5 листопада. Пам’ятні дати

Сьогодні світова спільнота відзначає Всесвітній день поширення інформації про проблему цунамі

Ініціатива проголошення Дня належить Японії, яка накопичила величезний досвід в області раннього попередження, заходів з реагування та відновлення після ударів стихії, а також у сфері зниження ризиків майбутніх катастроф. Вибір 5 листопада пов’язаний з історією «Інамура-но-хі», де йдеться про селянина, який 5 листопада 1854 року пожертвував своїм майном задля порятунку односельців. Він підпалив снопи рису, оповістивши таким чином людей про цунамі.

За даними ООН, за останні 100 років в результаті 58 цунамі загинули понад 260 тисяч осіб, в середньому по 4 600 чоловік за одне явище, що є найвищим показником у порівнянні з іншими природними катастрофами. Найбільше людей загинуло в результаті цунамі в Індійському океані в грудні 2004 року – 227 тисяч чоловік в 14 країнах. Тоді найбільше постраждали жителі Індонезії, Шрі-Ланки, Індії та Таїланду.

Події дня

Цього дня в 1935 році в Києві почала діяти перша тролейбусна лінія. Перший маршрут пролягав по вулиці Червоноармійській (нині Велика Васильківська) від вул. Загородньої до пл. Льва Толстого (більшість тієї лінії збереглася й донині). На маршруті (довжина 3,5 км) курсувало 4 тролейбуси моделі ЛК, збудовані Київським заводом електротранспорту. На кінець 1940 року в місті було вже три маршрути. На сьогодні тролейбусна мережа Києва є найбільшою мережею в Україні. Станом на 2020 рік нараховується 48 маршрутів – тролейбусні лінії проходять практично у всіх районах міста, винятком є лише Харківський масив.

Цього дня у 1953 році в Києві було введено в дію перший у світі суцільнозварний міст через Дніпро. Автором проекту став український вчений Євген Патон, на честь якого і названо цю споруду. Згодом новий спосіб мостобудування, випробуваний у Києві, став найбільш поширеним у світі. Як відомо, ще у 1929 році, тоді вже академік, Євген Патон організував у Академії наук України кафедру інженерних споруд, на базі якої у 1934 було створено Інститут електрозварювання. Саме в цьому інституті і була висунута ідея замінити клепані мостові конструкції на суцільнозварні. Будівництво київського мосту за новою технологією почалось у 1940 році, однак у вересні 1941 Київ був окупований нацистами. У повоєнний час був зроблений новий проєкт мостового переходу, а його будівництво розпочалось у 1950 році. Офіційне відкриття першого у світі суцільнозварного мосту відбулось 5 листопада 1953 року, через три місяці після смерті Євгена Патона, на честь якого він і був названий. Наразі міст Патона є одним з найбільших мостів Європи та візитівкою столиці України. Міст складається з 26 прольотів, його довжина 1543 м, ширина між бордюрами 21 м, ширина тротуарів – 3 м.

5 листопада 1968 року, в Києві на Хрещатику вчинив акт самоспалення Василь Макух. Своїм вчинком чоловік намагався привернути увагу до внутрішньої ситуації в Україні та агресії СРСР у тодішній Чехословаччині. Василь Макух – український патріот та правозахисник. Народився на Львівщині, з 1944 був в Українській Повстанській Армії, служив у військовій розвідці. В лютому 1946 року, під час одного з боїв, був поранений і схоплений НКВД, засуджений до 10 років концтаборів і 5 років заслання. Після звільнення вимушений був поселитися у Дніпрі. Брав участь в українському правозахисному русі 1960-х років. Вчинок Василя Макуха став першим актом самопожертви проти національного гноблення у повоєнній Європі. Згодом такий же шлях обрали: чех Ян Палах (січень 1969 року), латиш Ілля Ріпс (квітень 1969 року), литовець Ромас Каланта (травень 1972 року), кримський татарин Муса Мамут (червень 1978 року), українець Олекса Гірник (січень 1978 року).

У цей день народилися

Григорій Орлик (1702–1759), політичний діяч.

Син Пилипа Орлика. Разом з батьком упродовж 30 років відстоював у Європі ідею необхідності створення незалежної Української держави. Після смерті Пилипа Орлика став лідером української політичної еміграції. Він постійно стверджував, що лише досягнення Україною самостійності могло б забезпечити стабільність у Європі. Намагався провести ідею створення антиросійської коаліції держав (Франція, Швеція, Пруссія, Туреччина, Кримське ханство, Польща) і за активної підтримки Запорізького козацтва здобути незалежність України. Григор Орлик був також генерал-поручиком французької армії, маршалом Франції; брав участь у Семилітній війні (1756–1763). Відзначився в боях, був тяжко поранений.

Яків Щоголів (1824-1898), поет, представник українського романтизму.

Народився в Охтирці, Харківська губернія. Походив із давнього дворянського роду. Закінчив Харківський університет і працював у різних установах канцеляристом.

Уже під час гімназійного навчання у Харкові він помістив в альманаху «Молодик» свої перші вірші. Але суворий відгук російського критика Віссаріона Бєлінського став причиною того, що Щоголев спалив свої ще не друковані твори й замовк на тривалий час.

Під час університетських студій Яків Щоголев зблизився із професорами Метлинським, Срезневським й Костомаровим, під їх впливом поет почав знову писати.

Яків Щоголев, якого звуть «спізненим романтиком», оспівував у поезіях давні часи, давній побут, красу природи. Головним джерелом натхнення автора була поезія Тараса Шевченка і фольклор. Чимало його поезій присвячена романтичному зображенню Запорізької Січі й козаччини.

Багато віршів Щоголіва були покладені на музику і стали народними: https://www.youtube.com/watch?v=RD4GM6H-xrs

Ще приклади віршів Якова Щоголіва: https://kyivdaily.com.ua/yakiv-shhogolev/дол

Віктор Міняйло (1919-2018), письменник.

Народився в родині службовця. Дитинство і шкільні роки пройшли на Київщині. Закінчив Київський залізнично-будівельний технікум. Працював геодезистом-землевпорядником, економістом, учителем, інженером-землевпорядником, а вночі займався письменницькою роботою.

Головний твір письменника – роман «Вічний Іван», за який автору присуджено Національну премію ім. Тараса Шевченка в 1996 році.

Головний герой роману, український селянин, у всьому вивищується над зайдами-гнобителями і своїми зденаціоналізованими земляками.

В публіцистичних виступах у пресі письменник відстоював українську мову й культуру, намагався пробуджувати у співвітчизників почуття національної гідності.

Кіра Муратова (1934-2018), кінорежисерка.

Авторка двадцяти двох кінострічок, які мають світове визнання та одержали високі премії на багатьох престижних міжнародних кінофестивалях, зокрема, «Короткі зустрічі», «Довгі проводи», «Астенічний синдром», «Чутливий міліціонер», «Захоплення», «Три історії», «Чеховські мотиви», «Мелодія для шарманки», «Вічне повернення». Муратова відзначена численними професійними й державними нагородами. У 1997 році вона отримала почесне звання академіка Національної академії мистецтв України. З 2017 року входила до складу Американської кіноакадемії, що визначає володарів премії «Оскар». Кіра Муратова підтримувала Євромайдан та українізацію кінематографу.

Леонід Ушкалов (1956-2019), літературознавець і письменник, дослідник доби бароко.

Народився у містечку Краснопілля на Сумщині. Навчався на філологічному факультеті Харківського держуніверситету, по тому працював на кафедрі української та світової літератури Харківського національного педуніверситету ім. Григорія Сковороди.

В доробку Ушкалова – роботи про життя, творчість і місце в культурі Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Панаса Мирного, Квітки-Основ’яненка, Михайла Драгоманова.

Леонід Ушкалов є автором не лише академічних розвідок з історії української літератури, філософії та богослів’я, а й науково-популярних праць та книжок для дітей.

Більше про Ушкалова: http://litakcent.com/2019/02/27/vichnist-leonida-ushkalova/

Вадим Бойко (1962-1992), перший вбитий за часів Незалежності журналіст. Народний депутат України 1-го демократичного скликання.

Народився в місті Світловодськ, Кіровоградська область. Навчався в Київському держуніверситеті імені Т. Г. Шевченка на факультеті журналістики.

З 1984 року – редактор, старший редактор програми «Молодіжна студія «Гарт» Українського телебачення.

Головний редактор програм для молоді Українського телебачення, позаштатний кореспондент новаторської програми «Взгляд» Центрального телебачення СРСР.

1990 року обраний народним депутатом України 1-го скликання. Заступник голови Комісії ВР України з питань гласності та засобів масової інформації.

14.02.1992 року Вадим Бойко трагічно загинув у своїй київській квартирі внаслідок вибуху. На той час він займався розслідуванням, куди поділися гроші КПУ після її заборони Президією Верховної Ради УРСР.

Ярослав Тинченко (1976), історик і журналіст, дослідник української військової історії, ініціатор увічнення пам’яті захисників Україні в сучасній російсько-українській війні.

Народився в Києві. Закінчив заочне відділення історичного факультету Львівського державного університету.

У 1990-і роки займався пошуковою діяльністю, брав участь у науково-практичних експедиціях на Урал (табір Перм-36 у Кучино), на Кольський півострів (Сандормох), Соловецькі острови – місця ув’язнення українських діячів.

Дописував у численні суспільно-політичні, науково-популярні та галузеві видання.

З квітня 2014 року – на посаді заступника директора Національного військово-історичного музею України з наукової роботи.

З початку вересня 2014 до весни 2015 року був координатором проекту Місія «Евакуація-200», яка займалась пошуком, вивезенням та ідентифікацією загиблих. Займається ідентифікацією невстановлених загиблих 2014 року, які поховані, як тимчасово невстановлені, на Краснопільському (м. Дніпро), Кушугумському (м. Запоріжжя) та Старобільському кладовищах.

Ярослав Тинченко був ініціатором створення Стіни пам’яті на мурах Михайлівського Золотоверхого монастиря, а також – Центрального будинку офіцерів Збройних Сил України.

Один із засновників та авторів електронного ресурсу «Книга пам’яті полеглих за Україну».

Олександра Кутас (1993), перша фотомодель з інвалідністю в Україні, громадська діячка, журналістка.

Народилася в Дніпрі. Внаслідок лікарської помилки з раннього віку пересувається за допомогою інвалідного крісла. Ще навчаючись в школі, як одна з найкращих юних журналісток їздила до Нью-Йорка. Закінчила факультет психології ДНУ імені Олеся Гончара. Коли розпочалися бойові дії на сході країни, і в Дніпро почали прибувати поранені військові, була волонтером у військовому шпиталі.

У 2011 році Олександра вперше зацікавилася світом моди. Її надихнули роботи британського дизайнера Олександра Маккуіна.

Влітку 2015 року вперше взяла участь в Ukrainian Fashion Week, де познайомилася з багатьма діячами моди. Пізніше спільно з фотографом Андрієм Саримсаковим презентувала в Києві фотовиставку «Розірви свої кайдани». Цей fashion-проєкт, покликаний зламати стереотипи суспільства щодо людей з інвалідністю, зібрав безліч позитивних відгуків з боку українських і міжнародних видань.

Олександра Кутас бере участь у показах знаних українських і зарубіжних дизайнерів. У червні 2017 самостійно вирушила в Нью-Йорк і взяла участь в гала-показі Runway of Dreams для нової колекції адаптивної одягу бренду Tommy Hilfiger.