"Формула Штайнмаєра" для Донбасу, або Про що мовчить очільник українського МЗС

Укрінформ розпитав: про що могли домовитися радники “нормандської четвірки” та наскільки прийнятний для України вихід з тупика залежить від мистецтва наших дипломатів?

З початку тижня маємо декілька важливих зовнішньополітичних новин, тісно пов’язаних з Україною. Зокрема, з окупованим Донбасом та українськими бранцями Кремля. Перша — це зустріч “нормандської четвірки” на рівні політичних радників, яка відбулася другого вересня у Берліні, але, однак, про її результат мало що відомо. Міністр закордонних справ Вадим Пристайко заявив, що там ішлося про виконання конкретних домовленостей, які нібито відкриють шлях до зустрічі на вищому рівні, але їх деталі розкрити не може, згадавши лише про розведення сил та будівництва мосту у Станиці Луганській. Натомість, опитані нами експерти (Див. нижче) згадують про так звану “формулу Штайнмаєра”, яку запропонував наприкінці 2015 року тодішній глава МЗС Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр. Її алгоритм - паралельне виконання політичних пунктів і питань безпеки. Спочатку запускається в дію закон про вибори, потім відводяться війська. Потім проводяться вибори і після їх визнання ОБСЄ Донбасу надається особливий статус. А після цього — повне виведення незаконних збройних формувань і повернення Україні контролю над кордоном. Про “формулу Штайнмаєра” висловився й колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін: “Росія інтерпретує цю “формулу” так, що після виборів (причому вибори не повинні бути ані чесними, ані вільними, а просто вибори, де Росія призначить, хто виграє ... Або намагається затягнути нас в капкан, щоб ми це разом зробили. Уявляєте, що після цього буде?) ... почнуть діяти спеціальні умови для Донбасу, які визначатиме Росія і намагатиметься надіти нам на голову. Ось так це насправді бачить Росія”.

Друга новина — черговий сплеск повідомлень з анонімних джерел про обмін полоненими, який нібито має відбутися до кінця цього тижня. Про це російському виданню “Інтерфакс” повідомили два не названих дипломатичних джерела, і навіть назвали ймовірну дату — 7 вересня. Тим часом у Кремлі від коментування цього питання утрималися. “Тема чутлива. Анонсів тут бути не може, – заявив прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков в коментарі згаданому “Інтерфаксу”. Що ж, тема й справді дуже чутлива. При чому не тільки для нас, українців, котрі очікують на повернення своїх додому, але й для росіян, точніше — їх вищого керівництва, яке просить (вимагає) видати їй колишнього “зенітника ДНР”, а нині ключового свідка у справі збиття малайзійського “Боїнга” рейсу MH17 Володимира Цемаха.

На питання Укрінформу — про що мовчить пан Пристайко, про що могли домовитися радники “нормандської четвірки”, а також, що з обміном полоненими — відповідають:

Ігор Рейтерович, політолог:

“Наші західні партнери більш активно починають тиснути на нову українську владу в контексті виконання політичної частини “Мінська”

— Немає нічого дивного у відсутності конкретики про зустріч “нормандської четвірки” на рівні політичних радників. А щодо будівництва моста у Станиці Луганській... Думаю, що тут локальну проблему вивели на загально-національний рівень. Чому? А тому що треба показати, що вже є певні здобутки, перемоги і так далі. З іншого боку, відсутність якоїсь конкретної інформації можна пояснити іще тим, що наші західні партнери більш активно починають тиснути на нову українську владу в контексті виконання політичної частини “Мінська”. Власне, знову з’явилися чутки про знамениту “формулу Штайнмаєра”, а тому я не виключаю, що певне зондування з того боку йде. Утім наскільки Україна піддається цьому — питання риторичне. Якби в нас був розроблений план, то ми могли б запропонувати щось своє. Якщо ж пропозицій немає, то і Німеччина, і Франція, і, зрозуміло, РФ, можуть за цю ідею міцно схопитися, наголошуючи на тому, що, мовляв, вже є напрацьований документ — давайте по ньому працювати. Думаю, в найближчий час з’явиться якась позиція. Принаймні, вона мусить з’явитися, бо вже немає ніяких можливостей для відмовок, на кшталт, відсутності міністра закордонних справ. Нового главу МЗС вже призначено. Тож інформація потроху з’являтиметься. Звісно, я не впевнений в тому, що йтиметься про якісь радикальні кроки, але політичні моменти там обов’язково згадуватимуться. І наразі єдине, що точно відомо — Україна категорично відмовляється вносити зміни до Конституції стосовно особливого статусу Донбасу. Утім, інтегрувати Донбас на умовах РФ можна й без внесення змін до Основного закону, тобто, це можна зробити через ряд інших механізмів. Відтак певні побоювання все ж таки є, але сподіватимемося, що вони не справдяться.

Наступне — щодо питання обміну полоненими, яке тісно пов'язане з попереднім. Перше — я більш, ніж переконаний, що на цьому намагається зіграти РФ, презентувавши себе у виграшному світлі. І якщо цей обмін таки відбудеться, то це стане великим позитивом і для України. Тож питання: а чи зможемо ми аргументовано пояснити нашим партнерам, що в діях РФ немає нічого екстраординарного, що вона просто виконала те, що мала виконати. Маю щодо цього певні сумніви. Тому що для цього, знову ж таки, потрібна стратегія, чіткий план. Власне, будемо відвертими — в України недостатньо інформаційних та фінансових можливостей задля донесення світові своєї позиції.

Друге. Думаю, це питання впирається в одну фігуру — Володимир Цемах. Кілька “слуг народу” вже встигли висловитися з цього приводу, мовляв, нічого страшного не відбудеться, якщо Україна віддасть Цемаха Росії, мовляв, це не відобразиться на наших позиціях по збиттю Боїнга, і що Нідерланди, дозволивши РФ повернутися у ПАРЄ, не матимуть до нас жодних претензій. Це дуже дивна позиція, як на мене. Більше того, за інформацією, яка розповсюджується через канали головного редактора “Еха Москви” Алєксєя Венедиктова, РФ нібито почала перемовини з Нідерландами про те, що вона готова виплатити чималі компенсації родинам загиблих рейсу MH17. Але! За умови, що це не передбачатиме визнання вини Росії як держави в цьому злочині. До речі, подібні випадки в історії вже траплялися. Так зробила Лівія часів Каддафі, виплативши компенсації (нібито по 10 мільйонів доларів) родичам жертв терористичного акту за умови, що на офіційному рівні не підніматиметься питання безпосередньої причетності до цього керівництва Лівії. Очевидно, що Росія намагається діяти таким же шляхом і, зрозуміло, що Цемах їм потрібен, тому що може свідчити про безпосередню причетність військового керівництва РФ до збиття літака малазійських авіаліній.

Підсумовуючи, скажу, що маленькі частинки пазлу — обмін полоненими, мінські домовленості, зустріч радників, розведення сил у Станиці Луганській, тощо — насправді складаються. Для РФ це гра в довгу. Утім, чи є вона, ця гра, такою ж і для України — поки що важко сказати.

Євген Магда, політолог, виконавчий директор Інституту світової політики:

“З одного боку Пристайко змушений слідувати новому, “миролюбному” курсу, а з іншого — дотримуватися попереднього, який у МЗС був протягом п’яти років”

— Українська сторона грає другим номером. І на це є свої причини. Наприклад, головна причина полягає в тому, що ми обмежені в ресурсах, а тому змушені бути менш ініціативними. Крім того, думаю, що тут не обійшлося й без тиску з боку Німеччини та Франції. Вони хочуть, щоб відносини між Росією та Україною нормалізувалися, створивши таким чином поштовх для нормалізації відносин вже між Росією та Євросоюзом. Що нам пропонують? Гадаю, що йдеться про так звану “формулу Штайнмаєра”. Ми не вперше про неї чуємо, але ніхто не знає її предметного наповнення. І я не хочу, щоб ця “формула” стала для України черговим Будапештським меморандумом. Однак, якщо ми вже говоримо про “формулу Штайнмаєра”, то в ній повинно міститися чітке наповнення. Ми не можемо собі зараз дозволити відкидати цю пропозицію взагалі, утім маємо чітко сказати, які можливості бачимо, власне, якою, на наш погляд, ця формула має бути. Бо формула — це завжди цифри. Вона, повторюся, неодноразово звучала, але на папір покладена так і не була. Нам же треба розуміти, що це за “звір” такий. І з цього, переконаний, треба виходити. Це перше.

Друге. Я повністю погоджуюся, що перемовини про обмін не можуть відбуватися в атмосфері надмірної публічності. Але. РФ фактично діє, як работорговець, намагається обміняти свободу низки наших громадян для того, щоб, по-перше, поставити Україну в таку ситуацію, при якій зобов’язує нас погодитися на менше, а не більше, а по-друге, хоче показати Заходу жест доброї волі, показати, що з нею можна вести справи, і за таку свою “ласку” сподіватиметься частково позбавитися від санкційного тиску.

І останнє, третє, стосовно позиції глави МЗС Вадима Пристайка. Нового главу українського дипвідомства сьогодні поставили в таку ситуацію, коли з одного боку він змушений слідувати миролюбному курсу президента Зеленського, а з іншого — змушений зважати на попередній курс, який МЗС тримало протягом п’яти років. Це своєрідний шпагат, і як йому вийти з цієї непростої ситуації — не знаю, це складно. Тож варто, мабуть, побажати пану Пристайку мужності. Крім того, маємо іще один фактор: президентська команда набрала темп й намагається вирішити все, навіть дуже складні та подекуди неоднозначні питання, максимально оперативно. Не наважуся сказати, наскільки це реально, хоча, справді, суспільний запит, приміром, у необхідності припинення війни — існує. Однак за жодних обставин нам не варто забувати про очевидний факт: ми живемо в світі, де міжнародні конфлікти традиційно вирішуються за рахунок слабшої сторони.

Павло Бульдович, експерт-міжнародник, кандидат політичних наук:

“Обмін полоненими — це черговий намір Кремля виторгувати додаткові поступки від України та Заходу”

— Якщо реконструювати порядок денний зустрічі політичних радників, виключивши питання обміну полоненими, миротворчої місії на Донбасі і дорожню карту імплементації Мінських угод (за словами Пристайка, ці теми не піднімалися під час перемовин), залишається чимало проблем, які потенційно могли бути предметом обговорення. Це і амністія, і політична частина Мінську-2 - питання місцевих виборів, особливий статус Донецька і Луганська, зняття економічної блокади окупованих територій в обмін на денаціоналізацію бойовиками українських підприємств, поновлення соцвиплат мешканцям непідконтрольних районів тощо. Звичайно, все це вимагає відповідних рішень парламенту, але оскільки завдяки монобільшості для команди президента це не завада, влада цілком спроможна брати на себе подібні зобов’язання. Цілком імовірно, що політичні радники нормандської четвірки дискутували на предмет нової «дорожньої карти» вирішення конфлікту: скажімо, в обмін на розведення сил у Станиці Луганській Київ ухвалює закон про амністію бойовиків, і так крок за кроком. Загалом же, гадаю, що в нових політичних умовах, які склалися в Україні, Москва не зацікавлена у будь-яких переговорах на високому рівні без гарантій поступок з боку української влади. Тож навряд чи «домовленості», про які тактовно промовчав очільник МЗС, включають лише суто локальні проблеми і технічні рішення; без певних політичних погодженостей, очевидно, не обійшлося.

Щодо можливого обміну полоненими, то, знову ж таки, згода Росії на цей крок точно не є виявом бажання повернути своїх людей додому; з високою долею ймовірності мова йде про черговий намір Кремля виторгувати додаткові поступки від України та Заходу. Цілком можливо, що конкретною перепоною на шляху обміну є справа Цемаха, особливо з огляду на публічно виявлену зацікавленість нідерландських слідчих до фігури бойовика, який є свідком у справі MH17.

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ