Україна найменш економічно вільна у Європі? Так Київ же – аутсайдер!

Наша держава – 131-а у світовому рейтингу економічної свободи. Тим часом Київ у подібному українському рейтингу посів 21 місце з 24…

Україна – єдина держава Європи, що належить до категорії країн із найнижчим ступенем економічних свобод. Такі невтішні для нас дані оприлюднили аналітики канадського Fraser Institute. А доволі скромна 131-а позиція в переліку 162 країн, чиї показники враховують при укладанні рейтингу, “гарантує”, що випереджають нас не лише європейські та інші розвинуті країни світу, а й більшість азійських, африканських і південноамериканських держав. Та й про що говорити, коли в українському рейтингу – Київ, столиця, аж… на 21 місці з 24-х…

Що ж не так із нашою економічною свободою?

Може, це якісь ворожі підступи проти України в рамках гібридної війни? Але ж і в решті світових рейтингів-“ранжувань” ми, зазвичай, пасемо задніх...

Приміром, за даними World Happiness Report, Україна перебуває приблизно на таких же, як і в рейтингу економічної свободи, місцях у Індексі щастя (передовсім, через невдоволення рівнем соціальної підтримки та незначний обсяг ВВП на душу населення). До десятка найбільш нещасних держав ми, зазвичай, входимо і за даними Bloomberg's Misery Index – прогнозного рейтингу щодо інфляції та безробіття для 66 країн. Ми – 111-ті (зі 149 оцінених держав) у світовому рейтингу добробуту, який складає британський аналітичний центр The Legatum Institute. За оцінками Індексу людського розвитку (HDI), що визначається Програмою розвитку ООН, Україна перебуває у дев’ятому десятку зі 189 країн. За результатами глобального дослідження "Індекс соціального розвитку" від американської неурядової організації Social Progress Imperative, ми – лише в середині світового рейтингу за рівнем соціального розвитку. Те ж стосується й рейтингу глобальної конкурентоспроможності економіки, що публікується Всесвітнім економічним форумом.

Відносними успіхами Україна може похвалитися хіба що, стабільно прогресуючи у рейтингу Світового банку Doing Business, в рейтингу інноваційних країн (за даними Global Innovation Index) та в дослідженнях World Wide Web Foundation щодо розвитку відкритих даних (Open Data Barometer)...

Отже, звинувачувати в упередженому ставленні до нашої країни конкретну групу дослідників, погодьтеся, не доводиться. Диму ж без вогню не буває...

1. Фактори “чотирисходинкового” успіху

За даними Fraser Institute, піднятися в рейтингу Економічної свободи зі 135 на 131 місце Україні вдалося завдяки поліпшенню показників ступеня урядового контролю, надійності валюти і свободи міжнародної торгівлі. Не варто бути аналітиком, щоб спрогнозувати: піднятися у наступному рейтингу завдяки цим же показникам буде ой як складно. Хоча б тому, що нинішній перелік економічно вільних, відносно вільних і невільних держав складено на підставі відомостей за 2019 рік, коли українська національна валюта зміцнювалася найвищими у світі темпами. Тепер же гривня знову “відкотилася” до показників 28,0 за долар і понад 33,0 за євро... Окрім того, карантин позначився на обсягах міжнародної торгівлі. Щоправда, й багато інших держав в умовах пандемії також впроваджували торговельні обмеження. Але на більшості економік (де вчасно задіяли резерви внутрішніх ринків) це позначилося не так суттєво...

2. Судова система і захист власності

На думку експертів, нам не варто сподіватися і на значне поліпшення за іншими показниками, що враховуються при укладанні рейтингу. Зокрема, за останній рік Україна фактично нічого не зробила для поліпшення ситуації для гарантування власності й реформування судової системи. А це ж – саме ті параметри, які найбільше “тягнуть нас донизу”. Бо, за даними самих дослідників, з-поміж 44 критеріїв оцінювання, головними є рівень особистого вибору, можливість виходу на ринки, захист приватної власності та верховенство права. А із цим у нас – самі знаєте як... “Цього року жодних позитивних змін у роботі правової системи держави не сталося. Навпаки ми були свідками низки подій, які можуть ще більше підірвати довіру до неї як у середині країни, так і за її межами”, – застерігає директор Інституту суспільно-економічної трансформації Ілля Несходовський. Тут можна згадати відставку керівника САП Назара Холодницького та події довкола Національного антикорупційного бюро. А чого варта чергова демонстрація невмирущості принципу “кругової поруки” у вітчизняній судовій системі! Мова про підтримку Вищою радою правосуддя сумнозвісного керівника Окружного адміністративного суду Києва Павла Вовка та інших служителів Феміди, яких звинувачують у злочинах проти держави та у корупції. А також ухвалення судовими органами низки явно “проспонсорованих” кимось і невигідних державі рішень. 

Хоча, за словами Іллі Несходовського, укладачі рейтингів, зазвичай, не оцінюють ситуацію за конкретними прикладами і скандалами, маємо й доволі невтішне загальне тло – жодних позитивних зрушень у цій сфері і у 2020-ому не сталося. Стосується це як відсутності змін у законодавчому полі, так і в підходах до здійснення правосуддя. “На жаль, у багатьох випадках суди й надалі керуватимуться своїми корупційними інтересами й інтересами покровителів, а не Законом. У цьому контексті вважаю важливим маркером поведінку суддів при розгляді позовів щодо неправомірного блокування фіскальними органами податкових накладних і невизнання права підприємців на податковий кредит. Якщо й надалі суддівська система зневажатиме закон, можемо навіть опуститися в наступному рейтингу”, – вважає пан Несходовський.

3. Рівень доходів громадян, попит та фінанси для бізнесу

Україна за підсумками цього року навряд чи може розраховувати й бодай на якийсь прогрес за показниками рівня реальних доходів громадян, купівельної спроможності і ВВП на душу населення. Залишаються проблеми з отриманням дозволів на ведення підприємницької діяльності. Податкова система країни не змінилася. Зате суб’єктивна оцінка бізнесом ефективності її роботи, судячи з останніх опитувань, погіршилася.

Проте, маємо й низку позитивних зрушень. Поміж них – покращення умов для отримання кредитів. Зокрема, НБУ послабив вимоги до кредитування банками реального сектору економіки. Чимало зроблено останнім часом і у сфері діджиталізації – у тім числі, і в дозвільній системі. Але, переконаний Ілля Несходовський, для суттєвого просування України у світових рейтингах цього замало.

4. Рейтингам довіряй, але...

“Суттєвий прогрес неможливий без зміни української еліти, яка наразі не вміє мислити іншими категоріями, аніж “піар” або “дерибан”, – ще більш категоричний голова Експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук. Водночас ставити перед собою завдання щодо поліпшення тих чи інших параметрів Україна, на його думку, повинна, виходячи із кращого світового досвіду і власних особливостей та потреб, не надто орієнтуючись на “успіх” або “регрес” в усіляких рейтингах.

“Такі дослідження доволі суб’єктивні. Часто їх укладачі роблять висновки, опитуючи експертів у кожній країні. Й ці оцінки залежать “від місця сидіння респондентів” – їх лояльності чи опозиційності до влади”.

Пан Кушнірук вважає, що за багатьма показниками, пов’язаними з рівнем громадянських свобод – зокрема, й економічних – ситуація в Україні навіть краща, ніж у деяких європейських державах, де все надміру зарегульоване. “Розпочинати якусь діяльність у Європі дуже і дуже складно. У нас же багато речей можна робити легше та швидше саме тому, що вони ще не врегульовані. Певний сумбур і хаос дозволяють діяти ефективніше”, – каже експерт. І наводить як приклад 5-відсотковий рівень оподаткування ІТ-діяльності, без жодних додаткових вимог і платежів. Низьке податкове навантаження призвело не лише до повернення в країну частини наших фахівців із-за кордону, а й до того, що працювати до нас охоче їдуть іноземці.

“Тобто, не лише рейтинги визначають, як розвивається і як має розвиватися далі та чи інша країна”, – робить висновок Борис Кушнірук.

“Риба гниє з голови”? “Суворий” бізнесклімат Києва

Здавалося б, в авангарді позитивних для підприємницької ініціативи змін має бути столиця. Адже саме в Києві сконцентровані колосальні (як для нашої держави) ресурси, сюди з’їжджаються найкращі “уми” і найбільш вправні “руки”. Тут формуються основні тренди і визначається попит. Утім, оприлюднені цими днями дані Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, який дослідив бізнесклімат у найбільших містах країни і склав відповідний рейтинг, неабияк розчарували. Київ не те що не потрапив до першої трійки чи десятка, а й взагалі опинився поміж його аутсайдерів. 21 місце із 24 “піддослідних” міст.  

Дослідження проводили в січні-квітні. Телефоном опитали понад 5 тисяч підприємців (малий, середній та великий бізнес). Їх просили оцінити конкурентоспроможність своїх міст за десятьма основними критеріями (субіндексами):

1. Започаткування бізнесу.
2. Доступ до публічного майна.
3. Прозорість та відкритість даних.
4. Вартість дотримання законодавства.
5. Податки та збори.
6. Неформальні платежі і корупція.
7. Безпека ведення бізнесу.
8. Лідерство міської влади.
9. Ресурси для розвитку.
10. Підтримка інновацій.

І за жодним із цих показників столиця не продемонструвала прикладу. Швидше, навпаки. За легкістю відкриття бізнесу Київ – аж 18-й, за рівнем безпеки підприємництва – 21-й, за доступом до публічного майна, як і за розміром податків та зборів, – 22-й. А за таким показником як “вартість дотримання законодавства” – узагалі останній. Найсильнішими ж для мегаполіса компонентами стали “підтримка інновацій” (5-те місце) і “прозорість та відкритість даних” (7-ме).

Усе це в комплексі й призвело до згаданого вже 21-го місця в “Індексі конкурентоспроможності міст України у 2019–2020 роках”. 44,1 бала зі 100 можливих. Майже удвічі гірший показник, ніж у лідера – Хмельницького (72,96 бала). Поміж “передовиків” рейтингу також Івано-Франківськ (66,95 бала), Львів (66,15), Вінниця (66,45), Тернопіль (63,89) та Чернігів (62,88). На останньому місці – Херсон (31,62 бала).

Борис Кушнірук пояснює “відставання” Києва тим, що у столиці дорожчі усі фактори виробництва – починаючи від вартості землі, оренди приміщень і завершуючи “ціною” робочої сили. “Також тут більше усіляких регуляцій. А вплив корупційних чинників суттєвіший. Розмір “середньостатистичного “ хабара в регіонах набагато менший, ніж у Києві. Тож загалом там вести бізнес вигідніше. Окрім того, влада у порівняно невеликих містах більш зацікавлена у підтримці ділової ініціативи. Адже підприємців там не вистачає. У столиці ж завдяки великим грошам усе начебто “крутиться саме по собі”, – пояснює пан Кушнірук.    

Опитані Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій суб’єкти підприємницької діяльності поміж головних перешкод, з якими стикаються при веденні бізнесу в Києві, назвали такі:

• високі податки (39,1% респондентів),
• брак кваліфікованої робочої сили (33%),
• низький попит із боку споживачів (28,2%),
• нестача фінансового ресурсу (23,3%),
• корупція міської влади (17%),
• політичні ризики (16,9%).

Також поміж перепон столичні підприємці називали складність процедури отримання дозвільних документів (13,1%), висока вартість сировини і комплектуючих (7,9%), складність під’єднання до систем електро-, водо-, газопостачання та водовідведення (6,1%).

Владислав Обух, Київ