Демографічна криза: на відновлення Україні може знадобитися 50 років

Щоби Україна не втрачала позиції як держава велика за площею і немала за чисельністю населення, потрібно проводити активну демографічну політику

Кожен день Великої війни приносить нові болючі втрати і на лінії фронту, і на умовно спокійних територіях. Тисячі людей загинуло за період агресії рф в Україні з 2014 року. Кількість біженців з Україні, зареєстрованих в Європі, за останніми даними ООН, – 5,2 млн. осіб. Дорослі й малі українці через російську агресію можливості вчасно мати ліки й елементарно недоїдали, не кажучи вже можливість регулярно приймати ліки – і це не могло не позначитися на показниках смертності. Укрінформ вирішив дослідити, скільки тепер людей проживає в Україні, коли буде можливо відновити демографічний потенціал країни і що для цього потрібно?

За переписом населення, який проводився за роки Незалежності тільки 2001 року (мав би проводитися раз на 10 років), було зафіксовано загальну кількість мешканців України – 48,457 млн осіб (чоловіків 46,3% – 22,441 млн осіб, жінок – 26,016 млн). У пояснювальній записці до проєкту Держбюджету на 2023 рік йшлося про те, що на 1 січня минулого року в країні на контрольованих територіях, без анексованого росією Криму й ОРДЛО, проживало 34,5 млн громадян, а на кінець серпня їхнє число не досягло навіть позначки 28 млн людей. Під кінець минулого року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець повідомляв, що після 24 лютого виїхали з країни більше 14,5 млн українців, а мінімум 11,7 млн – в'їхало до країн Євросоюзу, із них 7,7 млн зареєстровані в Європі як отримувачі тимчасового захисту.

Олександр Гладун, заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи Національної академії наук України, схиляється довіряти більшою мірою статистиці міжнародних організацій та зарубіжних країн, зауважуючи, що в Україні значна частина інформації перебуває у статусі “для службового користування” і повністю може бути оприлюднена через 4-6 місяців після скасування дії воєнного стану. “Бо за кордоном переміщені особи мають фізично бути присутні і зареєструватися”, – аргументує пан Олександр.

Загалом населення України почало зменшуватися ще 1992-1993 року, коли було 52 млн. Станом на кінець 2021 року демографи ситуацію з народжуваністю уже називали критичною. В абсолютних числах це виглядає так: щоби не відбувалося скорочення чисельності за рахунок природного чинника – треба щоби 100 жінок народжували 210-220 дітей. Натомість навіть без повномасштабної війни ми мали вдвічі менші показники: 100 жінок народжували 110 дітей. Тобто модель “сім’я з двома дітьми” поступово змінилася на звичну нині “сім’ю з однією дитиною”, яка не відтворює чисельність.

А ще й середня тривалість життя, особливо чоловіків, у порівнянні з Бельгією, Данією, Іспанією, Швейцарією та іншими європейськими країнами… На кожну сотню новонароджених позаминулого року мали 262 померлих.

Ніхто не береться нині назвати точні дані про кількість населення в Україні після 24 лютого 2022 року. Бо навіть статистика про виїзди-в’їзди Прикордонної служби – це фіксація переміщень, без уточнень: чи у справах частина людей залишала країну, чи всі рятувалися від війни. Навіть після нашої перемоги ніхто не зможе порахувати точні цифри смертей у таких місцях російських воєнних злочинів, як Маріуполь. Додає плутанини і суперечлива статистика про тих, хто виїхав в росію. Країна-агресор у переважній більшості безальтернативне примусове переміщення людей на підконтрольні їй території маніпулятивно подає як велике бажання українських громадян стати «частиною росії» і “малює” роздуті показники. Українська сторона й ООН називають число – близько 3 млн осіб, які в’їхали в рф; натомість російська офіційна статистика – на пару мільйонів більша.

Навіть без повномасштабної війни Україну нині накрив би феномен демографічної хвилі. Що це означає? У нульових роках народилося менше дітей, аніж до того. Тепер це молоді люди 18-23 років, які входять у репродуктивний період. Зрозуміло, що якщо їх менше було від початку, то вони відтворять менше нащадків. А за останній рік жорстока велика війна росії в Україні частину цього покоління перемістила за кордон, немало юнаків та юнок із 2014 віддали життя за Батьківщину, а багато хто не наважиться народжувати дітей у період невизначеності і втрат.

Найбільше число вимушено переміщених за кордон через війну мешканців України – це молодого і середнього віку жінки з дітьми. Хто і скільки повернуться – значною мірою залежить від тривалості війни. Чим довше залишатиметься небезпека ракетних ударів та обстрілів російськими військами України, тим впевненіше обживатимуться наші тимчасово переміщені люди на чужині і тим складніше їм буде робити вибір: повернутися у післявоєнну дійсність чи продовжувати адаптуватися до комфортнішого життя.

20-літня Катерина, студентка Національного університету «Київський політехнічний інститут», яка з весни 2022 року перебуває у Нідерландах, каже: «Настрої стосовно повернення в Україну кола знайомих ровесників, які тимчасово живуть тут та в Німеччині, – 50 на 50. Дистанційно навчаючись, нині є змога працювати повний робочий тиждень й отримувати до 2 тисяч євро в місяць за некваліфіковану роботу, скажімо, в ресторанному бізнесі. Коли налаштовуєш пошуковик роботи в Україні за майбутньою спеціальністю, то пропонована зарплата – 8 тисяч гривень… Остаточне рішення більшості залежатиме від умов перебування за кордоном. Одна справа, коли зі статусом отримувача тимчасового захисту не потрібно платити за житло. Якщо таку норму скасують, то не кожен зможе витрачати тільки на оренду помешкання тисячу євро».

Доброволець-військовослужбовець ЗСУ Володимир Барцьось із Вінниці коментує: «Маємо усі сили віддати, щоб після перемоги і звільнення рідної землі від московського нападника повернути наших жінок і дітей. Звісно, хтось лишиться, але Україна як держава має створити всі найкращі умови для повернення. Тільки за нову і кращу Україну потрібно боротися після усього пережитого».

Ще довоєнне помітне природне скорочення населення та шалений міграційний відплив через повномасштабну російську агресію можуть мати для України незворотні наслідки. «Буде гірше, або набагато гірше, – коментує кандидат економічних наук Павло Шевчук. – Коли людина буде знати, що вона знайде більш-менш оплачувану роботу, мати перспективу, тоді прийматиме для себе рішення народжувати дитину. Якщо ми з однієї кризи переходимо в іншу, бідні стали ще біднішими, а тепер взагалі під час війни живемо – думати про майбутнє оптимістично людям складно». Демографічно успішнішими раніше і тепер вважаються західні області України. Катастрофічна ситуація на Донбасі, а також в інших регіонах, які зазнають постійних масових російських атак: на Сумщині, Чернігівщині та Харківщині.

Для того, щоби Україна не втрачала свої позиції як держава велика за площею і немала за чисельністю населення, потрібно проводити активну демографічну політику. Першим кроком мала б стати стабілізація чисельності населення. Для цього потрібно докладати максимум зусиль, щоби повернулося з-за кордону якомога більше тимчасово переміщених жінок. Стимулювати народжуваність мають гідні зарплати, реальні можливості мати житло і фінансова підтримка при народженні особливо другої і третьої дитини, до набуття кожною повноліття. Утім, зважаючи на демографічні хвилі, реально вплинути на ситуацію можна лише упродовж покоління або двох, тобто за 25-60 років (для розрахунку береться середній вік жінки, що народжує першу дитину; зараз він наближається до 30-и років, тож період покоління – близько 25-30 років).

«Більшість країн Європи зацікавлена в українській робочій силі, – нагадує Олександр Гладун. – Яка буде політика цих держав після закінчення російсько-української війни – не знаю. Можливо, вони зацікавлюватимуть та агітуватимуть наших людей залишитися. Тому що в принципі в усіх європейських країнах смертність перевищує народжуваність (хоч і не так критично, як у нас) та зменшується кількість населення. Ще до війни поляки змінили своє законодавство, за яким українці могли там легально працевлаштовуватися. Також залучали до навчання у вищих навчальних закладах українських студентів, виплачуючи стипендії. З погляду демографії – це переміщення людей репродуктивного віку, яким створені умови для навчання. Також спрощення процедур працевлаштування запровадила Чехія. Італія та Португалія відносно давно легалізували тих українців, які виїхали ще на початку відновлення незалежності».

Щоби Україні відновитися після перемоги, доведеться, швидше за все, залучати населення з інших країн, застосувати міграційний чинник. Переважно вважалося, що наша країна є для іноземців транзитною на шляху в Західну Європу. «Це не зовсім так, – каже Олександр Гладун. – Частина людей тут зупинялася, щоби заробити капітал, бо в Україні простіше вести бізнес, ніж в інших європейських країнах». І додає, що відсотків 70 світу живе гірше, ніж українці. Тож навіть після війни наша країна може бути привабливою для представників Середньої Азії й Африки. В які кого галузі залучати, які висувати умови щодо освіти і віку – це мають визначати урядові структури, які планують повоєнне відновлення. «Зараз склалася ситуація, що ми не зможемо без мігрантів зупинити демографічну кризу», – переконаний вчений.

«Приїдуть чи ні іноземці в Україну, залежатиме від економічної ситуації, – каже Олексій Позняк, завідувач відділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи. – Якщо будуть серйозні інвестиції, про які зараз говорять, то зростатиме попит на робочу силу. І це стимулюватиме повернення наших громадян та приїзд емігрантів з країн Африки й Азії».

Як би це не звучало у період повномасштабної війни, але стратегічно важливо – щоби стабілізувати демографічну ситуацію за рахунок природного чинника – підвищувати тривалість життя турботою про здоров’я, яке залежить від поведінки і способу життя кожного: самообмеження вживання алкоголю, правильного харчування та фізичної активності. Після завершення війни, на жаль, прогнозовано збільшаться проблеми з психічним і психологічним здоров’ям як у військовослужбовців, так і в багатьох інших людей, що потребуватимуть підтримки. І щоби це не ставало причиною передчасного прощанням з життям – варто вже тепер налагоджувати активну роботу профільних спеціалістів і служб підтримки. Тільки комплексне вирішення демографічних проблем додасть українцям шансів залишатися чисельною нацією переможців.

Валентина Самченко, Київ.