Як за 1200 грн зробити усіх росіян «щасливими»: дайджест пропаганди за 6-7 листопада 2023 року
Мешканцям «нових регіонів РФ» запропонували потерпіти років 5-10.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 6-7 листопада 2023 року.
- Окупанти збираються вивозити вкрадене вагонами
- Шойгу може стати «міністром щастя» для всіх росіян
- У чому небезпека «мирних переговорів» з Москвою
- Орбан зробив українських угорців заручниками своєї політики
Окупанти збираються вивозити вкрадене вагонами
Російський гауляйтер окупованої частини Запорізької області Балицький 6 листопада розповів про початок будівництва залізниці, яка має з’єднати Ростов-на-Дону з Кримом. Балицький став першим, хто офіційно повідомив про ці плани. Після того висловився і сімферопольський Аксьонов: «Нас, звісно, цікавить пряма гілка – ми б серйозно скоротили логістику і меншою мірою залежали б від Кримського мосту, який понад 28-30 пар за добу не пропустить».
НАСПРАВДІ, пояснюючи необхідність такої залізниці, Балицький навіть не приховує, що «за її допомогою вирішується питання вивезення зерна на континент, залізної руди, металобрухту, вугілля та багатьох елементів, які нам сьогодні треба пов’язати з великою землею… Залізниця вирішуватиме і завдання військових».
За його словами, нова магістраль пройде від Якимівки (залізничний вузол на південний захід від Мелітополя) через Бердянськ та Маріуполь. Від нинішньої лінії фронту запланований залізничний маршрут проходить за кілька десятків км – він вразливий не тільки для РСЗВ, а й для звичайної артилерії. Тож чекаємо. Вагони не тільки знищувати легше, а й рахувати. Для майбутніх репарацій.
Шойгу може стати «міністром щастя» для всіх росіян
А спікерка Ради федерації РФ Матвієнко запропонувала мешканцям окупованих територій «потерпіти років 5-10». За цей час вони, мовляв, перетворяться у промислово розвинені та самодостатні регіони. Адже уряд РФ має «чіткий і виразний» план.
Ну, а до того часу вона, Матвієнко, запропонувала створити в самій Росії «міністерство щастя, через яке проходитимуть усі рішення, всі закони на предмет, а чи робить цей новий закон, чи нова постанова уряду людей щасливішими».
НАСПРАВДІ, все це нагадує легендарний план Медведєва для мешканців окупованого Криму: «грошей немає, але ви тримайтесь». (Згодом з’ясувалося, що й безпеки немає). А Матвієнко з ідеєю «щасливого міністерства» бігає вже кілька років. У 2018-му вона була навіть визнала, що ідея «не прижилася», і запропонувала створити «міністерство самотності». Але у 2020-му повернутися до ідеї «мініщастя» закликав губернатор Камчатського краю Солодов.
У середньому росіянам, за даними порталу SuperJob, для того, аби почувати себе щасливими, потрібно 200 тисяч рублів на місяць. Контрактники-окупанти, які беруть участь у війні з Україною, отримують від 204 тисяч рублів на місяць. Тобто МО РФ за невелику різницю у 4000 рублів (1200 грн) цілком під силу зробити більшу частину росіян щасливими. Але щастя їх буде недовгим.
У чому небезпека «мирних переговорів» з Москвою
Останнім часом у ЗМІ знову мусується тема можливих переговорів з Росією. Проштовхують її як певні медійні особи з України, так і західні ЗМІ, посилаючись на «анонімні джерела». Розмови, мовляв, поки що стосуються дуже загальних контурів того, від чого Україна може бути змушена відмовитися, аби досягти миру з РФ.
НАСПРАВДІ, прессекретар Ради національної безпеки США Вотсон заявила, що будь-які рішення про переговори залежать від України. «Ми ж зосереджені на тому, щоб продовжувати рішуче підтримувати Україну, яка відстоює свою свободу і незалежність від російської агресії», – додала вона.
Нагадаємо, офіційний Київ неодноразово заявляв, що війна з Росією може бути завершена лише після відходу її військ з усіх окупованих територій та відновлення українського суверенітету в міжнародно визнаних кордонах 1991 року. Тобто і в Криму, і на Донбасі.
Позицію Офісу президента України висловив Михайло Подоляк: «Перше. Ніхто не буде нікого приймати в НАТО, якщо тут буде незавершений конфлікт. Друге. Україна не для того воює більше ніж 20 місяців, щоб зрештою сказати: ну все, гаразд, ми віддаємо окуповані території в обмін на мир. Це було зроблено у 2014 році і призвело до великої трагедії, ще раз зіграти в цю гру – це означає свідомо приректи себе на повноцінну втрату вже державності. Третє: безумовно, Росія не віддаватиме окуповані території ніякими способами, крім військових, це ілюзія. Четверте – у глобальному розрізі: як тільки ви фіксуєте факт того, що Росія залишається на окупованих територіях, значить, ви говорите решті потенційно агресивних країн: можна! Ви даєте відмашку, що міжнародного права не існує».
Орбан зробив українських угорців заручниками своєї політики
Один із прикладів того, що пропозиція «вступ України в ЄС і НАТО в обмін на територію» нежиттєздатна, продемонструвала 7 листопада Угорщина, яка «блокуватиме переговори з Україною про вступ до ЄС, доки не будуть виконані її вимоги щодо закону про мови освіти». Політичний директор угорського прем’єра Балаш Орбан заявив: «Наша позиція абсолютно чітка: поки існує цей закон, не може бути жодних дискусій з українцями про їхню інтеграцію до ЄС. Ми блокуватимемо доти, доки проблему не буде вирішено. Нові закони зробили життя угорців в Україні нестерпним. Ми не можемо із цим змиритися».
НАСПРАВДІ, президент України нещодавно підписав закон про національні меншини. (Його ухвалення було однією з семи вимог Єврокомісії до України як до кандидата ЄС). Закон дозволяє нацменшинам використовувати свою мову в рекламі, ЗМІ та інших сферах там, де вони проживають. Також уряд зобов’язується забезпечити школи для нацменшин підручниками рідною мовою. Крім цього, держава гарантує підтримку та збереження традицій та культурної спадщини нацменшин.
Але Будапешт, здається, це не цікавить. Як і самі угорці в українському Закарпатті. Принаймні, Орбан та голова МЗС Сіярто зустрічаються з Путіним та іншими російськими можновладцями значно частіше, ніж з ними. За мовними претензіями Будапешта до Києва, цілком очевидно, ховаються інші причини.
У лютому цього року Інститут центральноєвропейської стратегії провів соціологічне дослідження, згідно з яким 40% опитаних українців вірять у територіальні претензії Угорщини на Закарпаття. Підживлюється це і провокативними заявами цілком офіційних осіб з Будапешту. У квітні віцеспікерка угорського парламенту Дора Дуро в інтерв’ю російським «Известиям» заявила, що «українська влада могла б дати Закарпатській області та іншим регіонам територіальну автономію».
Такі настрої і є результатом проросійської риторики Орбана. І у цьому ключі етнічні угорці на Закарпатті стали заручниками його висловлювань. Хоча серед них жодних сепаратистських настроїв немає. «Орбан – це політик. Для нього угорська громада – це частина цинічної та прагматичної політики. Він свідомо чи несвідомо зробив її заручником своєї політики. Це, на жаль, зручно йому. Але з погляду людей, відносин між народами, націями – це, звісно, велика безвідповідальність», – вважає директор Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитро Тужанський.
Жодних мовно-освітніх проблем в Україні, про які каже Угорщина, не існує. Натомість є проблема використання подібних тез для чогось іншого. Москва свою криваву вакханалію в Україні теж свого часу починала з «утисків російськомовних».