В Крим майбутнього захочуть всі...

Тож киримли муситимуть покращити настрій і як добрий господар зустрічати в Криму всіх тих, хто про нього мріє.

Почитав я ваші висновки та плани і от що думаю.

Крим - дійсно пуп Землі (як на днях влучно зазначила живий класик кримськотатарського смислотворення).

Як не крути.

Кримська війна, Ялта 1945-го, анексія 2014-го - от це все. Але не тільки.

Повернутись туди знову хочуть ті, хто там колись був.

Потрапити туди вперше хочуть ті, хто там не був ніколи (про Донбас такого не чув майже).

Залишитись у Криму хочуть ті, хто там з давніх-давен.

Підзатриматись у Криму прагнуть ті, хто там віднедавна (плачуща московитка - як мем).

На тлі потужності Криму як концентрату смислів, мрій, устремлінь контрастно виглядають його корінні мешканці.

Кримські татари. Вони ж кримці. Вони ж киримли (для любителів екзотики).

Позбавлені візійності окрім вижити, суб'єктності окрім декоративної, вони і далі вичавлюються хвилями з рідної землі. Мовчазні, дезорієнтовані, розпорошені, з дисфункціональними інституціями.

Киримтатарлар, ми, маємо чітко розуміти, що з таким скучним обличчям ніхто автономії нам не дасть. І не тільки автономії. Толерувати реальної присутності в суспільному просторі не будуть. Бо скучні, бліді, нудні. Крим занадто крутий і блискучий, щоб невдахи з кислими фізіономіями бути його господарями.

Тож що маємо зробити?

Гей-гей, розвеселити це скучне обличчя.

Як співають українці.

І в доброму гуморі та настрої, як добрий господар зустрічати в Криму всіх тих, хто про нього мріє.

А таких тисячі, сотні тисяч. І вони або остаточно закриють кримськотатарське питання, при чому самі того не бажаючи. Просто тому що нецікаво.

Або ж піднесуть його на новий щабель. Якщо ми впораємось внутрішньо, перегрупуємось, прокинемось зрештою і почнемо жити. Яскраво, динамічно, цікаво.