Ірина Бекешкіна, соціолог, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва

Наростає активність меншості й пасивність більшості

- В Україні вибори завжди були різними. Загальні тенденції? У нас досі нема стабільної партійної системи. З політичних партій, які здобували депутатські мандати на перших партійних виборах у 1998 році, вже просто нікого не залишилося. Вони зникли. Останніми - комуністи. Далі, у нас вибори завжди були змагальними. Причому, на всіх парламентських (маю на увазі партійну складову) і президентських виборах перемагала опозиція. Виняток - президентські вибори 1999 року, друга каденція Кучми, коли вдалося вивести у другий тур комуніста Симоненка. На всіх інших, повторю, перемагала опозиція. Вибори завжди нагадували такий собі аукціон обіцянок. Голосували за тих, котрі обіцяли дати більше. Обіцяли, але дати не могли - об'єктивно не могли, навіть якби щиро цього хотіли. Народ розчаровувався - і наступного разу голосував за опозицію. Потім - знову розчарування і знову голосування вже за наступну  опозицію.

- Ви вважаєте, що в Україні - демократія?

- При всіх недоліках - так. У нас країна з недосконалою демократією. Напівдемократія.

- Може, безумовно. Це називають «гібридний режим». Різною мірою різні елементи демократії сполучаються. Наша головна проблема - це проблема демократії в бідній країні. Україна зараз, на жаль, бідна країна, навіть якщо порівняти з Польщею.  Ми цього до кінця не усвідомлюємо. А у бідній країні закономірно процвітає популізм. Загалом, популізм існує в усіх демократичних країнах, бо треба перемагати на виборах, отже - треба обіцяти. Інша справа, що в заможній країні, де існує сильний середній клас, обіцянки інші. Середньому класу не треба обіцяти, скажімо, субсидії чи інші соціальні виплати.

- Як місцеві вибори 25 жовтня вплинули на політичну ситуацію в країні?

Українське суспільство стало більш нетерпимим

- Важко сказати. По-різному. Є безумовний позитив, що монополії спадкоємців Партії регіонів у східних і південних регіонах вже немає. Є подекуди більшість, але монополії нема. Причому, це робота суспільства, а не наслідок якихось цілеспрямованих зусиль влади. Суспільство стало більш - я б не сказала свідомим - воно стало більш нетерпимим. Бачимо наростання активності людей. А ця активність буває і позитивною, і негативною. Позитив - діяльність молодих активістів, волонтерів й інших подібних категорій людей. Негатив  - активність радикалів. Граната, кинута 31 серпня, - це вже, зрозуміло, за межею допустимого. А з іншого боку - люди втомлюються. Втома веде до апатії. Тому бачимо і наростання апатії та пасивності. Наростає активність меншості і пасивність більшості. Звідси - низька явка на минулих виборах.

- До чого це може призвести?

- Це вже залежить від політиків.

- Якщо більшість впадає в апатію, чи не виникне у влади спокуса придушити силою активність меншості?

Репресії нереальні в українському суспільстві

- Не буде цього. Сила не на боці влади. Радикалів може підтримати і якась частина пасивних, по ситуації. Не вийде. Спробував Янукович - і що? Коли дійшло до стрілянини, то навіть «беркутівці» все покинули і пішли. Чого Янукович утік? Вони його кинули, не захотіли захищати до кінця. Хто буде вв'язуватися на стороні влади проти народу? Це нереально. Репресії нереальні в нашому суспільстві.

- Останні місцеві вибори - це крок у якому напрямі?

- Крок уперед, але у цьому кроці є ряд небезпек, пов'язаних з процесом децентралізації. Там, де сильні громади і проукраїнська реформістська місцева влада, децентралізація дасть дуже багато позитиву. Там, де відбувся реванш старих політичних сил, є певна загроза виникнення, чи, точніше, продовження існування напівфеодальних анклавів, як це було з Донбасом, який, по суті, віддали «на годування» олігархічному клану.