Московські плани геноциду українців – не перебільшення, це всерйоз
Готуємо матеріали політтехнолога Сєргєйцева для майбутнього трибуналу
Текст такого собі Тімофєя Сєргєйцева під нахабним заголовком «Що росія має зробити з Україною» був опублікований на пропагандистськи заточеному ресурсі РІА «Новости», яким керує Дмітрій Кісєльов, у неділю о 8:00 ранку – рівно. Це означає, що він був заготовлений та затверджений заздалегідь із зазначенням точного часу виходу.
Спершу на це слововиверження особливої уваги не звернули. І лише за добу – вчиталися, після чого текст, цитати з нього поширилися соцмережами, зокрема українськими.
ЗНАЙОМТЕСЯ: ТАКИЙ СОБІ СЄРГЄЙЦЕВ, ВСЕЇДНИЙ ПОЛІТТЕХНОЛОГ
Матеріал цей цілком справедливо був кваліфікований як людиноненависницький, який фактично закликає до здійснення геноциду, тобто масових безсудних убивств, страт щодо українців – як у сенсі етносу, так і надетнічної політичної нації. Особливий цинізм у тому, що це все з'явилося в один день зі стрімким поширенням свідчень звірств російських зс на звільнених територіях Київської області, насамперед у Бучі.
Власне, на констатації цих фактів і на яскравому наборі жорстоко-шалених сєргєйцевскіх цитат аналізувати цей текст і припинили. Що неправильно. До подібних маніфестів геноциду слід приглядатися пильніше, оскільки вони є ідеологічною підпорою для наявного мілітаристського та принципово протиправного кремлівського режиму, чиє фашистсько-нацистське забарвлення стало тепер уже цілком очевидним.
Однак у матеріалі Сєргєйцева багато що здається випадковим, незрозумілим і не включеним до контексту. Але якщо не полінуватися і прочитати посилання на його попередній матеріал, що дається в першому ж реченні нового опуса Сергейцева, то все стане на свої місця. І ось тоді – у сумі – два ці матеріали дають не те, щоб чітку і не сказати, щоб логічну, але цілком довершену картину того, як і з яким обґрунтуванням росія планувала і все ще планує знищувати українців і саму Україну…
Але коли починаєш занурюватися в маячню цих матеріалів з їхніми логічними та фактичними нестиковками, термінологічною анархією, то починаєш сумніватися – а чи варто воно того, копирсання в такому текстовому лайні? Але потім згадуєш шипіння чи вигуки лаврових-пєскових-соловйових про «укрофашистів» або «українських нацистів». І розумієш – варто! Оскільки в текстах Сєргєйцева створено обґрунтування для цього ідеологічного «кривавого наклепу», що дає концептуальне обґрунтування для українофобії, яка нині перемагає в росії.
Корисно також знати принаймні кілька біографічних фактів про Сєргєйцева, людину, яка називає себе «політтехнологом, письменником, філософом». Він вважається керівником групи, до якої належав відомий роспропагандист із соловйовського кола Дмітрій Куліков. І в цьому сенсі Сєргєйцев аж ніяк не безвісна особина, що тільки-но звідкілясь виповзла. Українські політкомпанії, в яких він працював, свідчать про його політичну всеїдність. Приміром, президентська кампанія «другого Кучми» 1999 року будувалася (за прикладом Росії-1996) на фундаменті протистояння злочинній ідеології та практиці більшовизму, комунізму.
Президентська кампанія Януковича 2004 року, навпаки, була жорстко антиліберальною, антизахідною, до того ж спрямованою на розкол України на схід та захід. Кажуть, саме Сєргєйцев зі своєю командою створювали образ Ющенка як американського найманця, ковбоя, котрий колонізує Україну для своїх «господарів». Тоді ж у його колах з'явилася божевільна ідея про те, що західна демократія якимось чином може поєднуватися з нацизмом (далі ми побачимо «творчий розвиток» цього марення відносно сучасності).
Але минуло ще кілька років і – гімнастичний підйом-переворот, політтехнологічне перевзування у повітрі – ось уже Сєргєйцев із товаришами працює на західника та ліберала Яценюка. Втім, ця робота була схожа на диверсію, бо до виборів базовий рейтинг Арсенія Петровича був успішно знижений.
СЬОГОДНІШНЄ ЄВРОПЕЙСТВО І… РАСОВА ПЕРЕВАГА? АГА
І ось тепер Сєргєйцев знову осідлав антиліберальну хвилю януковичських часів. Але заплив із нею набагато далі – до теоретичного обґрунтування геноциду українців. Складно сказати, наскільки це внутрішньо близьке до поглядів політтехнолога. Не виключаю, що він просто тупо "рубає бабло", відштовхуючись від українофобських поглядів диктатора путіна.
«Яка Україна нам не потрібна» була випущена там само, в РІА «Новости» в ті ж сакраментальні вісім ранку і теж у вихідні, у суботу 10 квітня. Але рік тому – 2021-го! Якщо хтось забув, тоді путін проводив перше велике накопичення російських військ навколо українських кордонів. 13 березня президент США запропонував йому саміт, який і відбувся у червні у Женеві. Після чого загроза війни була на якийсь час відсунута.
Тоді ж багато хто вирішив, що метою такого накопичення сил і було виключно рейтингове спілкування з Байденом, який незадовго до того, 17 березня, проникливо назвав путіна вбивцею. Але ні, тепер зрозуміло, що й тоді, у квітні 2021-го, російський диктатор цілком серйозно готувався до вторгнення в Україну. І тут потурбувався цей Сєргєйцев зі своїм матеріалом.
Здається, тоді він не був так близько вхожий у креативні кремлівські лабораторії чи вхожий менше, ніж зараз. Тому, щоб бути поміченим, епіграфом до матеріалу автор зробив доленосну цитату пургоносця Пєскова. А далі – три концептуальні тези від путіна. І одразу про запас – ще й посилання на Козака, який, як ми пам'ятаємо, вів переговори з Єрмаком з приводу Мінська-2. У результаті вийшов класичний цитатник на кшталт радянських рефератів, курсових та дисертацій.
Тепер, вибачте, мені доведеться рясно цитувати це відверте марення від Сєргєйцева. Але виправданням мені є те, що все це беруть у рот і вивергають звідти кремлівські діячі. Отже, автор постулює українську владу як «фашистський спосіб здійснення фактичної диктатури». При цьому жодних доказів не наводить, про два цикли президентських і парламентських виборів, які відбулися після Євромайдану взагалі не згадує (так само, як і попередні виборчі кампанії в Україні, в яких він брав участь безпосередньо). Після цього Сєргєйцев так само бездоказово заявляє, що в українській «фашистській диктатурі прийнято як мораль комплекс расової переваги». Чорт забирай, але де ж він викопав у нас цю саму «расову перевагу»?
Ви тільки не смійтеся (зараз не до цього), але ось де. За версією автора, Україна прийняла «масову нацистську присягу через на перший погляд благообразний політичний вектор "прагнення в Європу", в контексті якого, однак, "європейськість" однозначно розглядається не лише ідеологами, а й значною частиною населення як ознака расової переваги". Аут...
Ось цікаво, чи бачив Сєргєйцев збірну Франції з футболу (а також – баскетболу, гандболу, волейболу тощо). Якщо так, то про яку "расову перевагу" "європейськості" можна говорити в країнах сьогоднішньої Європи з їх міжрасовими і підкреслено антиколоніально політкоректними політичними націями?.. Запитання без відповіді.
ОБҐРУНТУВАННЯ «УКРОНАЦИЗМУ» – ЛОГІКА АЛОГІЧНОСТІ
Що далі, то більше! У концепції Сєргєйцева (якщо можна вжити це слова щодо такого божевілля) українці стали... заручниками Європи, Заходу, який, мовляв, є... колективним терористом. Причому українці вже навіть не жертви «стокгольмського синдрому», а вони самі перейшли на бік тих, хто їх захопив, і стали повноцінними терористами.
Можна поставити просте запитання – а де докази «терористичності» європейців і за ними – українців? На це можна дати лише просту відповідь – не знаю. Для Сєргєйцева це постулат, аксіома.
Хоча ні, не зовсім, через крок після малювання жахів фашизму в Україні автор повертається до пояснень, чому «український фашизм», на його думку, вже перейшов у найвищу стадію – «українського нацизму», який він намертво пов'язує з «мілітаризмом», тобто «розв'язуванням агресивної та злочинної війни проти інших народів». Яких? А «російського народу Донбасу»!.. Ніби такий існує. І знову – будь-яких обґрунтувань, як багатоетнічне населення окупованих територій Луганської та Донецької областей України за сім років встигло стати моноетнічним «російським народом Донбасу» «антифашист» Сєргєйцев не наводить. Він просто стверджує, що «українська расова доктрина» нічим не поступається расовій доктрині Гобіно-Розенберга-Гітлера, і що нібито українці вже скоїли всі (розумієте, всі!) злочини, кваліфіковані та засуджені Міжнародним нюрнберзьким трибуналом. Але розуміючи, що такий трибунал (про який на початку цієї війни говорив путін) міжнародним не буде, автор одразу обумовлює, що «практика засудження військових злочинів німецького та японського нацизму допускає у тому числі роботу трибуналів у рамках не міжнародної, а виняткової військової юрисдикції переможця».
О! "Військова юрисдикція переможця". Ось у чому сіль. Стежимо за збоченою логікою рашистів. Чи не головним доказом того, що існує якийсь «український нацизм», називають те, що Україна нібито готує агресивну расову війну. А потім судити українців «за нацизм» планувалося внаслідок перемоги у такій само війні. Так, але що робити, якщо українці не захочуть починати її? А? Питання, знову ж таки, відкрите. Автор переконаний, що захочуть. (Або, як ми побачили через рік, 24 лютого, росія сама почне, кажучи, що «інакше було не можна, оскільки через рік-два, через п'ять-десять Україна все одно б почала». Нічого нового – звичайна логіка окупанта, агресора).
Після цього Сєргєйцев знову, окремо вже наголошує, що «росія, як країна і народ, фатально постраждалі від нацистської агресії (а Україна, стерво ти брехливий, не постраждала, не фатально?! – О.К.), може здійснити денацифікацію України в рамках своєї військової юрисдикції (військового трибуналу), не вдаючись до інститутів міжнародного правосуддя». Показова цитата: тут основні тези російської перемоги («фатально постраждалі переможці») більш-менш спритно інструменталізовані для масштабної агресії проти України, що планувалася ще рік тому.
РОЗ’ЯСНЕННЯ, ЩО ТАКЕ «ДЕНАЦИФІКАЦІЯ» ПО-РАШИСТСЬКИ
Період становлення української державності 1991-2021 років. автор називає "аморфною нацифікацією". Да, саме так. Нацифікацією оголошується весь, розумієте весь, без винятку, період становлення нової української державності. Е-е! Стривайте, а як же численна робота Сєргєйцева в Україні, зокрема – на затятого (за його класифікацією) «нациста», учасника першої чеченської війни (за твердженням силових структур росії) Арсенія Яценюка?.. Тобто виходить, що нинішній жорсткий денацифікатор у минулому сам був "аморфним нацифікатором". І згідно з його писаннями, починати репресії потрібно з нього самого.
Якщо ж повернутися до суті заяви, то виходить, що для Сєргєйцева «нацифікацією» є будь-який постколоніальний та антиімперський процес становлення державності, будь-яке супутнє цьому зростання національної самосвідомості.
Відповідно – і пропонована ним програма «денацифікації». Ось як це виглядає в персональному кадровому додатку: «Покарані та усунені від виконання державних, політичних, юридичних, освітніх функцій мають бути всі, хто добровільно брав участь у так званій АТО, всі, хто публічно підтримував та виправдовував її проведення, по суті кажучи, військові злочинці за відповідними категоріями (головні злочинці, злочинці, менш винні, попутники)».
Між іншим, ми бачимо, що саме ця програма реалізується зараз на тимчасово окупованих територіях, де насамперед шукають та затримують учасників АТО. Ну а решту неугодних можна легко підв'язати до другої категорії – «хто публічно підтримував і виправдовував проведення АТО». Це як «кулаки та підкулачники» зі сталінської історії. Для знищення куркулів потрібен був хоч якийсь майновий ценз на виправдання. А «підкулачником» можна було оголосити будь-кого.
А ось як розписує Сєргєйцев ідеологічне, цензурне чищення: «З програм освіти та культурної політики мають бути вилучені всі матеріали (концепції, підручники, література, фільми тощо), які кваліфікуються як елементи расової доктрини за ознаками передбачуваної переваги, навмисного спотворення історичних фактів, неприпустимих оцінок у дусі ворожості, образи, приниження та ненависті. Потрібно заборонити і розпустити всі організації, які так чи інакше взяли участь у військовій агресії, пропаганді та просуванні українського нацизму».
І знову – зверніть увагу, як жорсткі «елементи расової доктрини за ознаками передбачуваної переваги» доповнені розпливчастим, бездоказовим «навмисним спотворенням історичних фактів, неприпустимими оцінками в дусі ворожості, образи, приниження та ненависті». За бажання (а воно є) під такі звинувачення можна підвести будь-кого, починаючи з Шевченка та Гоголя. Тобто йдеться фактично про тотальне проімперське цензурування всього масиву українського мистецтва, культури. (І зараз у ході цієї війни ми вже бачили приклади того, як російські окупанти вилучали з бібліотек, архівів та знищували неугодні їм книги, папери).
ГОЛОС ОКУПАНТА: ЖОДНИХ ЗАГРАВАНЬ ІЗ НАСЕЛЕННЯМ!
Насамкінець Сєргєйцев пише про дух «виправного окупаційного режиму щодо України». Тут різка зміна риторики, в голосі загарбника зазвучали металеві нотки з обертонами есесівської нещадності.
Тепер, виявляється, не потрібно «якось запобігати перед населенням, у тому числі вдаючись до риторики "братського народу", якось "залучати" його на "свій бік" за звичаями і в сенсі електорального підкупу, тобто, як це ще називають , "годувати", — цілком достатньо буде звільнення народу України від «нацистського режиму», припинення його «нацистської винності», встановлення гарантій військового нейтралітету України та можливого перезаснування країни як конфедерації регіонів з не менш можливим виходом як західних, так і східних регіонів з її складу (якщо Україна взагалі збережеться у будь-якій якості)».
Так, це повноцінний та жорстокий окупант, який не збирається панькатися з населенням окупованих земель. Далі в організаційно-державному сенсі він прямо говорить про можливість як створення васальної структури, по суті – українського конфедеративного домініону, так і повного роздерибану всієї України, стирання її з карти Європи шляхом приєднання до ерефії окремих областей. (І тут теж - як не згадати про поточні плани створення "ХНР").
Ну і як будь-який окупант, Сєргєйцев не забуває про страти для непокірних: «При цьому в рамках покарання українських військових злочинців та їхніх посібників щодо них необхідно буде припинити дію мораторію на страту».
Тут-таки згадуються неодноразові вигуки Дмітрія Мєдвєдєва про те, що після вигнання росії з ПАРЄ, тепер можна сміливо відновлювати смертну кару. Багато хто наївно думав, що йдеться про росіян. Ні-ні, адже загарбник збирався здійснювати свою юрисдикцію на всій окупованій Україні. Отже, і мєдвєдівська турбота насамперед призначалася нам. Щоправда, зараз у ході активних військових дій російська солдатня і так масово вбиває українців та українок, не обтяжуючи себе законами. Але при цьому російські окупанти не викидають з голови нестримне прагнення реалізувати і варіант «цивілізованого» вбивства.
Рік тому, 10 квітня 2021 року, текст «Яка Україна нам не потрібна» міг здатися просто маренням (яким він по суті є). Але зараз ми бачимо, що це не просто марення. Занадто багато з цього стало мейнстримом російської політики та, з дозволу сказати, дипломатії. Згадується публікація Foreign Policy від 18 лютого з посиланням на американську розвідку, що на випадок вторгнення в Україну росія вже склала «розстрільні списки», а також планує фільтраційні табори та інші репресії.
Так, схоже, що праці Тімофєя Сєргєйцева були помічені, і він увійшов до кола наближених навколокремлівських креативників.
З огляду на це у другій подачі ми перейдемо до розгляду його матеріалу від 3 квітня поточного року під назвою «Що Росія має зробити з Україною». А там, як уже йшлося, міститься не просто обґрунтування, а й докладний опис геноциду українців.
(Далі буде).
Олег Кудрін, Рига