Інформагентство більшовицької доби: про Україну – з Таганрогу

Продовжуємо публікувати розділи з книги, присвяченої історії «Укрінформу»

Минулого разу ми розповіли про агентство, створене Українською державою на чолі з гетьманом Скоропадським.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: НЕ ПЛУТАТИ З ГЕТЬМАНСЬКИМ УТА

У той час, як засноване гетьманом Павлом Скоропадським Українське телеграфне агентство виробляло свою інформаційну політику для нової української держави, російські більшовики та їх прихильники в Україні теж відчували потребу в інформаційному органі, який би оперативно поширював повідомлення про їхню політику і справи. Відповідно, взялись за його створення.

Варто нагадати, що це був 1918-й рік. Україна  розколота і охоплена вогнем жорстоких збройних протистоянь. Більшовики відступають. У лютому німецько-австрійські війська фактично окупують Україну (офіційно це подавалося як допомога УНР та її Центральній Раді, захист Української держави від зазіхань більшовиків). Потуга введених військ значно перевищувала первісно заявлену (25 тисяч) і незабаром досягла максимуму – 450 тисяч військовослужбовців. За таких обставин нечисленна Червона армія під тиском німців, австрійців та військ УНР залишає Київ, а потім й інші міста та регіони України.

Починається череда гарячкових  реорганізацій радянського уряду – Народного секретаріату. З нього – неоднорідного за своїм політичним складом – виходять окремі діячі, представники різних, здебільшого лівих, політичних партій.

Одна з таких реорганізацій відбувається у Полтаві. Черговий український радянський уряд очолює Микола Скрипник. Він і ухвалює рішення про утворення агентства. Відповідно, 8 березня 1918 року Всеукраїнський центральний виконавчий комітет підписує постанову про створення Українського телеграфного агентства (надалі, аби відрізняти агентство від утвореного гетьманською Українською державою, зватимемо його - УкТА). Завідуючим агентства  призначається Рудольф Гальперін.

«З 16 березня 1918 року почало функціонувати Українське телеграфне агентство», – повідомляла спеціальна циркулярна телеграма радянського уряду. В ній же уточнювалося, що головне його відділення знаходиться в місті Катеринославі (нинішній Дніпро), в будинку колишнього губернського управління, кімната №2. Отже,  ця дата – 16 березня 1918-го – теж пов’язана з історією створення агентства. Згадана телеграма була надіслана Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів Харкова, Катеринослава, Одеси, Києва, Кишинева (Молдова тоді входила до складу УСРР).

РОЗДІЛ ДРУГИЙ: КОЛИ ТАГАНРОГ БУВ УКРАЇНСЬКИМ МІСТОМ

Чому в циркулярній телеграмі фігурує вже не Полтава, де було ухвалено рішення про створення агентства, а Катеринослав? Бо вже саме тут 17 – 19 березня 1918 року відбувся II Всеукраїнський з’їзд Рад, делегатами якого було понад 1250 представників багатьох міст і регіонів України, переважно східних, які ще контролювалися радянським урядом.

Так про початок діяльності УкТА довідується широкий загал. Рудольфа ж Гальперіна на цьому з’їзді обирають ще й на посаду секретаря з питань державного контролю Народного секретаріату.

Більшовики почали «розгортатися» досить швидко: до кінця березня агентство розпочинає свою діяльність у Харкові, Кременчуці, Полтаві, Єлисаветграді, Херсоні, Миколаєві та деяких інших містах. Тоді було врегульовано й питання про статус його повідомлень – вони повинні були передаватися телеграфом, як і урядові телеграми, і доставлятися до місця призначення не пізніше, ніж за півгодини після прийняття з апарата.

Задля об’єктивності варто сказати, що УкТА і його працівники упродовж весни 1918 року були, так би мовити, у стані постійної евакуації. Вже 25 березня німецькі окупаційні війська займають Кременчук, 29 – Полтаву, 3 квітня до Катеринослава входять підрозділи вільного козацтва та австро-угорські частини. 8 квітня німецькі війська, подолавши опір Червоної армії, вступають до Харкова.

Подальші події розвиваються настільки швидко, що вже 18 квітня 1918 року ВУЦВК і радянський уряд України проводять свої засідання в Таганрозі, який за умовами Брестського миру вважався українським містом. Тут Народний секретаріат реорганізовується в бюро для керівництва повстанською боротьбою «в тилу окупантів», так звану «дев’ятку» на чолі з М.Скрипником. Фактично це був штаб для організації повстанської боротьби на території України, яку контролювали німецько-австрійські війська та збройні сили УНР. У таганрозьких нарадах брав участь і Рудольф Гальперін (під псевдонімом Гарелін).

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ: ТРАГІЧНА ДОЛЯ РУДОЛЬФА ГАЛЬПЕРІНА

Ким він був, керівник першого радянського інформагентства?

У п’ятитомному бібліографічному виданні «Деятели революционного движения России», виданому в Москві (1927 – 1934 роки) товариством ветеранів – політичних каторжан, вдалося знайти деякі дані про цю особистість.

Народився Рудольф Гальперін 1882 року у Києві, в родині купця. Вчився в  Київському університеті. За участь у студентській сходці під час студентських виступів у грудні 1900 року був виключений з цього навчального закладу і відданий до царської армії як солдат. Згодом за роботу в Київському комітеті РСДРП та співпрацю з редакцією газети «Искра» неодноразово потрапляє до царських в’язниць, а потім на поселення до Сибіру. Після революції 1905 року нелегально емігрує на Захід, але невдовзі  знову повертається до Росії. Тут відразу ж потрапляє під суд, котрий запроторює його до Петропавловської фортеці у Петербурзі.

 З початком Лютневої революції Рудольф Гальперін  повертається до революційної роботи. У Києві стає членом редакційної колегії газети «Голос социал-демократа», його обирають депутатом міської думи. Зі створенням Української народної республіки (радянської), працює в редакції її вісника. Тож його призначення на посаду завідувача УкТА не було випадковим.

Після встановлення в Україні радянської влади Гальперін обіймав низку керівних посад: працював членом колегії Наркомату юстиції УСРР, на партійних конференціях та з’їздах КП(б) України у 1923 – 1927 роках постійно обирався членом її ревізійної комісії. В одному з її складів працював з Д. Коротченком, який пізніше став одним з керівників радянської України.

Згодом, однак, згадки про нього в архівних джерелах зникають. Все, що вдалось з`ясувати: Р. Гальперін був репресований під час «великого теорору» 1937 – 1938 років, коли стратили чимало євреїв – партійних, радянських та господарських працівників Східної України. Серед них – і перший керманич УкТА. Радянська революція безжально «пожирала» своїх недавніх «героїв».

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

28 листопада 1918 року – формування так званого Тимчасового робітничо-селянського уряду України (другого радянського уряду) у Суджі (Курська губернія, Росія).

Отже, більшовицька партія розглядала пресу як один з наймогутніших засобів боротьби зі своїми ворогами. І УкТА була одним із важливих елементів такої боротьби. Однак сталося так, що влітку 1918 року воно фактично припинило свою практичну діяльність.

Подальша хронологія подій була такою: вже 28 листопада 1918 року у місті Суджа (Курська губернія, Росія) було сформовано Тимчасовий робітничо-селянський уряд України (другий радянський уряд), який оголосив своїм завданням «звільнення» України від влади «окупантів та буржуазно-націоналістичної контрреволюції».

Тоді ж було ухвалено рішення про видання офіційного урядового органу – газети «Известия временного рабоче-крестьянского правительства Украины» (після переїзду уряду до Києва у березні 1919 року виходила під назвою «Вісті-Известия ВУЦВК та Київського ревкому»).

Майже в цей час, у грудні 1918 року, як урядовий орган інформації створюється Бюро української преси та інформації (БУП). Першим його керівником став Володимир Люксембург. (Про нього розповімо в одній із наступних глав, присвячених історії Укрінформу).

Далі ж, з утвердженням радянської влади, більшовицька преса стає рупором винятково однієї політичної сили, що було проголошено у резолюції «Про партійну і радянську пресу» VІІІ з’їзду РКП(б) у березні 1919 року. І БУП мав стати одним із наріжних каменів радянської пропаганди.

Анатолій Михайлов, Михайло Сорока

(Далі буде)
Попередні публікації розділів книги: перша