"Найкраща атмосфера за всі часи": 23 тисячі хасидів-паломників святкували Новий рік в Умані

З 25 до 27 вересня в Умані на Черкащині святкували Рош га-Шана - українських військових носили там на руках

Останній день свята Рош га-Шана Умань зустрічає дощем. Дорогу до хасидського кварталу я вже знаю, тому йду пішки. На початку  колишньої вулиці Пушкіна (нині вулиця Туристів) стоїть  перший блокпост. Поки хлопці передають із рук у руки моє журналістське посвідчення, кілька місцевих проходять дуже швидко, демонструючи посвідку з місцем прописки.

- Зачекайте, зараз за вами прийдуть супроводжуючі, — каже офіцер у чорній формі. За 10 хвилин приходять двоє хлопців у малинових беретах. Згодом один із них повертається — прибула нова група журналістів.

- Зараз паломників уже менше, — розповідає інший поліцейський. — Сьогодні почнуть від'їжджати. Найбільше було 25 вересня.

Надалі йдемо групою. Поліцейські просять журналістів не відходити далеко. Це навіть не техніка безпеки, просто в них така інструкція.

З наближенням хасидського кварталу зустрічаються все більші групи прочан. Порівнюю з минулим “ковідним” роком і роблю висновок, що цьогорічних туристів набагато більше. Причому жодного немає в масці. 

Ще одна особливість — чистота. Не видно величезних мішків зі сміттям, які лежать обабіч вулиці. Сміттєвози — кілька автомобілів і тракторів курсують нон-стоп — один поїхав, інший  приїхав. Окремо вулицями їздить невеликий зелений тракторець із мітлою й замітає все сміття, що могло впасти. 

До нас підходить чоловік у військовому однострої. На рукаві надпис українською “Маген-Україна”. Представляється Олександром Хмарою.

- Я єврей. Моє єврейське ім'я — Веніамін.  Річ у тім, що ізраїльських поліцейських цього року немає в Умані. Тому ми — комунікатори між хасидами, які прибувають на святкування, та українською владою й поліцією. Нас тут вісім осіб. Кожен комунікатор — підготовлений. Ми знаємо англійську, а деякі навіть іврит.  Цього року вперше за всі часи в Умані — незабутня атмосфера. Хасиди обіймають, цілують і носять нас на руках після понад 20-годинної подорожі. Може, бачили вчора відео, де хасиди носять на руках військового? Це був я! Ми провели роботу з місцевою теробороною, яка, як і  раніше, тут працює й допомагає. Загалом ми є містком між прибулою єврейською громадою та органами місцевого самоврядування.

Олександр каже, що нинішня подорож для багатьох прочан — незабутня.

- Війна наклала відбиток на спілкування хасидів і українців. Майже всі приїжджі відмічають, що такої гостинності,  такої щирості й розуміння ніколи не бачили від українців. Своєю чергою євреї намагаються відповідати тим же. Від хасидів не було жодного порушення комендантської години. Маємо вдесятеро менше різноманітних протоколів, постанов про порушення громадського порядку. Ми людей готували два місяці. Можна сказати, що 99% із них задоволені. Й слава Богу!

Зі слів Хмари, надвечір хасиди позбудуться гріхів, викинувши їх до ставка. Та сядуть за святковий стіл, але перед цим обов’язково молитимуться за мир в Ізраїлі та Україні.

Чим ближче до могили цадика Нахмана, тим більше хасидів. Українців немає. Майже всі гості — в білих святкових накидках. Декілька із них сидять на підмурівку паркану однієї з хат і голосно читають молитви. Складається враження, що з цього трансу їх не виведе навіть вибух, якщо такий, не дай Бог, станеться.

Прочан могло бути більше 23 тисяч, якби не заборона на приїзд із Росії.

Представник хасидської громади Умані Хаїм Хазін каже, що звідти дуже хотіли приїхати.

- Хасидів із Росії цього року в Умані немає. Звісно, вони дуже хотіли приїхати, щоби здійснити паломництво, але розуміють, що цього року краще не їхати. Ми їм розповідали, що в українських правоохоронців до них може виникнути багато питань. Фактично, їх не пустять в Україну. Тоді для чого їхати, щоби вивезти гроші й не потрапити до Умані? Вони це зрозуміли.

За словами Хазіна, щороку з Росії до Умані приїздило кілька десятків родин хасидів.

- Цього року в Умані є гості з Казахстану, Туреччини і навіть Аргентини. А от росіян не буде.

Так само, як і минулого року, дуже гучно біля громадських їдалень. Час від часу люди, що сидять за столами, заводять пісень.

Просимо кількох англомовних хасидів про інтерв'ю. Майже всі відмовляються, зіславшись на свято.

- Я дуже задоволений, — розповідає молодий чорнявий хлопчина. — Ми довго їхали із Франції  й так само довго повертатимемося. Але воно того варте.

Хлопець робить коротеньку паузу й вигукує: “Слава Україні!”

Ми відповідаємо: “Героям слава!”

Хасидські діти абсолютно безпосередні. Під час інтерв'ю діти сміливо підходять, тиснуть руку, намагаються познайомитися.

За кілька десятків метрів від могили цадика, під кіоском із солодощами зібралося десятки три хасидів. Вони моляться. Один при цьому дуже активно жестикулює. Раптом надихаєшся почуттям загального щастя й хочеться радіти з іншими.

- Ой, що тут було першого дня! — згадує один із поліцейських нашого супроводу. — Це був їхній Новий рік й багато хлопців повилазили на дахи кіосків і будинків. Нам доводилося їх звідти знімати!  Зараз уже не той наплив!

Біля самої могили теж стоять двоє поліцейських. Вони виглядають статичними на тлі безкінечної маси вірян, які сновигають туди-сюди. Підходжу до хлопців.

- Кажуть, рибалкам, які вкладаються спати після довгої риболовлі, сниться поплавок. А ви, коли закриваєте очі, бачите хасидів?

Попри солідність моменту, хлопці сміються аж заливаються. Кажуть, що чергуватимуть тут до 30 вересня й уже потім поїдуть додому.

- Дивися, оце не хасиди, — кажуть двоє молодих хлопців і йдуть до мене.

-  Вот із ю нейм? —  питає один.

Один із наших поліцейських, побачивши це, пригальмовує.

-  Юрій, — відповідаю я і тисну руку.

- Нахман!

Несподіваний знайомий набирає повітря й кричить: “Слава Україні!”

В його очах — щире захоплення. Минає кілька секунд і людське море розносить нас по різних берегах.  

За межами хасидського кварталу обстановка міняється кардинально. Тут уже немає приїжджих. В найближчому кіоску поліцейські замовляють собі каву. Я так само пішки йду на уманську автостанцію. Тут — ніяких слідів свята. Все буденно, все звичайно. Країна, що воює, проживає ще один свій день.

ДОВІДКОВО. Ребе Нахман народився у 1772 році на Поділлі. Його прадідом по материнській лінії був Ісраель Баал Шем Тов – Бешт, засновник хасидизму. 1810 року ребе Нахман помер і поховали його в Умані, де він жив та молився декілька років перед смертю. Хасиди з усього світу приїздять на його могилу на осінні свята Рош га-Шана (Нового року), Судний день (Йом Кіпур) та Радість Тори.

Рош га-Шана – це початок єврейського Нового року, відзначається він у перший день місяця тішрей у єврейському календарі. 

Юрій Стригун, Умань.    

Фото: Юлій Зозуля та автора