Тимчасова сім’я для самотньої дитини

Тисячі українців хочуть прийняти дітей, які з різних причин залишилися без опіки батьків

Понад 1000 українців пройшли спеціальне навчання та готові прийняти у свою сім'ю дитину, яка з різних причин під час війни залишилася без опіки дорослих. Про своє бажання надати прихисток дітям заявили 22507 осіб. В Україні діє загальнонаціональна програма «Дитина не одна» – це ініціатива радниці – уповноваженої Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар'ї Герасимчук. Програму створено та запроваджено Офісом Президента спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) та Міністерством соціальної політики.

На сьогодні вже тимчасово влаштовано у сім'ї 15 дітей із Харківської, Полтавської, Київської, Львівської та Івано-Франківської областей.

Кореспондентка Укрінформу поспілкувалася із сім'єю, яка під час війни надала прихисток двом дітям.

У лікарні діти перебували тому, що їх не було куди подіти

Людмила та Олексій Львови родом із Запоріжжя та Кривого Рогу, але живуть у Вишгороді. Три з половиною місяці тому заповнили анкету, заявивши про готовність прийняти до своєї родини дитину.

«Коли розпочалася війна, цінності змінилися і все виявилося неважливим, а важливим є лише людське життя - і більше нічого. Ми зрозуміли, що можемо допомагати не лише як волонтери, а можемо бути корисними діткам», - розповідає Людмила.

Сім'я виховує двох власних дітей – 5-річну Варвару та 8-річного Івана. У старшої дитини нещодавно діагностували аутизм.

«Дитина високофункціональна, якщо хтось не знає про діагноз Івана, то й не помітить цього. Ми багато пережили з Ванею різних ситуацій та готові працювати з будь-якими дітьми, будь-якого віку. Ми можемо дати їм і житло, і утримання. І ось у нас все склалося: ми з чоловіком одночасно знайшли цю програму і один одному кинули в месенджери інформацію, потім разом заповнили анкету», - ділиться Люда.

Як розповіли в організації ЮНІСЕФ, програма розпочалася із запуску чат-боту в Telegram, який дає змогу сім'ям подати заявку службам у справах дітей про готовність тимчасово влаштувати дітей. Сім'ї, які відповідають усім необхідним критеріям, проходять онлайн-навчання і після цього потрапляють до «банку» бажаючих надати прихисток дитині.

Людмила та Олексій у своїй анкеті написали, що можуть взяти двох дітей. Подумали, що можуть бути двійнята або брат і сестра.

“Коли ми заповнювали першу анкету, ми сказали нашим дітям про своє рішення. Ми періодично з ними обговорювали, проговорювали, казали, що діти можуть у сім'ю прийти складні і може бути важко. Давайте відверто: багато хто хоче взяти дитину, у якої мама, приміром, до лікарні потрапила через те, що десь вибухнуло, а від діток з неблагополучних, здебільшого, всі відмовляються. Ми готувалися до найгіршого варіанта. Ми були готові і до того, що прийде підліток», - зізнається Людмила.

Коли розпочалася повномасштабна війна, родина Львових ухвалила рішення, що не виїжджатиме з уже рідного Вишгорода.

«У голові було таке, що найстрашніше – це артобстріл, вуличні бої, що може не бути води, їжі, медикаментів. Зробили запаси. Коли згодом дізналися, що відбувалося у Бучі, то нас «піднакрило», ми зрозуміли, що нам просто пощастило, що сюди не дійшли. Буча – під боком. Вишгород вийшов інтактний (не залучений — ред.), тут нічого такого особливо не відбувалося, окрім гелікоптерів, які підірвали прямо за рогом нашого будинку. Чути було Бучу, Ірпінь, Оболонь. Багато людей виїхали, напруження відчувалося, але якоїсь стрілянини та вибухів не було», - говорить співрозмовниця.

Разом зі своїми дітьми Люда ходила до магазину, купувала все необхідне, щоб передати до Червоного Хреста, відносила продукти до школи, де готували їжу для бійців ТРО.

І ось одного разу сім'ї написали, що є діти, які вже місяць перебувають у лікарні, їх можна взяти до родини.

Діти, про яких ідеться, із неблагополучної сім’ї. У лікарні вони перебували просто тому, що їх нікуди було подіти. Люда не приховувала того, що сім'я готувалася до першої зустрічі. До лікарні поїхали, прихопивши із собою іграшки та різні смаколики.

Не чужі діти

«1,5–2 години ми з ними просто спілкувалися у палаті. Потім запитали, а чи поїдуть вони до нас у гості. Вони ж у нас не назавжди, а тимчасово, допоки не владнається питання з батьками, тому запропонували саме в гості поїхати», - каже Люда.

Дворічна Софія та чотирирічний Максим погодилися, і сьогодні родина Львових це не четверо осіб, а шестеро. Якби не війна, то ці діти, найімовірніше, вже опинилися б в інтернаті.

«Місяць і тиждень вони живуть із нами. Трохи змінився наш побут і ми стали здоровіше харчуватися. Ми стежимо, щоб діти правильно їли. У нас є два щури, кіт та собака. Соня та Максим їх боялися спершу, тому наші тварини були деякий час в ізоляції, згодом, поступово, ми познайомили їх з дітьми. Нині вони постійно разом. Наша Варвара із задоволенням гуляє з дітьми. Вона, як міні-психолог, намагається знайти контакт і радіє, коли це виходить. Ваня може взяти когось із них за руку, коли ми переходимо, наприклад, через дорогу», - каже Людмила.

Згідно з правилами програми дітям не можна називати «тимчасових» батьків «татом» та «мамою». Тому у сім'ї всіх називають на ім’я.

Людмила каже, що у таких питаннях дуже важлива та потрібна підтримка оточення.

«Якби всі клювали нас і говорили «а навіщо», «а що вам найбільше потрібно», то ми втомилися б і вигоріли. Потрібно розраховувати на те, що дитина може прийти до вашої родини з якимись своїми проблемами – відвернутися або закритися від них не вийде. Тому важлива підтримка. Наше оточення нас підтримує: хтось із друзів одяг подарував, хтось іграшки, а хтось - просто словом», - говорить Люда.

Ще до війни Львови замислювалися над тим, щоб усиновити дитину. Кажуть, завдяки цій програмі зрозуміли, що у змозі взяти дитину та допомогти їй вирости і сформуватися.

Щодо Соні та Максима, то сьогодні немає відповіді на запитання, як довго вони житимуть зі Львовими.

«Ми займаємось їх здоров'ям та вихованням, але ми дуже боїмося, що їх заберуть до інтернату. Жодного контакту з батьками у дітей за весь цей час не було. Допоки вони були в лікарні, до них тільки один раз приходив дідусь. Батьки не приходили і не намагалися навіть вийти на контакт, хоч ми й не проти», - каже Людмила.

P.S.

У ЮНІСЕФ зазначають, що сім'ї, які тимчасово влаштували дитину, забезпечують професійний сімейний догляд, виховання та реабілітацію на період до прийняття органами опіки іншого рішення щодо постійного влаштування дитини.

Проєкт працює на усій підконтрольній території України. Щоб надати прихисток дитині, обов'язково потрібно:

- мати громадянство України та фізично перебувати на території України;

- мати можливість та відповідну фінансову спроможність, щоб гарантувати безпеку дитині, забезпечити її їжею, одягом, доступом до медичних послуг та освіти;

- мати житло, поблизу якого немає стратегічних чи військових об'єктів, та забезпечити у ньому місце для сну й відпочинку дитини.

Окремо можуть подавати запити іноземні організації, які готові тимчасово надати прихисток організованим групам українських дітей.

Ольга Кудря, Запоріжжя

Фото: автора