Антарктична трагедія. 5 місяців по тому

Коли тіло полярника повернеться додому і що варто змінити у комплектуванні антарктичних експедицій

Рідні Василя Омеляновича, який 8 травня цього року помер на станції «Академік Вернадський», досі чекають, коли зможуть поховати його в Україні.

34-річний Василь Омелянович із міста Малин на Житомирщині був кухарем 25-ї Української антарктичної експедиції. Його знали як досвідченого фахівця своєї справи та людину, загартовану і звичну до тамтешніх умов, адже він уп’яте прибув на зимівлю в Антарктику.

За попередньою версією, чоловік покінчив життя самогубством, але офіційних результатів судово-медичної експертизи рідні досі не бачили. Їм шостий місяць поспіль обіцяють, що тіло Василя невдовзі доставлять в Україну, а вони чекають, коли нарешті полярник повернеться додому й знайде тут спочинок.

У Національному антарктичному науковому центрі, який курує експедиції, кажуть, що зробили все можливе ще в червні, коли доправили небіжчика на материк у Чилі, а далі процесом, мовляв, повинен займатися МЗС.

Полярники, які знали Василя Омеляновича, вважають, що трагедію можна було попередити ще перед відправленням 25-ї експедиції з України і називають імовірну причину суїциду.

У травні в Укрінформі виходила публікація «Остання експедиція Василя Омеляновича» зі спогадами рідних, колег і знайомих про полярника. 

НАМ НЕ ТРЕБА НІЧОГО, ЛИШЕ Б ТІЛО СИНА БУЛО ВДОМА

Із батьком полярника Миколою Омеляновичем спілкувалася по телефону. Він якраз гуляв із собаками породи хаскі Хатіко та Асею, яких дуже любив його син. Запитую в чоловіка, як вони живуть усі ці місяці в очікуваннях, на що він відповідає:

«Я вже звик до всього. Приїздять друзі Васі, полярники, приходили його однокласники і малинські товариші. Керівник наукового центру (Національного антарктичного наукового центру – авт.) за 5 місяців ні разу не зателефонував до батьків і жодного слова не сказав. Нам не треба нічого, аби лиш тіло було вдома. Ми не згодні з кремацією, бо невідомо, що нам привезуть із Чилі. Ми зібрали всі документи, які дозволяють авіакомпанії транспортувати тіло, бо не всі ж компанії на це погоджувалися. На кладовищі виділили місце, де поховаємо сина. Ми не ховатимемо його як самогубця в кінці, бо незгодні з тим, що це самогубство. Я не повірю в це ніколи. Людина, яка їхала забезпечувати життєдіяльність станції, знаючи свою відповідальність, не могла так вчинити. Розумієте, коли тіло в землі, з хати забирається портрет, немає свічки, заходиш – і вже спокійніше. А коли перед очима фотографія з усмішкою, то дуже важко…».

Старший брат полярника Сергій Омелянович каже, що батьки в будинку, де майже завершив ремонт Василь, облаштували куточок із його світлинами.

«Себе намагаюся максимально завантажувати роботою, працюю допізна. Батькам значно важче. У мами влітку стався зрив, вона два тижні перебувала в лікарні. Зараз із нею періодично працює психолог. Останнє, що нам сказали: тиждень-максимум два – і ця справа вже буде завершена (тіло повернуть в Україну – авт.). Але ж іще 2 місяці тому казали, що відбитки пальців уже відправлені й треба почекати 1-2 тижні. Попередня версія того, що сталося, – це самогубство. Перекладу результатів судмедекспертизи з Чилі у нас немає, а без офіційних доказів говорити щось важко», – зазначив Сергій.

За словами батька, рідні зверталися в Офіс президента та Генпрокуратуру, де їм відповіли, що питанням наразі займається Міністерство закордонних справ (МЗС).

«Нещодавно дружина їздила в МЗС, її там вислухали, дали номер телефону людини, яка займається цією справою, розповіли, що міграційна служба надала уже відбитки пальців і їх відправили у Чилі для ідентифікації тіла. Хіба це не можна було зробити у перші місяці? Я розумію, що коронавірус, не було перельоту якийсь час, але, пробачте, не 5 же місяців», – додав Микола Омелянович.

ПОВЕРНЕННЯ ОМЕЛЯНОВИЧА В УКРАЇНУ ЗАТЯГЛОСЯ ЧЕРЕЗ БЮРОКРАТІЮ

В одному з інтерв’ю, що вийшло 18 травня, директор Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ) Євген Дикий зазначив, що «за оптимістичним сценарієм, у межах червня Василь знайде спокій на рідній землі». Однак цього не сталося, тож прошу в нього прокоментувати ситуацію.

«Розпочну з формального боку. Наша відповідальність, як Національного антарктичного наукового центру, закінчилася 22 червня. Саме того дня нам разом із американською полярною програмою вдалося доставити тіло нашого колеги з Антарктиди до Республіки Чилі. З моменту, як тіло доставляється із зони дії договору про Антарктику на територію якоїсь країни, це повністю стає компетенцією МЗС України. Це важлива правова сторона. У принципі, з того моменту ми взагалі не мали і не могли офіційно нічого зробити. Однак нам небайдужа доля нашого покійного товариша, тож весь час ми контактуємо з нашим посольством (у Чилі) та відстежуємо розвиток ситуації», – розповів Євген Дикий.

Він продовжує й каже, що місцеві правоохоронці на прохання посольства провели аутопсію (розтин – авт.) тіла та судово-медичну експертизу. Для того, аби отримати офіційним шляхом ці результати і дозвіл на подальшу евакуацію тіла в Україну, чилійська сторона має ідентифікувати його.

«Вони вимагали дактилоскопію (дослідження відбитків пальців з метою ідентифікації особи – авт.). Ви будете здивовані, але саме на цьому справа зависла на 3 місяці. Упродовж цих 3 місяців Державна міграційна служба України (ДМС) з якихось невідомих нам причин не була здатна відповісти на запит. Спершу чилійські правоохоронці звернулися через Інтерпол до наших компетентних органів із проханням надати дактилоскопію, але в базі даних українського Інтерполу його пальців немає. Це логічно, бо небіжчик не був злочинцем і не розшукувався. Переспрямувати запит на ДМС наш Інтерпол був нездатним. Тобто, місяць витратили на це. Далі через українські слідчі органи, які ведуть справу в смерті Омеляновича, звернулися до ДМС – і та 2 місяці взагалі нічого не відповідала», – зазначив директор Центру.

Після сюжету про Омеляновича на одному з телеканалів ДМС відреагувала на проблему і надіслала до Чилі необхідні документи. 15 жовтня офіційна ідентифікація нарешті завершилася.

«Попри карантин (портове місто Пунта-Аренас, де зберігається тіло, наразі у червоній зоні), у найближчі дні відбудеться транспортування тіла до столиці Чилі Сантьяго, де проведуть бальзамування та його підготовку до подальшого транспортування. Загалом у межах 2-3 тижнів видається можливим нарешті здійснити репатріацію тіла в Україну», – розповів він.

За його словами, українських полярників почали страхувати з 2019 року, але оскільки суїцид не є страховим випадком, рідні Омеляновича не можуть отримати грошової компенсації. Натомість у результаті перемовин Центру зі страховою компанією, вона погодилася у винятковому порядку оплатити транспортування тіла кухаря в Україну, хоч за законом не зобов’язана цього робити. За орієнтовними підрахунками, вартість такої послуги становить 11-15 тис. доларів США.

Батько Омеляновича не вірить у самогубство сина, тож запитую в Євгена Дикого, що він думає про інші версії.

«Для нас ситуація абсолютно очевидна. Є відео і результати огляду трупа, але офіційне визначення причини смерті є компетенцією правоохоронців. І покази свідків, і відео передані правоохоронним органам, тож чекатимемо їхнього висновку, а він буде, коли прийдуть офіційні результати аутопсії з Чилі та тіло прибуде в Україну», – відповів він.

САМОГУБСТВА МОЖНА БУЛО УНИКНУТИ?

Після трагедії на станції «Академік Вернадський» деякі полярники з попередніх експедицій, коментуючи цю ситуацію у різних ЗМІ, нарікали на те, що відбір в Антарктику спростили. Утім директор НАНЦ це заперечує.

«Це неправда. Відбір проходили абсолютно однаково всі. Не всі були потім на тренінгах, а що стосується небіжчика, то він якраз проходив повний цикл. У чотирьох попередніх зимівлях у нього не було жодних проблем. Я звертаю увагу, що нормальний відкритий конкурсний відбір тільки з 2018 року почав проводитися, а до того процедура була абсолютно непрозорою», – акцентував Євген Дикий.

Під час підготовки цього матеріалу вдалося телефоном поспілкуватися із керівником 24-ї Української антарктичної експедиції Ігорем Диким (із Євгеном Диким вони лише однофамільці – авт.), який вважає, що трагічний випадок із Омеляновичем стався через недопрацювання антарктичного центру.

«На мою суб’єктивну точку зору, були передумови того, що сталося, яким можна було запобігти, і за які відповідало керівництво центру. Проводиться, як усім відомо, відбір учасників (в експедицію – авт.). Будемо відвертими, що строгим він є лише для чужих людей, тобто тих, що, скажімо, прийшли з вулиці, написали заяву і про них ніхто нічого не знає. Зелене світло надається в першу чергу людям, які вже зимували, бо вони знають, куди їдуть і що будуть робити. Поряд із цим, був умовний відбір для знайомих директора, з якими він навчався чи співпрацював раніше. Я розумію, що він їх знає, але вони не проходили відповідного медичного і навіть психологічного відбору. У моїй експедиції була біолог, яка поїхала (на станцію – авт.) на 2,5 місяця раніше і не проходила з нами злагодження, де ми знайомимося, притираємося, з нами працюють психологи – і це все дуже важливо. Вона мотивувала це тим, що там треба займатися наукою. От ми приїхали туди, а вона не знає нас, ми – її, через що були конфлікти. Не можна людей, які їдуть на зимівлю, відправляти раніше без злагодження і проходження усіх тих моментів, але директор повторив ту ж історію (у наступній експедиції – ред.)», – розповів Ігор Дикий.

За його словами, проблема була в особистих стосунках Василя Омеляновича з жінкою, теж полярницею, яка, на думку друзів Василя, його зрадила. Ігор Дикий розповів подробиці цього трагічного кохання, але ми винесемо їх за дужки з етичних міркувань.

У тому, що сталося, відіграло роль одразу кілька факторів: розбите серце, зруйновані плани на життя і, можливо, психологічна втома від антарктичних експедицій. Якби всі без винятку кандидати на участь в експедиціях перебували в рівних умовах під час співбесід і відбору, можливо, трагедії вдалося б запобігти.

«Після психологічного відбору людина навіть 2 тижні не побула на станції й повісилася“, – резюмує Ігор Дикий.

Запитання про те, коли родина дочекається повернення Василя Омеляновича в Україну, що ж стало причиною самогубства, і чи зроблять після інциденту висновки в Національному антарктичному науковому центрі при формуванні експедицій, наразі залишаються відкритими.

Ірина Чириця, Житомир
Фото з відкритих джерел