Лілія Літковська, українська дизайнерка, резидентка Паризького тижня моди
Там, де багато втрат і горя, усе одно треба висаджувати квіти
Лілія Літковська вже понад десятиліття – у вищій лізі української моди. І показувати свої колекції в Парижі почала ще з 2017-го. А з лютого 2022 року їй вдається яскраво доносити українську позицію на всіх модних подіях, у яких бере участь. Так, на показі в Лондоні у травні 2022-го її моделі виходили на подіум у бронежилетах із жовтими стрічками на рукавах, а Ліля тримала в руках плакат «Save Mariupol». Саме їй належить ідея вишити на сорочці молитву «Азову» для колекції «Веснянка», яка «прогриміла» в Парижі минулого року. Війна триває другий рік, і от Лілі знову вдалося знайти правильну інтонацію, щоб вписати нашу воєнну реальність і в свою колекцію, і в Паризький тиждень моди.
Уже наступного дня європейські оглядачі моди так оцінили її зусилля: «Колекція SS'24 REBIRTH – це глибоке визнання сили жіночого духу в складні часи. Посеред бурхливого грому повітряної тривоги, сирен і ракетних обстрілів Лілія продовжує створювати колекції, які уособлюють стійкість жіночої сили. Цей потужний месидж був візуально представлений під час показу, який зібрав безпрецедентну кількість гостей з усього світу».
А ще європейців вразило, що Літковська особисто клеїла на вікна історичної будівлі QR-коди з місцями в Україні, «продемонструвавши свою глибоку прихильність та залученість до всіх аспектів підготовки показу».
На ранок наступного дня я підходжу до її шоуруму в Маре і бачу, що вона знову власноруч щось клеїть. Тепер це просто наліпка «LITKOVSKA». У шоурумі я не можу навіть підійти до речей, бо туди вже прийшли потенційні замовники – баєри. Узагалі в цьому кварталі модників та баєрів стільки, що усамітнитись і поговорити в нас виходить лише в машині. Для Літковської, яка живе між двома країнами, як і мільйони інших українців, салон автомобіля – це майже як другий дім.
В УКРАЇНЦІВ ПІД ЧАС ВІЙНИ З’ЯВИЛИСЯ НОВІ ЯКОСТІ, ЩО, ЯК ЗЕРНА, МАЮТЬ ПРОРОСТИ ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ КРАЇНИ
- Завжди було цікаво, що стається з колекцією після показу, коли моделі, які дефілювали та сяяли в цих речах, залишають їх на вішаках?
- Так, це вже зовсім інше життя. Після показу – ще фото, розмови, потім ми збираємо вивозимо речі, вчора ми закінчили після 2-ї ночі. А о 9-й вже з дівчатами відкривали шоурум, бо були перші записи міжнародних покупців. Перед цим я ще відвела доньку до школи. Сьогодні вже сказала дизайнерам, що в мене є ідея на наступний аксесуарний ряд. Вони попросили все ж невеличку паузу. Тепер цю колекцію, якою ми жили останніми кількома місяцями (а від ідеї до готовності минає десь пів року), треба досмакувати, розділити з усіма – у нас 35 магазинів по світу. Її треба передати в руки і в серця тим, хто за нею тепер прийде, щоб речі жили далі.
- Під вікнами павільйону, де відбувалося дефіле, я бачила багато людей, звичайних перехожих, які робили фотографії цих велетенських вітрин, і коли в кадр попадали наклеєні OR-коди, то вони з Парижа потрапляли в іншу реальність – українську. Для багатьох це було дуже різко й несподівано…
- А ідея із замороженими зернами, з колоссям, вмонтованим в одяг? Що це мало символізувати?
- Ідея про колоски з’явилась ще на самому початку, бо мені захотілось сказати, що українці, ми всі, змінились, у нас розвинулися інші якості, наші цінності тепер змінились. Ми ніколи вже не будемо тими, ким були. І врожай цього року – це наші зерна, це сила наша, наша земля, яка дає нам сили, вона для мене в символах колосків. Мені захотілось зробити глибинну заморозку зерен – як тих нових якостей, які мають прорости в українцях. Я хочу заморозити оці якості життєві. І кинути їх потім у звільнену землю. Чи можна садити заморожене зерно? Я знаю, що інші заморожені зерна дають плоди життя, тому це – як ембріон життя.
НАШЕ ПАЛИВО ТЕПЕР – ЦЕ КРЕАТИВ
- Ти на всіх своїх показах даєш отакий сильний контекст нашого буття, нашої реальності. З кожною колекцією все важче й важче це робити, вигадувати щось нове?
- Та ні, ця ідея виникла і була настільки очевидною для мене. Звичайно, я не хотіла робити щось прямолінійно, вішати стяги чи щось подібне. Але це не важко, тому що наше паливо тепер – це креатив. Всі працюють на цій силі, ми віримо, що те, що ми робимо, надихає інших на життя, на творчість, на взаємодію. Ми не маємо більше Бахмута, але я впевнена, що всіма тими справами, які ми робимо тепер, ми відродимо цей Бахмут, кожен клаптик нашої країни на 100 відсотків. Після закінчення війни, з нашою перемогою, нам не треба втрачати ні той дух, ні ту силу та якості, які ми настільки розвинули тепер.
- До кінця війни в кожній колекції буде цей контекст війни?
- У кожній колекції буде завжди контекст про Україну.
- Де ти тепер живеш більше – у Києві чи в Парижі?
- Я курсую Київ–Париж, 24 години туди-назад, це мій персональний контекст, ширше кажучи, я живу в транзиті. Ми всі тепер між кількома реальностями, не в Парижі і не в Києві. Київ мене настільки насичує, що я приїжджаю сюди і лише працюю, трачу цю енергію. Ну і дитина ходить тут у школу, але це транзитний стан такий, справді. Звісно, так довго не можна. Але треба жити, треба вірити в те, що життя настільки циклічне, що там, де ми тепер багато втратили, де є багато горя та суму, де є те, що неможливо пережити і забути, там все одно треба висаджувати квіти. Інакше ми будемо просто сірими.
- Багато українських бізнесів через війну чимало втратили, тому поставили собі нові горизонти: завойовувати нові ринки, рухатися на Захід. Як твій бренд «почувається» тепер, на другому році війни?
- От дивися, ми як український бренд дуже хочемо бути успішним прикладом. Ти щойно була в нас в шоурумі, за 2 години зранку до нас прийшли два великих японських клієнти. Наша мапа продажів – це Європа, Японія – на другому місці, підтягується Китай. За 2 останні роки, якщо говорити про бізнес та комерцію, то ми зросли в 2,5–3 рази. Може, через те, що бренд став більше базуватись в Європі. Може, якість колекцій змінилась. Може, я змінилась – впевненості більше стало в тому одязі чи в бренді. Це так важливо, тому що це важливо для індустрії в Україні. У нас до 40 людей працює – це лише в мене. А ще є фрілансери та підрядники, тому набагато більше насправді.
- А як щодо ділитися досвідом з молодими? Я чула, що ти знов запускаєш свою школу?
- Школа вже була 4 роки тому, я просто призупинила її на час війни. А тепер запускаю знов. Це великий курс, я туди залучаю як інсайдерів з нашого боку, так і іноземних експертів. Це і про бізнес – як керувати в модній індустрії, і водночас про творчість – як створювати колекції, як робити мудборди і так далі. Це великий проєкт. І є ще коротенькі курси, які вузькоспеціалізовані, поділені на окремі сектори. Це більше моє задоволення, мені хочеться ділитись і тими контактами, і людьми, яких я знаю, які насолоджуються своїми знаннями, які розвивають себе в ювелірному мистецтві, в конструюванні одягу. Щоб вони були кураторами на певних напрямах. Щоб ми розвивали індустрію разом.
- Назва цієї твоєї колекції – «Переродження», і те, як ти її пояснила, – уже ніби перехід у вищу касту. Невже ще щось може бути далі?
- Я скажу це через пів року – на Паризькому тижні моди в 2024. (Усміхається).
- Що, окрім Києва, дає тепер сили й енергію?
- Звичайно, це моя донька, а ще ті величезні проєкти, які створюються в Україні для підтримки військових. Вони дають сили, особливо креативні проєкти, які роблять збори, що допомагають, які відкривають серця і роблять людей небайдужими. Надає сили ранок, бо ранок – це якась нова енергія, це завжди обіцянка чогось нового. І це завжди на один день ближче до перемоги… Слава Україні!
Лідія Таран
Фото автора й ті, які надала піар-служба