Вислухати філософа... То який в України конфлікт із Росією?
Текст Дацюка – така собі ода мультикультуралізму, поєднана із закликами відмовитися від української ідентичності на догоду абстрактним цивілізаційним цінностям
Прочитайте останній текст п. Дацюка, це цікаво. Завжди цікаво читати людину, яка творчо переосмислила раннього Курґіняна, з його пропозицією перетворити комуністичну і загалом радянську ідеологію на нову релігію як сімбіоз віри та меркантилізму. І пропонує відмовитися від національного на користь цивілізаційного.
Людину, яка не знайома з українською поезією навіть так побіжно, як я – у тексті не згадуються ані поети кола Молодої музи, ані кола Української хати, ані чисельні автори часів нетривалого радянського відродження.
Людину, для якої і націоналістична, і соціалістична теорія та дискурс 1920-50-х, їхні видозміни та теоретичні пошуки спрощені до згадки кількох постатей, що насправді не відігравали значної ролі в інтелектуальних та ідеологічних дискусіях. Людину, яка зводить усі здобутки власне українського інтелектуального середовища до терміну "ресентимент". У тексті присутня характерна маніпуляція, нація трактується як суто моноетнічний витвір, що протиставляється цивілізації, буцімто національне та цивілізаційне є антагоністами, причому перше є гальмом, а друге – педаллю дросельної заслонки.
Текст Дацюка – це така собі ода мультикультуралізму, поєднана із погано прихованими закликами відмовитися від української ідентичності на догоду абстрактним цивілізаційним цінностям. Насправді будь-яка цивілізація є дуже конкретною і прив'язаної до етносу. Не існує загальної західної, християнської, східною, ісламської тощо цивілізації. Сучасна західна цивілізація є сумою локальних цивілізацій, французька християнська цивілізація відрізняється від німецької або італійської або польської християнських цивілізацій, і відчутно. Водночас вони симбіотично і вдало поєднані у одну велику цивілізацію.
Можливо, для декого буде відкриттям, але цілком можливо бути водночас націоналістом, соціалістом і при цьому не бути націонал-соціалістом (Іван Багряний). Можна бути етнічним росіянином або євреєм і вважати себе частиною української нації і бути таким насправді (Микола Хвильовий, Наум Тихий).
Пан Дацюк вважає, що тривалий конфлікт між Україною та Росією зумовлений українським ресентиментом та націоналізмом. Насправді усе і простіше, і складніше. Цей конфлікт не ідеологічний, а якраз суто цивілізаційний, це конфлікт між творенням і руйнуванням, між "садок вишневий коло хати" і "ми раздуваєм пожар міровой". Між цивілізацією і антицивілізацією, якщо завгодно.
Ну, й нагадаю, що автором наукової роботи, чи не першої з цього питання, у новітній час, написаної українською та про Україну зокрема, цілком націоналістичної, хоча й не без впливу марксизму – "Теорія нації" був український соціаліст д-р Володимир Старосольський. Син діяча польського визвольного руху (етнічного українця) та австрійки, який свідомо перейшов з польської на українську, міністр закордонних справ ЗУНР, один із засновників руху Січових стрільців, голова Української соціал-демократичної партії (в Галичині).
І ще таке, з приводу критичних висловлювань п. Дацюка на адресу п. Грицака. З Грицаком можна не погоджуватися або погоджуватися, але в жодному його тексті я не пам'ятаю подачі думок у якості категоричного імперативу. На відміну від автора тексту, про який ідеться у цьому пості.
Дмитро Редько
FB