Сало, овочі, олія... Чому вартість харчів знов б’є рекорди

Стрімким подорожчанням продовольства “завдячуємо” не лише сезонному чиннику і зовсім не дефіциту, кажуть експерти

Українці звикли до постійного подорожчання продуктів. Навіть до аномального росту цін на окремі харчі – то на гречку, то на цибулю, то на олію чи цукор. Але, як правило, неприємні цінові удари пом’якшує здешевлення інших харчів. А так, щоб дорожчало все й одразу, в умовах стабільної національної валюти буває рідко.

Тож зараз маємо “унікальну” можливість відчути таке на своїх гаманцях. Бо продукти, які порівняно з минулою осінню втратили у ціні, можна порахувати на пальцях. Із овочів це – картопля й тепличні томати, із фруктів – яблука. А ось у “невегетаріанців” справжнісінький тобі траур: сало й м’ясо наввипередки взялися бити історичні цінові рекорди...

Морозів ще не було, а ціни на овочі вони вже “вдарили”

Подорожчання овочів перед настанням холодів – річ об’єктивна. По-перше, їх урожай вже зібрано, продаж “із поля” фактично завершено й починається збут товару зі сховищ, тож виробники роблять націнку “за зберігання”. По-друге, попит на овочі, які можна довго тримати в льохах, підвалах чи й на балконах – капусту, картоплю, моркву, столові буряки, цибулю – підвищується: домогосподарки скуповуються про запас.

Але. За даними Державної служби статистики , ціни зросли не лише порівняно з літом, а й із минулою осінню. Хоча ще кілька місяців тому ми раділи, що вартість овочів "борщового набору" була нижчою – чи принаймні такою ж, – як у улітку-на початку осені торік. Тобто, темпи цінового зростання цього разу стрімкіші, ніж у 2020-му. Що лякає: раптом така інтенсивність збережеться й надалі?

"Серед овочів “борщового набору" із жовтня 2020 року по жовтень 2021-го морква подорожчала на 30,3% (до 8,99 грн за кг), буряк – на 65,3% (до 9,06 грн за кг), капуста – на 30,9% (до 7,54 грн за кг), ріпчаста цибуля – на 80,3% (до 9,59 грн за кг). Картопля за цей період подешевшала на 3% (до 8,69 грн за кг)”, – йдеться у повідомленні Держстату.

А рівень жовтневого подорожчання овочів проти вересня фахівці оцінюють загалом у 10,6%. Ціновий “внесок” листопада також для споживачів негативний. Скажімо, середня вартість червоних буряків минулого тижня подолала десятигривневу позначку (це вже вдвічі дорожче, ніж рік тому). Наближається до такого рівня й капуста. Експерти вважають це наслідком зменшення площ, відведених селянами під ці культури.

А формуванню гарних капустяних голівок подекуди завадили ще й тривалі посушливі періоди та прохолодна осінь.

Ті ж яйця, тільки з Білорусі

Поступово на українських ринках і в торговельній мережі дорожчають яйця. Що й зрозуміло: сезонність як-не-як. Традиційно зимовий пік їх вартості очікується перед різдвяно-новорічними святами, коли попит на цей продукт традиційно зростає. Найближчий ціновий орієнтир, за прогнозами аналітиків Українського клубу аграрного бізнесу, – 40 гривень за десяток (поки що – 25-35 гривень). Коли його буде досягнуто – найближчого тижня чи вже перед святами, фахівці не прогнозують. Бо й у цьому сегменті ринку – не без особливостей.

Основна з них – скорочення поголів’я птиці. На 2,7% з початку року. На перший погляд, нібито небагато. Але це – на хвилиночку – мінус майже 6 мільйонів голів, більшість з яких – кури-несучки.

Річ у тім, що в Україні за останні два роки закрилися до трьох десятків птахофабрик. Кажуть, через нерентабельність. А галузеві флагмани активно вивозять продукцію закордон. До нас же везуть яйця з Білорусі. Результат же нашого промислового виробництва яєць з урахуванням хазяйнування домогосподарств (за розрахунками Держстату) не тішить: протягом січня-жовтня в Україні виробили 12,1 млрд штук яєць – на 13,9% менше, ніж за такий період торік.

Російська огіркова “голка” й дешеві українські томати

І білоруські яйця – то ще, виявляється, пів біди. За даними EastFruit, минулого тижня на нашому ринку сталася резонансна подія: вперше в історії Україна почала імпортувати свіжі огірки з Росії. Хоча ще донедавна усе було “з точністю до навпаки”: РФ вважалася основним ринком збуту українських тепличних огірків. Тепер же, за даними аналітиків, російські овочі спокійнісінько конкурують за ціною з українськими, незважаючи на 10% імпортне мито, що сплачується при ввезенні.

“Наразі пропозиція огірків українського виробництва на ринку обмежена – лише кілька комбінатів їх відвантажують, тож ціни на український огірок порівняно високі – 38-45 грн/кг. На цьому фоні різко зріс імпорт огірка з Туреччини, що доступний у середньому на 5-10 грн/кг дешевше. Є у продажу огірок з Білорусі, що коштує трохи дорожче за турецький. Російські огірки надходять на ринок за найнижчими цінами, адже в РФ спостерігається тенденція до зниження вартості цієї продукції”, – пояснив керівник міжнародних проектів Fruit-Inform.com Євген Кузін.

І навіть незважаючи на постачання з держави-агресорки, вартість тепличних огірків в Україні продовжує зростати – у роздріб вони коштують вже 45-60 гривень.

А ось томати з українських теплиць дешевшають. Виробники змушені знижувати відпускні ціни через великі обсяги неякісної продукції, яка заполонила ринок. Тепличні комбінати відвантажують помідори по 20-27 грн/кг, що в середньому на 18% дешевше, ніж тиждень тому. Імпортні томати (переважно, турецькі) надходять у продаж по 22-30 грн/кг. Як наслідок – маємо ще одну приємність для українських споживачів: у роздріб томати з теплиць нині десь на 10% дешевші, ніж у листопаді торік.

Інший ціновий позитив: приблизно на 23% дешевші, аніж у листопаді торік, українські яблука. Для столичних споживачів окремі сорти на 43% доступніші, ніж минулої осені. В Києві яблука можна купити в середньому по 8-9 гривень за кілограм – на третину дешевше, ніж у Кишиневі та вдвічі дешевше, ніж у Тбілісі, – стверджують аналітики.

Що там “пів царства – за коня”, якщо “пів тисячі за сало”

Із вересня 40 гривень (майже третину) додав в ціні наш “стратегічний” продукт. На ринках і в магазинах сало коштує в середньому 185 гривень за кілограм. Середня вартість домашнього сала – 134 гривні. А ось “генеральське” (з м’ясним прошарком), схоже, стає таким же делікатесом для більшості українських родин, як і екзотичні хамони, прошуто чи пармська шинка. В соцмержах пишуть, що на деяких київських ринках за якісний продукт цими днями просили навіть по 500 гривень. Хоча середня ціна таки нижча – 300-350 гривень за кілограм.

У жовтні цінові рекорди встановлювало й м’ясо. Зараз ситуація трохи заспокоїлася. А численні акції з продажу замороженого й охолодженого продукту, якими балують українців великі торговельні мережі, узагалі створюють видимість цінової стабільності – свинячу лопатку, гуляш або задню частину можна купити дешевше, ніж курятину, по 90-100 гривень за кіло.

До речі, за даними Держстату, у цьому сегменті за останній рік найбільше додало в ціні саме куряче філе, вартість якого підскочила на чверть. Зараз середня його ціна – 115 гривень за кілограм. Мінімальна вартість філе індика – 158 гривень, максимальна – 185 (дані ринку “Столичний”).

Щодо червоного м’яса, то останнім часом майже на 20% подорожчала яловичина. Тож тепер маємо: середня ціна гуляшу – 230 грн/кг (+40% від початку року), ребер 140 грн/кг (+48%), вирізки – 255 грн/кг (+28%). Це дані Держстату. Прилавки ж київських ринків свідчать: то – не межа. Приміром, у вівторок на ринку “Столичний” яловича і теляча вирізка коштувала в середньому 545 гривень. І – щоб остаточно подивувати м’ясоїдів та порадувати вегетаріанців: за кілограм філе міньйон (стейк із ніжної середньої частини яловичої вирізки) на ринку просили від 780 до 800 гривень.

Цінові “досягнення” свинини – скромніші: плюс 8% порівняно із торішнім жовтнем. Ринкова ціна – від 100 гривень за лопатку і задню частину до 155 за ошийок.

Але, кажуть експерти, через зменшення виробництва й подорожчання енергоносіїв надалі ціни, вочевидь, лише ростимуть. Тільки одна цифра: від початку року поголів'я худоби в Україні скоротилося на 6,7%.

На короткому кроці боротися з дефіцитом знов доведеться за рахунок імпорту (а дешевої свинини з країн Євросоюзу імпортери цього року заводять менше).

У середньостроковій перспективі виходом може стати скасування ввізного мита на живу велику і дрібну рогату худобу. Відповідного висновку дійшли учасники робочої групи з оперативного вирішення питань, пов’язаних з оподаткуванням в аграрному секторі. Вони підрахували, що доходи бюджету від продажу завезених з-за кордону тварин після відгодівлі уп’ятеро перевищуватимуть втрати від оподаткування імпорту готового молодняка.

Утім, доки офіційних рішень із цього приводу не ухвалено, під ніж активно ідуть не лише свині та ВРХ, а і дрібна худоба. За даними аналітиків, станом на 1 листопада в Україні утримували 1,24 млн кіз та овець. На 5,5% менше, ніж на цю дату торік. Можливо, нестачу незвичного для загалу м’яса відчують лише поодинокі гурмани. Але ж шанувальників козиних і овечих сирів у нас куди більше... А сировини для виготовлення таких делікатесів, схоже, поменшає.

Європейська “молочка” наступає

Загалом в українському “сирному королівстві” (жодних аналогій із однойменною торговельною мережею) останнім часом також не все гаразд. Той же Держстат інформує: у жовтні в Україну імпортували рекордну кількість сиру – 4,2 тисячі тонн. Основні постачальники – Польща (41%), Німеччина (14%) та Нідерланди (11%). Тим часом низка вітчизняних виробників повідомили про наміри щонайменше на 5% підвищити відпускні ціни. Це означає, що знайти в роздріб сир, який коштує менше 220 гривень за кілограм, нереально. Все, що дешевше, – так званий сирний продукт, або й просто сурогат.

Одна з причин – брак молочної сировини для переробки. Бо (дивіться вище): корів в Україні меншає, а собівартість утримання поголів’я, що залишилося, зростає.

Тож у нас вже не лише сири дорожчі, ніж у сусідів, а й інші молочні продукти. Протягом останніх п'яти місяців вартість молока в Україні зросла на 16%. За словами завідувача відділу фінансово-кредитної та податкової політики Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” Леоніда Тулуша, наш рівень цін на молочну сировину суттєво перевищує середній показник у країнах ЄС. Приміром, в Угорщині, Латвії, Словаччині та Польщі її вартість не вища 320-330 євро за тонну. Тоді як у нашій країні закупівельні ціни на молоко зросли до 410 євро за тонну. Причина, на думку експерта, – відсутність належної державної підтримки молочної галузі, а також низька купівельна спроможність населення й засилля дешевшого імпорту.

Як підсумок – цифри для порівняння і розрахунків: за даними Державної служби статистики, в січні-жовтні в Україні виробили 2,66 млн тонн (у живій вазі) м’яса, що на 1,7% менше показників за 10 місяців минулого року. Виробництво молока скоротилося ще більше – на 6%, до 7,53 млн тонн.

Не салом єдиним. Українці продовжують заздрити європейським цінам на українську олію

А ціни на соняшникову олію за січень – жовтень підвищилися, за даними Держстату, на 61,2%. При цьому аграрії звітують про рекордний урожай соняшнику. Цьогоріч його розраховують зібрати (оброблено понад 98% засіяних площ) 16,8 мільйонів тонн – проти трохи більш ніж 13 мільйонів торік. Здавалося б, олії у нас має бути вдосталь. А її ціна – на мінімумі. Годі вже з нас олійних рекордів (більше за цей період подорожчав лише цукор – на 69%). Та цього не відбувається. Більше того, як і влітку знов почали з’являтися “жахалки” про олію по 100 гривень за літр – мовляв, вже ось-ось.

Ціни на соняшник з доставкою на завод, попри, здавалося б, надлишок сировини, продовжують рости. Лише за останній тиждень – на 200-400 грн/т, до 19-20,5 тисяч гривень. А виробники насіння не поспішають везти його на переробку. Чекають на підвищення цін до торішнього рівня (24-27 тисяч за тонну) та зниження вартості перевезень, які за останні місяці подорожчали вдвічі. Про це повідомляють аналітики електронної зернової біржі GrainTrade. За оцінками переробників, аграрії продали лише третину зібраного соняшнику, хоча, зазвичай, до середини листопада встигають збути фактично половину врожаю. Щоб завантажити потужності, переробники змушені піднімати закупівельні ціни, що не може не позначитися на вартості готової продукції.

Проте, за оцінками аналітиків, в ситуації винні не лише аграрії, а й самі переробники. Дехто з експертів пояснює те, що вартість української олії в нас вища, ніж у Польщі чи навіть Франції, фактично монопольним становищем кількох великих виробників, які й диктують ціни.

Окрім штучних проблем із сировиною та об’єктивних причин, пов’язаних зі збільшенням транспортних витрат та підвищенням вартості енергоносіїв, ціну соняшникової олії тягне вгору її тропічна сестра – олія пальмова, лютневі ф’ючерси на постачання якої в Малайзії подорожчали майже до $1200 за тонну, а на біржі в Китаї – до понад $1500. Майже стільки ж вже коштує і олія із сої. Зупинить зростання хіба що початок продажу навесні рекордного, як вважається, врожаю сої з Бразилії. Що може обвалити спочатку вартість соєвої олії, потім – пальмової, а за ними – й соняшникової. Тож українцям, котрі мріють про дешеву олію, доведеться або чекати весни, або ж розраховувати на “добру волю” виробників чи на те, що влада вживе заходів для стабілізації внутрішнього ринку.

Можливі кроки для цього минулого тижня обговорювали учасники засідання за круглим столом в комітеті Верховної ради з питань економічного розвитку.

“П’ять найбільших виробників контролюють близько 75% ринку. З точки зору антимонопольного законодавства така структура містить ознаки стабільної олігополії. Але, незважаючи на це, виробники конкурують між собою. Тому недоречно говорити про монополію. Враховуючи структуру ринку, найбільш імовірне порушення умов конкуренції – антиконкурентні узгоджені дії”, – пояснила ситуацію директорка Департаменту досліджень і розслідувань ринків виробничої сфери, фармацевтики та ритейлу Антимонопольного комітету України Юлія Янова. Вона запевнила, що АМКУ перевіряє ймовірність таких домовленостей між виробниками.

А керівниця підкомітету з питань регуляторної політики Ганна Лічман, яка головувала на засіданні, запропонувала додати соняшникову олію до переліку соціально значущих товарів, який зафіксований урядовою постановою № 341 та підпадає під державне цінове регулювання. “Соняшник росте та переробляється в Україні, а українці сплачують за олію більше, ніж у Франції. Ця ситуація потребує втручання держави”, – переконана Ганна Лічман.

Владислав Обух, Київ