Війна виснажує. Але віра в перемогу в українців – є
Поради психологів, як мінімізувати шкоду від станів, викликаних довготривалим стресом
Понад половина (55%) опитаних українців зазначили, що останнім часом відчувають втому. Такі результати дослідження Gradus Research, проведеного в грудні 2023 року опубліковані в лютому 2024 р. Водночас дослідники констатують зменшення практично удвічі відчуття страху і паніки – із 49% на початку повномасштабного вторгнення до 25% зараз.
Проте, зараз часто можна почути: не треба про втому, якщо ти не на фронті. Як наслідок, до відчуття виснаженості, що відчуває багато хто з нас, додається ще й провина за те, що ти, бач, втомився.
Ми розпитали фахівців про те, як мінімізувати шкоду від цих станів, викликаних довготривалим стресом.
«ВТОМА ВІД ВІЙНИ» – ЦЕ ВТОМА ВІД ПОСТІЙНОГО СТРЕСУ
Насамперед треба розібратися в поняттях. Бо те, що цивільні українці зараз називають «втомою від війни», насправді – це втома від того, що люди впродовж двох років переживають постійний інтенсивний стрес, якого більшість з них до повномасштабної війни не знали.
«У професійному середовищі такого визначення як «втома від війни» немає – так зараз про свій стан говорять пересічні люди, – пояснює президентка Національної психологічної асоціації Валерія Палій. – Психологи оперують іншими поняттями: виснаження, різні депресивні симптоми. Але соціологічні дослідження, на які ви посилаєтеся, підтверджують дискусію у нашій професійній спільноті. У перший рік повномасштабного вторгнення переважали різного типу тривожні розлади – люди хвилювалися, бо не знали, чого очікувати, зараз все стало більш зрозуміло. І, як би це цинічно не звучало, але українців уже важко чимось здивувати: ми пережили і обстріли, і вибухи, і блекаути... І тепер на перший план у людей виходить питання: а коли це все закінчиться?». Саме це очікування й виснажує багатьох.
Натомість, ми знаходимо підтвердження причин нашої переважної емоційної стійкості у свіжих соцдослідженнях Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова. У лютому 2024 року, оцінюючи власний психологічний стан, тільки 25% українців говорили про високий рівень паніки, страху та невпевненості. А на початку повномасштабної війни таким свій стан вважало 49% опитаних, вдвічі більше. Так, страху і паніки поменшало, а от втома зросла.
ВАЖЛИВИЙ МОМЕНТ: МИ УВІЙШЛИ У ВІЙНУ ОДРАЗУ «З КОВІДУ»
Ще один важливий момент, який багато хто випускає з виду: ми ввійшли у війну одразу «з ковіду». Це був інтенсивний стрес тривалістю у два роки для переважної більшості українців – тобто ми вже виснажені пандемією ковіду, без перерви потрапили під наступний стрес – від повномасштабного вторгнення, – наголошує директор Інституту психології здоров’я Володимир Волошин.
За його словами, є нейрофізіологічні механізми: коли ми переживаємо інтенсивний стрес, його наслідки майже завжди позначаються: буде погіршуватися і психічне, і фізичне здоров’я, ми швидше старіємо, а хвороби молодшають (тобто люди починають хворіти раніше, ніж зазвичай).
Якщо знову звернутися до соціології (Gradus Research), то ми побачимо, що рівень стресу в українців в 2024 році є досить високим – 88%. Таким же він був і в квітні 2023. У 2020 році цей показник був 78%. У динаміці можна помітити, що високий рівень стресу є цілком характерним для українського суспільства, і війна не надто вплинула на нього.
СТРЕС – НОРМАЛЬНА РЕАКЦІЯ, АЛЕ ВОНА НЕ МАЄ БУТИ ТРИВАЛОЮ
Як підтверджує Валерія Палій, стрес – це абсолютно нормальна реакція організму, але вона має бути достатньо короткотривалою. Коли ми переживаємо непрості життєві колізії, задача організму – мобілізуватися, знайти ресурс, подолати їх і далі жити нормальним життям. А от коли людина знаходиться в таких умовах, коли протягом тривалого часу нічого не розв’язується, не закінчується, і ти не в силах щось глобально змінити – це вже стан постійного стресу.
«Стрес – це специфічний режим роботи гормональної системи: люди погано сплять, частіше хворіють, у них загострюються хронічні захворювання, псується настрій, можуть бути різні когнітивні складнощі (складніше щось запам’ятовувати, плутаєшся, стаєш неуважний, розсіяний). Це абсолютно закономірні реакції на тривалий стресовий «маринад», в якому ми перебуваємо», – говорить психологиня. І чим більше людина живе у стресі, тим більше у неї буде з’являтися песимізму. Буде знижуватися її самооцінка, рости недовіра негативне світосприйняття.
І останні соцдослідження групи “Рейтинг” це нам підтверджують – з серпня 2022 до лютого 2024 у людей зросло відчуття суму (з 29% до 39%) і страху (з 11% до 21%). При чому, як зазначають соціологи, страх – емоція, яка помітно коливається між різними категоріями респондентів (більш поширене серед біженців; тих, чиї родичі зараз у ЗСУ; серед молоді).
НА ФРОНТІ СТРЕС НЕ ТАКИЙ – ТАМ ТИ МАЄШ ВПЛИВ НА СИТУАЦІЮ
Звісно, що стрес цивільних людей відрізняється від стресу військових.
«На лінії зіткнення, де вибухи, обстріли та постійні загрози, безперечно, переживання інтенсивніші. Але стрес, якщо ми знаходимося на далекій відстані від активних воєнних дій, має свою специфіку – коли людина на фронті, вона має на ситуацію певний вплив. А в умовно тилових містах ми такого впливу не маємо», – каже Володимир Волошин. Експерт розповів, що українці, які виїхали за кордон на початку повномасштабного вторгнення, переживали все набагато інтенсивніше, ніж ті, хто залишився в Україні. Бо перші – були далеко, і мали менше впливу на те, що відбувалось, тоді як другі – пішли у волонтерство, підключались до якихось ініціатив, що й допомагало їм повертати контроль самовідчуття.
«Коли на нас впливає довготривалий стрес, важливе розмірене планування, принаймні, свого дня. Послідовність дій повертає нам певне відчуття контролю», – додав психолог.
І справді, частка тих, хто активно долучається до волонтерства в Україні, регулярно донатить, досить велика – за результатами опитуванням Gradus Research, вона не змінилась з лютого 2023 року та залишається на рівні 44% – майже половина. А це підтверджує слова психолога про внутрішню потребу людей у наданні такої допомоги та стабільній налаштованості боротися далі.
НОВИННИЙ ПОТІК: ЧИМ МЕНШЕ ЗНАЄШ, ТИМ МЕНШЕ СТРЕСУ
Тепер намагаємося розібратися, а скільки ми можемо прожити в такому стані пролонгованого стресу?
- Ніхто вам цього не скаже, бо настільки насиченого інформацією досвіду «перебування» у війні ще не було в жодної нації. Звісно, історія знає війни, які тягнулися й довше (30-літня війна, 100-літня, – ред.), але тоді люди не знаходилися в такому щільному інформаційному потоці, не були настільки «включені» у війну за рахунок новин, телеграм-каналів, ТікТоку тощо», – відповідає на моє запитання Володимир Волошин.
- Але ж є сучасний досвід Ізраїлю, де війна триває майже 80 років і люди ж якось навчилися жити в цьому стані й психологічно справлятися!
- Не можна їхній досвід порівнювати з нашим, оскільки є одна величезна відмінність. Наша травма набагато інтенсивніша, адже на нас напав той, хто вважався ледве не «братом». Ця травма – зрада близької людини. Фахівці підтвердять – чим ближча вам людина, тим тісніший у вас з нею емоційний зв’язок, тим сильніша травматизація буде від неї. Тож наша ситуація кардинально відрізняється від Ізраїлю: араби та ізраїльтяни не переплетені родинними зв’язками, як українці та росіяни. А у нас через цю «близькість» частина людей дуже довго, попри розуміння, що це – війна, не могли це прийняти… – каже психолог.
ПАМ’ЯТАЄМО: ЗАВЖДИ Є ХТОСЬ, КОМУ ГІРШЕ
Тож, відчуття втоми – це об’єктивна реальність, українцеві не викреслити її з палітри своїх щоденних станів. Але чи варто її ретельно приховувати? Адже завжди хтось може дорікнути: «Подивися навкруги. Тобі дійсно найгірше?»
Валерія Палій відповідає:
- Насправді, про будь-які свої стани і почуття потрібно говорити, але треба розмежовувати – коли і кому говорити. Фахівці наполягають, що визнавати проблеми чи якісь складнощі зі своїм фізичним і психологічним станом – це абсолютно нормально. Інша справа, як це робити. Якщо ти просто говориш: «Я втомився», і це – факт, з яким ти йдеш в публічний простір (неважливо, це Фейсбук чи розмови в колі друзів), – це не дає жодного конструктиву і вирішення. Але, якщо ти визнаєш для себе: «Я виснажився, я втомився, але я намагаюся знайти, як себе можна підтримати», це – значно конструктивніше і дає багато можливостей для розв’язання проблеми.
- Проте, багато хто зараз забороняє собі бути «втомленим», адже хлопцям в окопах гірше, ніж нам…
- Не треба порівнювати себе ні з ким. Бо завжди є хтось, кому гірше, ніж тобі. Ти втратив роботу і через це сумуєш, а є люди, які втратили і роботу, і житло; ти втратив стосунки, а є такі, хто втратив і стосунки, і роботу. Ти зараз живеш в Україні, але є люди, які живуть у країні, де війна взагалі здається вічною і значно менше підтримки світу. Коли людина порівнює себе з іншими, вона йде у бік знецінення свого досвіду. Це абсолютно неконструктивна позиція. Треба розуміти, що ті, хто на передовій, безумовно, мають складнощі, але вони мають свій ресурс. Кожна ситуація індивідуальна. Ти завжди маєш бути сфокусований на своєму стані і ставити собі запитання: “Що зі мною зараз відбувається? Як я себе почуваю? І якщо я почуваю себе не «ок», що я можу зробити для того, щоб це змінити?”, – дає пораду пані Валерія.
МИСЛИТИ КАТЕГОРІЄЮ «ВСІ» – НІВЕЛЮВАТИ ВЛАСНИЙ ДОСВІД
За словами Валерії Палій, за різними статистичними даними, приблизно половина населення України потребуватиме психологічного втручання різної інтенсивності – від одноразової консультації фахівця до медикаментозного лікування. Але йдеться далеко не про всіх, бо люди різні, ситуації різні і способи подолання стресу та захисні механізми – у всіх дуже різні.
«Не треба накручувати в собі панічні настрої. В кожному конкретному випадку треба не думати глобально, а думати про себе от зараз у цьому стані і спробувати його оцінити від 1-го до 10-ти, де 10 – це тобі дуже добре, 0 – дуже погано. Якщо ти оцінюєш себе на 6 – просто порефлексуй, чому ти відчуваєш себе на 6, а не на 10? І постав собі основне запитання: що ти можеш зробити з доступного зараз, щоб впоратися? Якщо вже не рятують способи, які раніше допомагали (наприклад, сон або хобі), тоді треба звернутися до фахівців, які допоможуть розібратися і знайти інший кут зору або доступну ресурсну підтримку. Головне не треба порівнювати себе з іншими, мислити категоріями «всі», нівелюючи свій досвід. Коли ми говоримо про всіх, ми одночасно говоримо про нікого, а нам треба говорити про себе, особливо коли це стосується психічного здоров’я», – наголосила пані Палій.
СОЛДАТ І НА ФРОНТІ ЗНАХОДИТЬ МОЖЛИВОСТІ, ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ
Психолог Володимир Волошин радить максимально користуватися будь-якими можливостями, щоб себе розвантажувати. Це не означає, засмагати на пляжах чи ходити на гучні вечірки, але якщо є можливість, варто прогулятися, попити чаю чи кави, поспілкуватися, зайнятися спортом.
«Хлопці-військові, з якими ми працюємо, навіть на передовій знаходять якість можливості для позитиву, який їх відновлює, допомагає бути у кращому фізичному і психологічному стані. Ми це, зазвичай, пояснюємо так: якщо автомобіль інтенсивно експлуатується, а двигун працює на постійних високих обертах, то що невдовзі буде з цією машиною? Нам відповідають: двигун заклинить, а ходова розвалиться. Тож і нам – людям – треба час від часу робити «техогляд». Бо якщо ми цього не робитимемо, наша «машина» дуже швидко вийде з ладу. А з «перезавантаженням» – зможе далі працювати, допомагати іншим», – ділиться пан Волошин.
Тож два роки повномасштабної війни психологічно далися нам взнаки – наочно бачимо загальну тенденцію зростання негативних емоцій, певне зменшення оптимізму і втому. Але. Попри таке емоційне напруження, українці активно повертаються до роботи, працюють, донатять на ЗСУ, волонтерять і будують плани на майбутнє. І емоція гордості за свою країну в соціологічних дослідженнях залишається домінуючою (56%) над сумом, страхами і втомою. А головне – ми віримо в перемогу України у цій війні. Більшість опитаних (85%) жодним чином не сумніваються в цьому і роблять усе можливе, а інколи й неможливе, для її наближення.
Любов Базів. Київ
Перше фото ілюстративне