Вкидання базується на тому, що в умовах, коли Київ веде складні переговори у трикутнику Україна-Росія-ЄС за продовження транзиту через українську ГТС російського газу до ЄС із 2020 року, Польща модернізує свою систему з метою збільшення транспортування газу з Росії до Європи.

Гончар переконаний: хтось намагається вбити додатковий клинець у проблемні польсько-українські відносини, “малюючи якусь конкуренцію”.

“Але її реально не може бути суто з технічних причин”, – підкреслив президент Центру глобалістики Стратегія XXI. Він наголосив, що польський газопровід Ямал-Європа працює майже на повну потужність, а конкуренція з Україною могла б бути у випадку будівництва Росією через територію Польщі другої нитки цього газопроводу. Свого часу Польща відмовилася від таких пропозицій Росії саме з думкою про хороші відносини з Україною. Але зараз у Росії навіть не було б на це коштів.

“Ці вкидання з російського напрямку, що начебто Польща щось перехопить з українського транзиту, приречені на поразку, бо насправді – не мають під собою жодного підґрунтя”, – констатував Гончар.

Українсько-польські відносини у газовій сфері мають свою непогану перспективу. Попри те, що будівництво газового інтерконектора між Україною й Польщею може викликати безліч запитань із точки зору комерції, чинник політичної доцільності теж повинен залишатися на порядку денному. Вбачаючи у союзі Польщі, України і ще кількох країн регіону серйозний “газовий” фронт протидії російській монополії в Європі, можна очікувати появи подальших “інформаційних вкидів” із російського боку, аби посварити Київ і Варшаву.

Юрій Банахевич, Варшава