Як сільська кухня сотні бійців смаколиками годує
Мафіни, пиріжки, стегенця: у селах Тарасівка та Нове на Київщині волонтери регулярно готують домашні страви для воїнів Збройних Сил.
Тарасівська громада ще з вересня 2022 року самоорганізувалася для виробництва окопних свічок. Але свічками справа вже не обмежується - місцеві ґаздині долучилися до кулінарного забезпечення фронту. Журналісти Укрінформу завітали до кількох господарок, аби пересвідчитися, що регулярно готувати на власній кухні для сотень бійців з передової цілком реально, головне - грамотна організація і щире бажання зігріти нашиї воїнів увагою.
Війна примусить згуртуватися
Об 11 годині ми вже були на порозі сільської ради у Тарасівці. Нас зустріла Вікторія Бесарабець, староста Тарасівського округу, куди входять села Тарасівка та Нове. Її піднесений настрій навів на думку, що ввімкнули світло - дійсно, саме перед нашим приїздом - уперше за три дні. Пані, яка виявилася ініціаторкою продуктового забезпечення армії, влаштувала нам справжній гастрономічний тур селом.
За її словами, з вересня цього року, відколи стали виробляти свічки, у Тарасівці склалася потужна команда добровольців, яка наразі нараховує 50 чоловік. Волонтери вирішили розширити свою діяльність - готувати та доправляти на фронт їжу (зараз холоди не дадуть зіпсуватися харчам у дорозі).
“Це все у надзвичайні масштаби розростається, і я навіть не розумію, як мені це все вдається організувати. Все більше людей, які то пиріжків до наступного відправлення обіцяють, то приходять з домашнім хлібом та сухофруктами”, - каже Бесарабець.
Вік і статус ролі не грають - долучаються і діти з батьками, і старі. Цілком реалізовані успішні юристи, головні бухгалтери і колишні місцеві депутати. Особливо щемить серце, зізнається Вікторія, коли допомагають сім’ї, яким фінансова спроможність не дозволяє закупити багато продуктів - тож хоч горіхів налущити приходять та перенести пакунки до машини, і часто приносять якусь городину.
“Ті люди, яких я згуртувала - безцінні!”, - запевняє староста Тарасівки.
Високий рівень організації громади, згадує староста, проявився з початком війни, коли на плечі тарасівців лягла організація блокпостів. Село було поділене на 4 сектори, які самостійно обрали голів цих утворень та організували оборону. Тепер пів сотні ґаздинь, які, як і всі ми, мають основну роботу та перебої зі світлом, стараються регулярно готувати для оборонців України.
“Нам волонтери за кілька днів повідомляють про дату чергової поїздки у зону бойових дій. Я пишу у спільну групу, мовляв, дівчата, хто що готує? І тут починають відгукуватися наввипередки - “я - биточки, я - курочку, я - варенички”. Хто не встиг - наступного разу готує”, - каже Вікторія. Готувати страви доводиться точно на заявлену волонтерами кількість їдців - щоб продукти не псувалися.
Староста сіл запевняє: попит на домашні страви такий великий, що замовлення від бійців стали регулярними. “Від нас відправлень так багато, що навіть не скажу точно скільки”, - говорить Бесарабець.
Гастротур Тарасівкою
Передчуваючи щось смачненьке, попрямували ми домашніми кулінарними майстернями у супроводі старости села. Оселя першої господині- юристки Ірини Гайдамачук - вітала нас запахом свіжих млинців, які височіли над столом півметровою баштою. На сусідньому столі вже очікував величезний сотейник із нарізаними кубиками грибами, що ось-ось мали апетитно зашкварчати на пательні, приправлені духмяним розмарином.
Допомагати воїнам почали від самого початку, каже Ірина. Бо ж як полишити друзів та й всіх інших, хто боронять Україну?
“Спочатку ми забезпечували місцеві блокпости. Коли їх розформували, почали їздити з волонтерською допомогою по фронту, залучаючи до справи фонди з Польщі та Німеччини. Після деокупації зайнялися окопними свічками і їжею для бійців”, - описує свій “бойовий” шлях жінка.
Зайвих рук і в кулінарії, і у виготовленні свічок немає, тому чоловіки тут - на всі руки майстри. Зокрема, Іринин - і гриби наріже, і болгаркою бляшанки під окопні свічки підрихтує. “Кажуть, чоловіки смачніше готують, аніж жінки", - сміючись, підбадьорює Ірина свого чоловіка Андрія Вентова, що саме помішував гриби на трьох пательнях. “Якщо можна, поставте (в статтю - Ред) тільки мою фотку, щоб виходило, що всі жінки говорять, а я тут один працюю” - жартує той.
Світла в селі немає, а у чарівниці Вікторії Халаїм макові пиріжки та налисники з м’ясом точно будуть готові до відправлення о 16 годині.
“Налисники у нас із м’ясом. Зараз ще докрутимо. А булочки змастимо яйцем та поставимо пектися - вони ж так і просяться в піч. Дивіться, в нас ще повна миска тіста - скільки ще наліпимо!”, - порається господиня.
Третю добу немає світла, а ніхто з дівчат не відмовився готувати, каже староста села. Випадки, коли хтось їде в сусіднє село до свекрухи готувати, бо там газова плита, - не рідкість.
“Та ще й б’ються за те, хто готуватиме. Пишуть одна одній: “зупинись вже, дай нам що-небудь зробити”, - додає Вікторія.
Допоки налисники на столі у куточку очікували пакування, щойно спечені булочки з тіста на ряжанці, з маковою начинкою, роздухмянилися аж на весь двір. Хоч разом із піччю відправляй ту випічку - така ж вона апетитна, коли свіжа.
У наступному будинку нас зустріла коргі Анфіса і провела аж до кухні, де викладачка іноземних мов Оксана Турбал працювала над м’ясними стравами.
“Я більше знаюся на випічці, але розумію, що хочеться й чогось ситнішого поїсти. Тому сьогодні готую м’ясо - аби сили в хлопців були. Напередодні замаринувала гомілки та биточки, а сьогодні їх посмажила”, - розповідає.
А наступного разу готуватиме курятину - вдало скооперувалася зі своїм кумом, який займається нею професійно. “Партія гомілок та стегон - уже в маринаді”, - каже Оксана.
Волонтерство не дає емоційно згаснути на тлі зневіри, що накочує після кожної масованої атаки, говорить жінка. Адреналін такий, що тягне на подвиги - хоча б і на кулінарному фронті. Що ж воно, як не подвиг - наліпити вареників на 90 осіб!
На кухні, де пораються бухгалтерки Марина Горова та Юлія Даниленко, будь-який любитель солодощів запищав би від радості. Розписані власноруч пряники, і домашні козинаки із різного насіння та горіхів, залитих сумішшю із меди та цукру…
“Саме такий сироп триматиме форму козинака, але збереже м’якість”, - вчить Марина.
Наші господині радо діляться секретами смачних страв. Підкреслюю, смачних, - ми продегустували. Ще ж ми там бублики з м'ясною начинкою та мафіни з куркою помітили... Господині обіцяють підбадьорювати бійців не лише смаколиками. На кожний пакунок дівчата додадуть наліпку з написом “Все буде Україна”: треба ж хлопцям настрій підняти, каже Юля.
У Яни Зеленської місія особливо відповідальна - приготувати чотири відра салату олів’є.
“Може ще банку горошку покласти? Здається, замало. Я в таких кількостях салат ще не готувала, і мені страшно, що комусь не вистачить”, - міркує Яна. Непросто призвичаїтися до великої кількості порцій, коли досі готував лиш для своїх.
“Наші дівчата і на сім’ю готують, і працюють, і волонтерять. Тож і я вирішила долучитися, хоч спочатку мене лякали обсяги: боялася, що не вгадаю з кількістю інгредієнтів. Потім подумала: дівчата ж втомлюються, і бригад багато, куди волонтери їдуть, тож і я робитиму”, - розповідає Яна.
А тепер у неї на кухні - навіть не без кулінарних секретів. Нещодавно Яна запікала для ЗСУ м’ясо з дуже смачним маринадом (записуйте рецепт: кетчуп, майонез, гірчиця, мед і приправа для курятини). “Хлопцям сподобається, ще зроблю - тим більше, попереду свято”, - обіцяє господиня.
Привітну кухню господині ми залишили, тримаючи в руках по відерцю олів’є і з пакетами майонезу - зобов’язались довести до сільської ради у пункт збору всіх продуктів.
Напрямок - на східний фронт
Останній етап виробництва - пакування. Цілий натюрморт із різноманіттям смаколиків доповнюють судки, скотч та пакувальна плівка. О 15:30 усе буде на своїх місцях, запевняють господині.
О 16 годині до пункту збору прибувають тарасівські волонтери на двох легкових автомобілях. Владислав Білоус і Дмитро Плахотнюк - військовослужбовці ТрО.
“Якщо б ми знали, що дівчата стільки наготують і зберуть, то бус взяли б”, - вражений Дмитро.
На місцевих ентузіасток завжди можна покластися, кажуть - постачають і їжу, і кікімори, і окопні свічки. Але, наголошує Владислав, хлопці зі східного напрямку особливо цінують не лише смаколики, а й людські тепло, увагу.
“Військові просять привезти з фронту амуніцію якусь, але найбільше їм потрібно просте спілкування. За смаколики вони вдячні, але найбільш жадають емоційної підтримки”, - каже він.
Тому на Схід звідси поїде роздрукований на А4 напис-логотип “З любов’ю та вірою в перемогу від жителів Тарасівки і Нового з Київщини” - простий, але емоційно потужний інструмент підтримки. Своє місце в пакунках знаходять і малюнки із побажаннями від місцевої малечі, каже староста села.
“Діти вміють підібрати слова. Є фраза з малюнка, яку я, чесно кажучи, і проговорити вголос не можу, бо плачу: "збережіть нам Україну!”", - розповідає Вікторія і тут же пускає сльозу.
Цього разу на фронт поїхали і свічки, і взуття, і сухофрукти, і млинці, і пиріжки, і налисники, і олів’є, приправлені турботою та любов'ю. Сподіватимемося, що ті, до кого вони дійдуть, вже скоро ласуватимуть домашнє удома з рідними.
Світлана Ткачук, Володимир Тарасов, Київ