Путін «святкує» зі сльозами на очах: дайджест пропаганди за 28 вересня 2023 року

Кремлівському «фюреру» влаштовують черговий перфоманс у нацистському стилі

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди за 28 вересня.

  1. Карабаський вирок «новим регіонам Росії»
  2. Пропаганда визнає, що «свято несправжнє»
  3. Чого варта «повага» РФ до територіальної цілісності України
  4. Який Путін – такі в нього і друзі

Карабаський вирок «новим регіонам Росії»

28 вересня Путін підписав закон, за яким 30 вересня відзначатимуть «День возз’єднання з Росією ЛДНР, Запорізької та Херсонської областей». Нагадаємо, саме 30 вересня 2022 року в Москві відбулося підписання паперів, якими формально проводилася анексія цих тимчасово окупованих територій України (а заразом і деяких неокупованих). Жодна притомна країна у світі це не визнала. Про що Міноборони Великої Британії, навіть, зняла відповідне саркастичне відео. 

НАСПРАВДІ, дуже символічно, що саме 28 вересня очільник також ніким не визнаної у світі (навіть, Вірменією) «Нагірно-Карабаської республіки» підписав указ про припинення її існування з 1 січня 2024 року. Місцевому населенню запропонували розглянути запропоновані Баку умови реінтеграції та ухвалити рішення про можливість залишитися.

Це перший випадок на пострадянському просторі, коли невизнана республіка офіційно припиняє своє існування. Процес пішов. Черга за Придністров’ям, Абхазією, Південною Осетією та утвореннями, які понастворювали росіяни в Україні.

Путін може скільки завгодно вважати легітимними свої «потьомкінські села», але міжнародне право зрештою виявляється сильнішим. Історію не обдуриш. У Нагорному Карабаху вона тривала 32 роки. В Україні все станеться значно швидше.

Пропаганда визнає, що «свято несправжнє»

А до «свята возз’єднання» у Москві готуються за звичним сценарієм. На Красній площі відбудеться мітинг-концерт. Він буде вже четвертим від початку російського вторгнення в Україну. Виступить й Путін. Бо на трьох попередніх він теж виступав (і навіть пускав сльозу). Тому не доводиться розраховувати, що  цього разу він пропустить таку нагоду.

НАСПРАВДІ, по всій РФ заплановані святково-примусові заходи під гаслом «Одна країна, одна сім’я, одна Росія». Дуже нагадує «Один народ, один райх, один фюрер» – гасло  німецьких нацистів. Але такі подібності вже давно нікого не дивують.

Проте вже зараз у Росії навіть провладні політологи визнають, що це «таке собі свято. На території всіх регіонів йдуть важкі бойові дії. Їхні столиці Запоріжжя та Херсон під владою України… Головне – за рік у нас немає великих перемог, а ЗСУ наступає, тому мешканці Запорізької та Херсонської областей не мають повної впевненості, що вони не опиняться знову в Україні після якихось «жестів доброї волі». І головне – це свято буде справжнім лише після входження Одеси, Миколаєва та Харкова до складу Росії».

Тобто жодних ілюзій не має бути. Путін збирається йти далі. Скільки б крові та сліз цей шлях не коштував.

Чого варта «повага» РФ до територіальної цілісності України

З цього приводу варта уваги нещодавня заява очільника МЗС РФ Лаврова на прес-конференції за підсумками 78-ї сесії Генасамблеї ООН. За його словами, «Росія поважає територіальну цілісність України за умови виконання положень, прийнятих у декларації про її незалежність у 1991 році, де серед іншого зазначено позаблоковий статус… Ось за тих умов, ми її територіальну цілісність підтримуємо».

Також він згадав Декларацію про принципи відносин між суверенними державами на основі Статуту ООН, де йдеться про те, що держави зобов’язані поважати суверенітет та територіальну цілісність тих країн, «чиї уряди поважають принцип самовизначення народів і через це представляють все населення, яке проживає на цій території».

НАСПРАВДІ, що мається на увазі під «всім населенням», Лавров, звісно, не уточнив. Можливо, чеченців, яких Росія почала «представляти» лише після двох кровопролитних війн і геноциду.  

У перекладі з лавровської на людську це звучить так: «Росія поважає територіальну цілісність України, але не безумовно, а на певних умовах, які влаштовують РФ, і які не були забезпечені, що й призвело до початку війни».

Але принцип неподільності безпеки держав (який, до речі, раніше наполегливо відстоювала та просувала Росія) стосується також і територіальної цілісності, яка за статутом ООН не може ні ділитися, ні обмежуватися будь-якими умовами.

До того ж Лавров вкотре збрехав (а може й не в курсі) щодо згадки про позаблоковість в Акті проголошення незалежності України 1991 року. Такої згадки в тексті Акту 1991 року просто немає. Про позаблоковість йдеться в Декларації про державний суверенітет 1990 року, але весь зміст цього документу виходить ще з реалій існування СРСР, які абсолютно застаріли.

Однак важлива не ця маленька брехня, а загалом облудна риторика Кремля про те, що позаблоковість – обов’язкова умова визнання територіальної цілісності України. Такої умови ніде немає в актуальній (станом на 2014 рік) договірній базі двох держав. 

Зрештою, Росія й не чекала приєднання України до НАТО, аби на неї напасти, захопити й анексувати Крим та розпалити вогнище війни на Донбасі. Аргументацію лаврових розбиває у друзки проста хронологія подій, про які всі сучасники ще дуже добре пам’ятають.

Який Путін – такі в нього і друзі

І наостанок про те, з якими «перемогами» на міжнародній арені підійшла Росія до свого чергового «свята». 28 вересня Касим-Жомарт Токаєв підтвердив, що Казахстан (головний торговельний партнер РФ на пострадянському просторі, – Ред.) буде дотримуватися санкційного режиму щодо Росії. 

Того ж дня Путін зустрівся з кимось у ковбойському капелюху. Якби не уточнення, що це президент Південного Судану Сальваторе Кіір, ніхто б не зрозумів, що саме відбувається.  

НАСПРАВДІ, Південний Судан – це країна, порівняно з якою навіть Зімбабве виглядає світовим лідером та гігантом розвитку. Наприклад:

  • Південний Судан посідає останнє 200-те місце у списку країн із ВВП на душу населення. Весь обсяг економіки країни – напрацьовує лише на $484 в рік на особу. Показник найбіднішої країни Європи – Молдови – у 32 рази вище ($15 617);
  • Офіційно 57% населення перебуває за межею бідності. (Реальна цифра може бути навіть більш разючою);
  • Близько мільйона жителів Південного Судану перебувають на межі голоду, з них понад 250 тисяч дітей. Усього від постійного недоїдання тут страждає 40% населення;
  • Інфляція у Південному Судані сягала 800% у 2016 році, а зараз коливається від 46 до 54% річних.
  • ООН випускала кілька звітів щодо застосування тортур, насильства та етнічних чисток в країні.
  • Кіір не проводить навіть імітації виборів і обіймає свою посаду з 2011 року. Торік 15 грудня під час відкриття нової автодороги під виконання національного гімну він обмочився у штани. Шістьох журналістів затримали і катували через підозру у розповсюдженні знятого відео.

Більш святкової ілюстрації для Путіна та його нинішніх друзів, здається, і не вигадаєш. 

До речі, Кіїр на зустрічі з ним був у капелюсі, який йому подарував ще президент США Джордж Буш-молодший. Але навіть такого саркастичного африканського натяку з боку «колективного Заходу» Путін не бачить. Він у сльозах. В нього «свято».