Історія Катерини Гандзюк: друзі, вороги, політична гра після смерті

Любов деяких українських політиків до піару з будь-якого приводу, навіть на смерті, — чи не найганебніше у нас явище, звикнути до якого неможливо

Громадських діячів недолюблюють скрізь - за їх надмірну активність, яка дратує, але яка, водночас, рухає суспільні процеси. Інколи, на жаль, ціною людського життя... Смерть молодої херсонської чиновниці та громадської діячки Катерини Гандзюк, яка пішла з життя за кілька місяців після нападу (зловмисники облили жінку концентрованою кислотою), шокувала українців не тільки своєю раптовістю — усі вірили, що Катерина одужає, як цинізмом політичного “кардибалету”, що розгорнули довкола. Політики кинулися наперебій маніпулювати вкрай поляризованими суспільними настроями, щоб вирвати собі бодай часточку прихильності людей, засліплених колективною люттю. "Розслідування нападу на Катерину Гандзюк знову засвідчило очевидну неспроможність правоохоронної системи ефективно розслідувати як цей, так і низку інших нападів на громадських активістів, що сталися в різних регіонах України після Революції гідності", - заявили представники 73 громадських організацій, вимагаючи гучних відставок силовиків. Це при тому, що винні особи встановлені і з ними працює вже не Генпрокуратура, а СБУ. Тому вимога будь-що “розіп’яти” когось із відповідальних осіб, виглядає занадто простим рішенням: як кістка, кинута в голодний натовп. А от що робити, аби натовп бачив далі “кістки” і не дозволяв себе ошукати подачками та маніпуляціями - ось головне.

Дівчина, що любила і вміла “робити” вибори

Для початку чесно визнаємо: більшість українців до липня цього року навіть не здогадувалися про існування такої громадської діячки як Катерина Гандзюк. Окрім рідних, друзів, колег та співвітчизників з Херсонщини. Уся Україна дізналася про неї лише в липні цього року, коли на 33-річну виконувачку обов’язків керуючого справами Херсонської міськради, місцевого екс-депутата, аспірантку Національної академії державного управління при Президентові України Катерину Гандзюк скоїли напад та облили сірчаною кислотою. Кілька місяців боротьби з жахливими хімічними опіками закінчилися для молодої жінки трагічно. Кажуть, тромб...

Кваліфікація лікарів відомого столичного Опікового Центру, що на вулиці Краківській, де лікувалася Катерина, не піддається сумніву — в 2014 році вони витягли з того світу не одного українського воїна, що “горів” під російськими обстрілами на Донбасі. Однак ця раптова смерть справила шокуючий ефект — по всій країні люди вийшли на пікети. Адже померла співвітчизниця фактично заплатила життям за свою активну громадську позицію. І, на жаль, це вже далеко не перший випадок з часів Революції Гідності, з яким правоохоронці так і не розібралися. Звісно, це не сприяє суспільній довірі та настроям.

Аналізуючи ситуацію, не можна обійти увагою особистість та професійну діяльність померлої. Вікіпедія та Фейсбук багато можуть розповісти про те, за що Катю Гандзюк могли любити, а за що - настільки ненавидіти, щоб зважитися на жахливий злочин. Зазначимо, що херсонська активістка — досвідчена людина в місцевій політиці, куди вона прийшла одразу після закінчення в 2006 році Херсонського держуніверситету. Через 10 років Катерина закінчила ще й Національну академію державного управління при Президентові України.

У 2014 році Гандзюк працювала у передвиборчому штабі Володимира Миколаєнка, який був кандидатом в мери Херсону від партії "Батьківщина". Після перемоги на виборах, у 2015 році Миколаєнко вийшов з партії. Покинула "Батьківщину" і Катерина Гандзюк. У 2015 році вона стала членом виконкому Херсонської міськради по квоті фракції партії УКРОП, але у 2016 році УКРОП відкликав її звідти — за неналежну поведінку.

До нападу активістка працювала у міській владі Херсону у якості виконуючої обов'язки керуючого справами виконавчого комітету Херсонської міської ради, а також була радником мера міста Володимира Миколаєнка.

“Катя вміє і любить робити вибори”, - писав про неї відомий волонтер Роман Синіцин. За його словами, Катерина та інші пішли з “Батьківщини” після того, як Тимошенко висунула кандидатом від БЮТ на мера Херсона колишнього “регіонала”.

“Тоді Катя з командою завели на посаду проукраїнського мера Миколаєнка, майже без бюджету і з розгромним для конкурентів результатом. Причому двічі завели. От з тих пір Катя там працює керуючою справами. При Каті Херсонська міська рада була визнаною найпрозорішою в Україні минулого року, і це показник”, - радів за колегу Роман Синіцин. За його словами, за часів роботи Катерини на посаді Херсонська міськрада одна з перших відкрила доступ до багатьох публічні даних, в тому числі, до інформації про бюджетні витрати, про власників рекламних площ, мафів у місті та інше.

Оселедці — як метод політичної боротьби

Втім, за характером Катерина була, як кажуть, не подарунок, і її манери у спілкуванні з опонентами не можна було назвати вишуканими. Судіть самі. Переказують, що одного разу депутат Херсонської міськради Дмитро Ільченко, образився на місцевого журналіста Сергія Нікітенко. І закликав місцевий бомонд організовано відправити норовливого “троля” у мережевий бан. Натомість Катерина, захищаючи друга, кинула зустрічний виклик. Мовляв, обіцяю усього за 20 лайків під дописом про статтю місцевого активіста Олександра Савича, під час сесії міськради публічно встромити за комір депутату-кривднику оселедця. Народ підтримав і свою обіцянку Катерина виконала. “Рибний день відбувся”, — відзвітувала Гандзюк в фейсбуці. Не жаліла вона міцного слівця і для інших посадовців та “рекетирів у погонах”. Зокрема, публічно і досить різко висміяла конфлікт з начальником управління захисту економіки в Херсонській області Артемом Антощуком.

Друзі активістки звертають увагу, що у Гандзюк було два головних "напрямки", за якими вона мала принципових опонентів: це протидія "проросійським рухам" у Херсоні, а також боротьба з корупцією та бездіяльністю в місцевої поліції. Наприклад, у квітні 2018 року Катерина Гандзюк заявила, що майже 200 несправжніх журналістів отримали в обласній поліції дозволи на травматичну і газову зброю у 2014-2018 роках. Також Гандзюк критикувала голову Херсонської облдержадміністрації та звинувачувала його в організації "тітушок" проти противників вирубки лісів у регіоні.

Отож, ворогів у неї було немало, і з ними вона не панькалася — ні в реальному житті, ні в віртуальному спілкуванні. Друзі ж бачили в Каті щирого і полум’яного борця за правду, незвичайну та харизматичну молоду жінку, патріота рідної Херсонщини, непримиренну активістку, сміливу і надзвичайно енергійну людину. Сама ж Катерина бачила свій сенс життя, як вона написала в день свого 33-річчя, “в служінні гуманістичним ідеалам людства”.

Навіть у відеозверненні з лікарняного ліжка, Катерина громила своїх злісних ворогів, критикуючи бездіяльність правоохоронних органів при розслідуванні нападів на громадських активістів. Оприлюднений нею список активістів, що зазнали нападу в 2017-2018 р.р., сьогодні ліг на стіл спікеру Парламенту разом з ініціативою по створенню у Верховній Раді Тимчасової слідчої комісії.

Кримінальне провадження, за яким розслідується напад на Гандзюк, перекваліфіковано на "Умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене з особливою жорстокістю, скоєне на замовлення, вчинене за попередньою змовою групою осіб". Винні — відомі. Залишилося вияснити — мотиви і замовників.

На жаль, потрібно визнати, що трагічна доля активістки по-справжньому болить простому люду - її рідним, близьким, знайомим, друзям, соратникам. Решті знадобився лише факт її смерті — для того, щоб дружно і під ворожий акомпанемент волати, набираючи лайки: "Караул, в країні безлад! Усіх на гілляку!".

А що ми маємо зараз? На кістках Катерини образно кажучи “танцюють” усі - від лідерів президентських перегонів до політичних клоунів. Для розумного громадянина і виборця такі політики повинні “померти” раз і назавжди. Смерть Катерини Гандзюк, як і смерті інших людей, що дійсно прагнули змін і не боялися йти проти системи, нічого не будуть варті, доки їх не підтримає усе суспільство - як мінімум, думаючи головою, а не шлунком на чергових виборах. Розумний громадянин розуміє, що його майбутнє залежить тільки від нього самого, його небайдужості і вимогливості. Тому він як може допомагає власній країні, тисне на владу, шукає в своєму колі лідерів, висуває їх і усіляко підтримує. А найголовніше — зберігає спокій, не дає посварити громадянське суспільство, з холодною головою веде соціальну дискусію і приймає рішення, сам при цьому не уникаючи відповідальності.

Марина Нечипоренко, Київ