Шанс на життя: Історія шестирічної дівчинки з донорським серцем

Маленька ковельчанка Соломія Книш, якій у липні трансплантували серце 4-річного Юрія Сотникова, старанно вчиться, малює і підкорює Інстаграм українськими піснями

У липні відбувся прорив у сфері української трансплантології. Вперше в нашій країні провели пересадку серця шестирічній дівчинці – Соломії Книш із Ковеля на Волині.

Донором став 4-річний Юрчик Сотников із Рівного. У хлопчика констатували смерть мозку – шансів вижити не було. Його мама, Катерина Сотникова, за фахом – лікар. Вона прийняла важке, але виважене рішення – підписала згоду на забір органів синочка, врятувавши Соломійку та ще двох хлопчиків, яким трансплантували нирки та печінку. Фото мами, яка слухає, як серце її сина б’ється в грудях дівчинки, не лишало байдужим нікого. «Оце й означає: смертю смерть подолав», – коментували в мережі українці. Велика сім’я Книшів безмежно вдячна сильній жінці. Адже тепер їхня донечка має здорове серденько, може вчитися, співати та радіти життю.

Як зараз почувається Соломійка, чим займається, чи підтримують стосунки Книші з сім’єю донора, – дізнавалася кореспондентка Укрінформу.

СТАРАННА ТА ТЕРПЛЯЧА УЧЕНИЦЯ

Через два місяці після трансплантації серця Соломійка стала першокласницею у Ковельському ліцеї №10. У школі вона була лише на святі Першого дзвоника, а навчається вдома за індивідуальною програмою.

- Лікарі дозволили привести Соломійку на святкову лінійку. І дітки, й їхні батьки дуже гарно її зустріли. Їй поки не можна відвідувати школу, тому займаємося вдома. Дівчинка між людьми завжди в масці, адже будь-яка інфекція для неї небезпечна. Ми з вами теж будемо в масках, ви ж розумієте, що батьки, які пережили стільки всього, мусять убезпечувати свою кровиночку, – каже перша вчителька Соломійки Ліна Гущук, разом із якою йдемо до сім’ї Книшів.

Вчителька розповідає, що новина про унікальну операцію, проведену маленькій ковельчанці, швидко розлетілася містом. Зі слів Ліни Ярославівни, першокласниця нині має 10 годин індивідуальних занять на тиждень. Це – менше, аніж у школі, проте Соломія встигає за програмою, а з деяких предметів навіть випереджає однокласників.

- Дуже швидко виконує вправи на логічне мислення. Старанно, терпеливо і дуже охайно пише. Добре складає склади, починаємо читати. А ще Соломійка – дівчинка з гумором: якщо їй сказати щось веселе, то дзвінко регоче, а потім ще й знає, де це влучно використати. Любить малювати, співати, хоч у її розкладі музики немає. Бо поки не під силу всі заняття, – додає Ліна Ярославівна.

Соломійка зустрічає нас дуже сором’язливо. Тримається за мамину руку і, ховаючи обличчя під маскою, поглядає на журналістів. Дівчинка підготувалася до занять: на парті – прописи, книги, канцтовари. Вчителька показує зошити з охайно виведеними літерами. Каже, що сьогодні вчитимуть “М” – мамину літеру. І дівчинка хоч і насторожено, але охоче сідає за парту.

ПІСЛЯ ОПЕРАЦІЇ ДІВЧИНКА ЗМІНИЛАСЯ

- Соломійка дуже любить вчитися, – каже її мама Ольга Книш. – І в школу дуже хотіла, до діток. Але поки їй не можна до колективу. Цей рік ще точно буде вдома. Найнебезпечнішими були перші три місяці. Вже минуло чотири після пересадки, ми трішки видихнули. Бережемо її надзвичайно, але панічних переживань уже набагато менше.

Мама розповідає, що для дівчинки дуже важливий режим: вона приймає ліки і харчується по годинах, фізичні навантаження – заборонені. Коли було тепліше, Соломійка виходила гуляти у двір до подружок, але зараз – здебільшого вдома.

- Як кажуть, береженого Бог береже, – додає Ольга. – Я міряю донечці тиск, навіть коли вона побігає по хаті з песиком. Серцебиття може бути до 150 – це для неї дуже високий показник. Тому прошу: полежи 10-20 хвилин. Але ж вона такий живчик, п'ять хвилин полежить і знову гасає. Хоча після операції донька дуже змінилася. Якщо раніше була менш вразливою, то зараз майже не можна зробити зауваження – ображається, плаче. Стала сором’язливою та задумливою. Але як була маминою донечкою, так і залишилася. Буває, сварюся на її братиків, а вона так нишком підійде і скаже: «Мамо, я тебе люблю». І все відходить.

КЛАПАНИ СЕРЦЯ НЕ МОГЛИ НОРМАЛЬНО КАЧАТИ КРОВ

Ольга Книш – багатодітна матір: окрім Соломійки, в неї є старша донька, яка вже заміжня, і двоє синочків – 11-ти і 14-ти років. Жінка сама з великої сім’ї: її батьки, окрім десятьох власних дітей, прийняли на виховання ще стільки ж дітлахів, утворивши будинок сімейного типу. Але, зі слів Ольги, ніхто в родині не мав проблем із серцем, та й Соломія народилася цілком здоровою.

Дівчинка вирізнялася швидким розвитком: рано почала ходити, говорити, проявляти жваву цікавість до світу. Тому коли дівчинці не було ще й двох років, мама без вагань віддала її в ясельну групу дитячого садочка. Але через кілька тижнів у дитини виявили інфекційне захворювання.

- Був сильний бронхіт, лікували антибіотиками і всім, чим можна, щоб її витягнути. За кілька тижнів хвороба минула і ми пішли до лікарки на контрольний огляд, щоб повернутися до садочка. Проте вона сказала, що почула шуми в сердечку і направила нас на УЗД. Я, як кожна мама, спочатку подумала, що, можливо, лікар помилився... Що ми поїдемо до іншого і він скаже: нічого страшного немає… Але жоден інший так не сказав. Нас направили до Луцька, а там знову озвучили діагноз “кардіоміопатія”. Це означає, що серце дитини значно збільшене. Клапани були, як ганчірка, не могли нормально працювати і качати кров – фракція серця була дуже низькою. Тому ми раз чи двічі на місяць їздили в обласну лікарню, де ставили крапельниці, постійно приймали пігулки. Я так надіялася, що все нормалізується, але щоразу в Соломійки було гірше й гірше із серденьком, – пригадує Ольга.

Через рік лікарі сказали батькам, що єдиний вихід врятувати донечку – трансплантація серця.

- Спочатку це був шок, – каже мама. – Але ми поїхали в Інститут серця до Києва та стали в список очікування на пересадку дитячого серця. Нас одразу попередили, що в Україні дитяче серце для трансплантації – надреальне явище. І ми якось із тим навіть змирилися.

БАТЬКАМ ТРИЧІ ПРОПОНУВАЛИ ПЕРЕСАДКУ СЕРЦЯ

Книші чекали на можливість трансплантації серця для маленької донечки півтора року. Але коли на початку липня до мами зателефонували з Інституту серця і повідомили, що є дитячий донорський орган, вона злякалася.

- Мені зателефонувала наш лікар в Інституті серця Анна Юріївна Мельник і сказала, що є шанс пересадити серденько моїй дитинці. Мене охопив страх і відчуття, що чиєїсь дитини не буде заради моєї… І я відмовилася. Сказала: може, у вас є інші дітки, яким більше потрібно. Це був стан паніки, – пригадує Ольга. – Потім передзвонила ще транскоординатор і перепитала, чи пропонували нам трансплантацію. Я відповіла, що так, але ми поки не будемо робити пересадку.

Третій дзвінок з Інституту серця був уже до Олександра, тата Соломійки. Телефонував особисто директор Борис Тодуров.

- Борис Михайлович сказав: «Ви що, не розумієте, що є унікальний шанс врятувати вашу дитину? Вона на таблетках проживе ще максимум чотири роки…», – пригадує мама Соломійки, додаючи, що вирішили їхати саме після цього дзвінка.

Зі слів рідних, дівчинка з самого початку знала, що в неї хворе сердечко і  потрібна трансплантація. Соломійка гуляла на вулиці, коли мама повідомила їй новину.

- Я підійшла і кажу: “Йдемо додому, поїдемо в лікарню на трансплантацію”. А вона так спокійно: “Вже є серце, щоб пересадити? А від кого?” Я з нею домовилася поговорити на цю тему після операції. Ще раніше донька часто запитувала: якщо їй пересадять серце, то та дитинка жити не буде? І ці думки в її маленькій голівці були дуже часто, – каже Ольга Книш.

“МАМА ЮРІЯ СОТНИКОВА – ГЕРОЙ”

Операція тривала три години. Її проводив разом зі своєю командою директор Інституту серця МОЗ України Борис Тодуров.

- Уперше в Україні. Сьогодні вночі в інституті виконано трансплантацію серця шестирічній дівчинці. Операція пройшла гладко, дівчинка екстубована через дві години після операції, – написав він тієї ночі.

Увесь час, поки лікарі віддано працювали, біля операційної були дві мами: Ольга, яка молилася, щоб її дитина вижила, та Катерина, яка щойно втратила єдиного чотирирічного сина. Вона теж просила Бога, щоби його серце ожило в грудях Соломійки.

- У нас лікарі запитували, чи хочемо ми спілкуватися. Бо є різні ситуації між донорами і реципієнтами. Я відповіла: якщо їхня сім’я не проти, то ми – тільки  за. Коли я побачила Катю, маму Юрчика, яка віддала серце своєї дитини моїй донечці, навіть не знала, що сказати... Це такі були важкі і, водночас, радісні хвилини. Мені дуже важко про це говорити… Це такий вчинок! Для мене ця жінка – Герой. На таких людей треба рівнятися, – каже Ольга.

- Уранці я побачила Соломію, слухала серце. Морально я була до цього готова. А ось коли вона прокинулася і покликала маму, я розгубилася. Ось це і є та межа, коли смерть дає життя. Мені стало легше, – писала Катерина Сотникова у Фейсбуці.

Під час перших відвідин Катерина принесла в подарунок Соломії улюблену іграшку Юрчика – мишенятко Джері. Зі слів Ольги, донька його називає “охоронцем”, спить із ним та всюди носить із собою. Іграшка – на почесному місці у кімнаті Соломійки. Вона стала для дівчинки талісманом нового життя.

“У МЕНЕ – ДВА ДНЯ НАРОДЖЕННЯ”

Місяць тому Ольга з донечкою (і, звичайно, із Джері) їздили на огляд в Інститут серця. Там на них чекав сюрприз. Біля медзакладу благодійники створили мурал із зображенням Соломійки.

- Це стало для нас великою несподіванкою. Соломія спочатку засоромилася, але потім щиро зраділа, побачивши своє зображення поміж лікарів, які подарували їй життя. Вся наша сім’я безмежно вдячна, – каже Ольга, показуючи фото з поїздки до Києва.

У цей час до нас підбігає Соломійка та хвалиться старанно виведеними в зошиті літерами. Намагаюся розговорити малечу, але вона увесь час ховається за мамою.

- Соломійко, а тобі вже сім років, чи ще шість? – запитую.

Але дівчинка не відповідає.

- Коли в донечки День народження? – звертаюся до Ольги.

- 11 січня, – відповідає.

- І влітку, в липні, – додає Соломія. – У мене – два Дня народження!

Ми посміхаємося. Тим часом дівчинка бере планшет і починає малювати.

- Дуже любить малювати, особливо сердечка, – каже мама. – А ще – співає. Коли Соломійці було п’ять років, ми водили її на прослуховування. Поки їй важко займатися музикою, тому співає для нас. Ми записуємо відео, надсилаємо їх сім’ї Юрчика. Створили сторінку в Інстаграмі, вона досить популярна.

До Дня незалежності України відео Соломійки з кавером на пісню Kalush і Skofka "Додому" опублікувало чимало ЗМІ, а сотні користувачів залишили позитивні відгуки і найкращі побажання на адресу маленької співачки.

Поки розмовляємо, Соломійка малює. Намагаюся її сфотографувати, але дівчинка – як круть-верть.

- Соромиться, щоб чужі люди фотографували. Але серед своїх – зірка, – посміхається мама.

Уже коли прощалися, Соломійка підбігла до мене та показала планшет із малюнком.

- Це для мене? – запитую.

Малеча киває. Дитяча картина захоплює: над морем встає сонце, сповіщаючи про народження нового дня, хоч небо ще вкрите численними зірочками. А зверху на малюнку – серденько.

Я дивлюся на дівчинку і дякую Богові, батькам, сім’ї Юрчика та лікарям за шанс на життя для неї.

*   *   *

28 українців, троє з яких – діти, цьогоріч отримали нові серця. Це – велике досягнення української трансплантології. Перше донорське серце в Україні пересадили в грудні 2019-го саме в Ковелі. У 2021-му році у львівській лікарні швидкої допомоги трансплантували серце 13-річному хлопчику. Це була перша пересадка серця дитині в Україні. Всі донори були старшими 18-ти років. Таким маленьким, як Соломійка, серце від дорослих не підходить. Зараз в Інституті серця МОЗ України на новий орган очікують понад 20 дітей.

Людмила Гринюк, Ковель – Львів
Фото автора та з архівів сім’ї Книш