Олена Теліга: хто боровся, а хто плазував перед окупаційним режимом
Історія підтверджує: ворогів слід шукати насамперед у Москві
16 липня 1941 року Олена Теліга разом із Уласом Самчуком «перейшла у брід» річку Сян і розпочала свій нелегкий шлях на Київ. Першим містом, де вона зупинилася і деякий час проживала, був Львів. На жаль, про львівський період її життя мало пишуть і мало знають.
Натомість у Львові розміщувався штаб ОУН, який координував відправку націоналістів на Київ, а також східні й південні українські землі. Цією роботою безпосередньо займався О.Ольжич, якого Голова ОУН Андрій Мельник призначив провідником Центрального керівництва ОУН в Україні.
У Львові Олена не гаяла часу, а намагалася активно включитися в громадське і культурне життя міста. Велике враження на неї справила зустріч із митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким, який цікавився її планами і благословив на подорож до столиці.
У Львові Олена Теліга пережила обструкцію, яку їй намагалася влаштувати «галицька інтелігенція». О.Телігу і Уласа Самчука запросили виступити із мистецькими доповідями у Спілці письменників. Однак після виступу Олени Теліги в залі здійнявся галас. Один за одним виступали місцеві «інтелігенти», які звинувачували Самчука і Телігу в «некомпетентності», мовляв, вешталися поза кордонами, сиділи по кав’ярнях, і нічого не знають про «край». А ми тут у «краю» жорстоко страждали і сиділи по тюрмах. Вся ця вакханалія відбувалася під бурхливі оплески залу і дикі вигуки.
Після такого «прийняття» Улас Самчук дещо знітився, але не Олена Теліга.
- Ми тут почули стільки скарг, стільки плачу, стільки нарікань, а що мають сказати українці на сході, які прожили під більшовицьким режимом не два з половиною, а двадцять п'ять років. Від них ми ніяких скарг не чули, а чули лише про боротьбу, опір, мужність, як у тих, що кинули гостре гасло – «Геть від Москви!», не зважаючи ні на які режими, Сибіри.
Скільки засланих, загнаних, знищених там – і скільки тут? Де ваші Хвильові, Антоненки-Давидовичі, Влизьки, що ім'я їм легіон, яких розтерзав той режим…
Ви тут не боролися, а плазували перед тим режимом!
Після такого емоційно-гострого виступу зала оніміла: наче врізала по зубах. Нарешті до публіки дійшло, що перед нею мужня українка, яку неможливо принизити, а ворогів треба шукати у Москві. Стало соромно, наввипередки почалися вибачення.
У залі, на гальорці за усім цим спостерігав О.Ольжич, але не втрутився. Не було потреби.
P.S. Події описано в спогадах Уласа Самчука "На білому коні".
Богдан Червак
FB