Як Порошенко і Дуда «роз’їхалися»: що це було

Український президент говорив обережніше за свого польського колегу, і на те були причини - переконані експерти

8 липня, у 75-ту річницю Волинської трагедії президент України Петро Порошенко здійснив візит у польське село Сагринь, де відкрив Меморіал пам’яті українців, які загинули від рук польських “селянських батальйонів” та підрозділів Армії Крайової в 1944 році. Натомість його польський колега Анджей Дуда вчора, напередодні Національного дня пам’яті жертв “геноциду, вчиненого українськими націоналістами” відвідав Волинську область України, де вшанував пам’ять загиблих поляків. Унікальний випадок – президенти двох країни здійснили паралельні візити, не зустрівшись між собою. Зрештою, це і не дивно, якщо врахувати обставини і передвиборчий період.

Такі візити президентів, як водиться, супроводжуються досить різкими заявами, що ми і чули з боку Анджея Дуди. Після усіх реверансів українській стороні на кшталт “вільна, незалежна, суверенна Польща буде великим другом Україні”, він продовжив риторику, притаманну його партії “Право і справедливість”. “Наші добрі взаємини ми маємо будувати на історичній правді. В історії обох наших народів, польського та українського - це страшна карта. ...Були польські акції відплати, в яких гинули прості люди, звичайні українці. Вражає лише диспропорція: приблизно 100 тисяч поляків і приблизно 5 тисяч українців. Це справляє величезне враження, і це є історична правда”, – заявив президент Польщі. Це при тому, що 100 тисяч загиблих поляків практично не називають навіть польські історики (кажуть про 50-70 тисяч, а 5 тисяч українських жертв – це найнижча оцінка польської сторони, а називають до 20 тисяч)..

Натомість Петро Порошенко у своїх заявах був більш зваженим. “Ми за фаховий діалог на рівні істориків. Ми проти політизації чутливих питань спільного історичного минулого. Страшні сторінки минулого не повинні бути визначальними для сьогодення і точно не повинні бути визначальними для нашого спільного європейського майбутнього”, – сказав Президент України, підкресливши, що абсолютно неприйнятно з боку будь-яких політичних сил використовувати історичну пам'ять задля підвищення своїх рейтингів. Також Порошенко висловив сподівання, що невдовзі почнуться роботи з ексгумації тіл поляків, загиблих на території України – про що президенти України і Польщі домовились минулого року в Харкові.

Укрінформ звернувся до експертів-політологів, попросивши їх поділитись думками щодо обміну візитами Петра Порошенка і Анджея Дуди, заяв, які зробили обидва президенти, і щодо майбутнього українсько-польських стосунків.

Євген Магда, директор Інституту світової політики:

“Стратегічному партнерству між Україною та Польщею нічого не загрожує”

Заяви обох президентів – і Польщі, і України – варто оцінювати без зайвого драматизму з однієї простої причини: не варто очікувати від закордонних політиків заяв у контексті українських інтересів. Так само не варто очікувати від українського президента заяв у контексті інтересів закордонних політиків. Тішить те, що Анджей Дуда заявив не лише про 100 тисяч загиблих поляків і 5 тисяч українців, (хоча звідки в нього такі дані – невідомо, адже таких цифр немає навіть у польського Інституту національної пам’яті), а те, що Дуда говорив не про помсту. Мовляв, Польща продовжує підтримувати Україну. Тому після очікуваного загострення конфлікту навколо Волинської трагедії, ми будемо бачити позитивні тенденції в українсько-польських стосунках. Хоча цей процес і не буде таким швидким, як би хотілось.

Загалом, стосунки між Україною і Польщею мають розширювати контекст. Ми не повинні зосереджуватись виключно на історії з тієї причини, що в Польщі формування історичного наративу розпочалось набагато раніше, ніж в Україні і, на відміну від України, він там вже сформований. В Україні цей процес ще триває. Польща має переваги – їх суспільство в історичних питаннях більш консолідоване, ніж українське. Тому нам треба розширювати інші сфери, де є спільна зацікавленість: протидія будівництву Північного потоку-2, діяльність литовсько-польсько-української бригади (військове формування для миротворчих та гуманітарних місій, в тому числі і під егідою ООН. - Авт.), економічна співпраця або перенесення польського досвіду місцевого самоврядування в Україну. І таких речей чимало. Передумови для цього є, зокрема маршалок польського сейму Марек Кухцинський нещодавно припустив, що Україну і Молдову можуть запросити до Парламентської асамблеї Тримор’я, якщо воно буде створене наступного року.

Так, польсько-українські відносини зараз не є добросусідськими. Але на офіційному рівні ні в Києві, ні в Варшаві не говорять про скасування формату стратегічного партнерства.

Ігар Тишкевіч, політолог, експерт Українського інституту майбутнього:

“Обидва президенти сказали правду, але у кожного вона своя”

Із заяв Петра Порошенка та Анджея Дуди зрозуміло, що конфлікт між Польщею і Україною поки не залагоджено. Поки що поляки не мають можливості проводити ексгумацію тіл загиблих на території України, так само досі відкрите питання щодо українських історичних пам’яток на території Польщі. Дуда знову назвав події 1944 року етнічною чисткою і заявив про необхідність відбудовувати взаємовідносини на історичній правді. Але навіть ці слова, об’єктивно, можуть бути використані для роздмухування конфлікту – як би там не було, але люди гинули з обох боків. За великим рахунком, обидва президенти сказали правду, але обидва – свою.

Ми маємо факт: на Волині в 1939 році мешкало кілька десятків тисяч поляків, і їх майже не лишилось в 1945 році. Ми маємо інший факт: на території сучасної Польщі мешкало кількасот тисяч українців, і станом на 1947 рік їх також майже не залишилось. Поляки наполягають, що це з українського боку була етнічна чистка, а та сама операція “Вісла” - відповіддю, але ті ж самі поляки забувають про «політику пацифікації». Але факт лишається фактом – з обидвох боків гинули люди. І я не вважаю нормальною політику як однієї, так і другої сторін конфлікту.

Для Дуди важливо піднімати питання історичної спадщини на фоні політичної боротьби. Так само і в Україні – перед виборами наступного року, під час яких Порошенко більшою мірою орієнтуватиметься на електорат західних регіонів, іти на компроміси чинному президенту неприпустимо.

Як далі розвиватимуться українсько-польські стосунки? Оскільки існування незалежної і, певною мірою, успішної України в інтересах Польщі, то розриву стосунків не буде, але і очікувати безмежної дружби не випадає.

Віктор Таран, політолог, голова Центру політичних студій та аналітики “Ейдос”:

“Антиукраїнською риторикою “Право і справедливість” утримує власний електорат”

У президентів як Польщі, так і України є два фронти — внутрішній і зовнішній. Якщо на внутрішньополітичному і поляки, і українці виступають супротивниками, адже оперують категоріями минулого задля того, щоб отримати політичну підтримку у виборців, то на зовнішньому фронті Україна та Польща – союзники, бо оперують поняттями майбутнього, викликам майбутнього. Перш за все – мова про спільну боротьбу проти гібридної агресії Росії.

Напередодні саміту Україна-НАТО і дуже “непростої” позиції Угорщини, Президент України навідується з візитами до своїх союзників в сподіванні переконати їх, щоб вони тиснули чи на Угорщину чи на інших європейських гравців, які скептично ставляться до розширення співпраці з Україною.

А конфлікт з Польщею на історичному тлі чинній польській владі вигідний: основний електорат “Права і справедливості” – мешканці малих міст та сіл, патріотично налаштовані ревні католики. Тому польська верхівка буде вимушена у внутрішній політиці продовжувати антиукраїнську риторику. І доказом цього є хоча б правки до так званого “антибандерівського закону” – вони прибрали усі норми, які стосувались польського антисемітизму, а щодо України – усе лишили, як було. Тобто цей закон спрямований не на пошук історичної справедливості, а дійсно є антиукраїнським.

У зв’язку з тим, що ми об’єктивно слабкіші за Польщу і потребуємо їхньої підтримки, то очевидно, що влада не буде використовувати гостру антипольську риторику. Це і правильно, адже в Україні нема яскравих антипольських настроїв. Натомість в Польщі є імперський комплекс, “Львів – польське місто” і так далі. А риторика, обрана і українським президентом, і урядом, і Інститутом національної пам’яті – загалом правильна: закликаємо до історичного діалогу і до пошуку спільного знаменника.

Микола Романюк, Київ