Вбивство Фаріон: чого знову не врахував ворог

Чи може резонансне вбивство розколоти українське суспільство? 

Вбивство Ірини Фаріон не було першим, на жаль, і не останнім резонансним за історію України. Запобігти таким злочинам у принципі доволі складно, а розслідувати їх українським правоохоронним органам поки що не завжди вдається. 

Вбивство журналістів Георгія Гонгадзе чи Павла Шеремета, а також відносно нещодавнє вбивство казахського опозиційного активіста Айдоса Садикова, (обидва підозрювані в останній справі, до речі, втекли з України)...  По кожній із цих справ своя так би мовити “специфіка”, пов’язана із політичними, кримінальними та соціальними викликами. І реакція суспільства теж.

Якщо в перші дні вбивства Ірини Фаріон очікування емоційних сплесків було високим, то з часом більшість експертів заспокоїли – цей етап ми пройшли. Але попереду ще один виклик. Чи може розслідування і його висновки стати точкою біфуркації для подальших соціальних заворушень чи невдоволення. Так, як це сталось із справою Павла Шеремета, де підозрюваними стали (наскільки відомо на зараз, розгляд справи зупинено, але не закрито, – ред.) учасники волонтерської та ветеранської спільнот, викликала значний суспільний резонанс, несприйняття, протести та запитання, на які і досі не знайдено відповіді. 

Важливо те, що не є принципово важливим, – доведе слідство присутність у справі “руки Москви” чи не доведе. У будь-якому разі Москва намагатиметься використати це в своїх інтересах. Їм потрібно розколювати українське суспільство, а ця історія надає їм очевидні шанси намагатися таке робити.  

Що може працювати на цей сценарій? Підозрюваний не належить до свідомо антиукраїнського табору. А ще він, можна сказати, не вийшов ще з підліткового віку – тож додамо всі супутні проблеми і суспільне ставлення до них. Взагалі це дуже складна історія, коли підозрюваний наче належить до “своїх”, – з проукраїнської родини, де батько воює. Чи не може така диспозиція змінити ситуацію надалі із поділом суспільства на два табори? Здається, у нас є підстави пройти процес відносно спокійно.  

До Офісу президента подано петицію з пропозицією присвоїти (посмертно) Ірині Фаріон звання Героя України і вона швидко набирає голоси на підтримку. Можна не сумніватися, що 25 тисяч буде забезпечено і набагато раніше граничного терміну. Можна дискутувати на тему, чи варто було так поспішати саме цим надважким і тривожним літом. Але ми цього робити не будемо. Проаналізуємо краще наші шанси пройти ситуацію без збурень, на які розраховує ворог.

Що було?

“Для суспільства це був “середній шок”, – пояснює Вадим Васютинський, професор, доктор наук, завідувач лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Тобто це вбивство не спричинило в суспільстві дезорієнтації чи прострації, але воно це й не проігнорувало. “Більшість громадян сприйняли це адекватно до ситуації, – як вбивство, тяжкий злочин”. Така суспільна єдність пана Васютинського не дивує, однак він бачить і певну емоційну розрізненість у суспільстві. Звісно, гостріше на вбивство зреагували прихильники і прибічники Ірини Фаріон. “А ті, хто ставився до неї нейтрально і навіть засуджував її стиль висловлювань, поставились більш стримано, бо це злочин, на який вона щодо себе не заслужила”.  

Тож питання про розхитування суспільства, здається, не стоїть наразі на порядку денному, принаймні, поки йде розслідування. Але проблеми можуть виникнути (згадаймо ту ж петицію) і на них треба оперативно реагувати. І тут неможливо переоцінити роль лідерів громадської думки, людей, яким у суспільстві довіряють. Їх слова чекатимуть, незгодні між собою групи українців – в першу чергу.

Кого звинувачувати?

І все-таки, повернімося до “руки Москви”. Це словосполучення з початком повномасштабного вторгнення стало настільки часто використовуватись на маркування причин для практично всіх злочинних дій, конфліктів, навіть незручних висловлювань, чи думок опонентів, що перетворилось на своєрідний конспірологічний мем, який зручно навішувати на будь-що. Натомість, коректно довести реальність впливу російських спецслужб значно складніше, ніж сказати про це. Вадим Васютинський не вважає себе прихильником конспірологічних теорії, тому його власна позиція стримана щодо ймовірності роботи російських спецслужб: “Це не виключено, звісно. Але повторимо: принципової різниці для наслідків це не має.

А для кримінального розслідування важливо дізнатись, чи це були лише його (В’ячеслава Зінченка, підозрюваного у вбивстві, – ред.) власні внутрішні рішення. Чи все-таки було якесь зовнішнє маніпулювання. Так, хлопець мав контакти з екстремістськими угрупованнями, і можна припускати, що вони впливали на рішення”. Разом з тим, пояснює професор, треба з’ясувати, чи усвідомлював юнак наслідки своїх вчинків. 

Журналіст Віталій Портников у розмові із російським діячем Марком Фейгіним пояснює, що російські стратеги планували спровокувати протистояння в українському суспільстві через вбивство неоднозначної людини, але вони, як завжди, погано розуміють українців. “Ми, ті хто за українську державність, в одному човні, яких би поглядів ми не були. І ті, хто підтримував Фаріон, і ті, хто ні. Але ми всі хочемо жити в українській державі і в ній з’ясовувати свої погляди”.

То ж як Москва могла б таким вбивством “розхитати” суспільний резонанс? На думку Вадима Васютинського, саме цим Росія займається вже понад 10 років, адже війна – це насамперед робота з суспільними емоціями – страхом, втомою: “У нас суспільство і так розхитане, за останні два роки особливо, і довести його до “останньої краплі” поки не видається можливим”. Ракетні удари по лікарні “Охматдит” могли викликати більшу емоцію, аніж вбивство Ірини Фаріон. 

Більшу проблему бачить Васютинський в іншому. “Ця ситуація спонукає наше суспільство думати, що “не все так однозначно”. Цю фразу в нас дуже не люблять. І це можна зрозуміти, бо в умовах екзистенційного протистояння або ми їх, або вони нас,  – розрізняти якісь нюанси не надто потрібно. Але тут якраз не все так однозначно. Бо ми не можемо сказати, що виконавець явний путінець, ватник і так далі. А все виявляється складніше. Виявляється, що “щирі українці-патріоти можуть вбивати інших щирих українських патріотів”. Ось щось таке. І це дає підстави для всяких роздумів. Мовляв, хто ми такі”. Але, разом з тим, пояснює експерт, немає явної групи підтримки вбивства. Не чути жодних голосів, що це правильний вчинок. Тож, підстав для хвилювань поки немає. “Ми, як суспільство, цей етап пройшли добре”, – резюмує науковець.

Небезпека простих діагнозів

Оскільки оцінювати стан підозрюваного зараз взялись всі, хто тільки може, – чи самостійний у рішеннях підозрюваний, чи є небезпека тяжкого психічного захворювання і так далі, – такі “коментарі” можуть працювати на користь розколу суспільства на різні табори. Треба бути досить обережними у висновках. Владислав Сова, практикуючий психіатр Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні пояснює, що відповіді на чимало запитань і головне – висновки щодо психологічного стану і портрета підозрюваного можна буде дізнатися виключно після судово-психіатричної експертизи. Зазвичай, це тривалий процес. А наявність припущень – не найкращий спосіб шукати правду: “Глядачі спрямовують на цю персону свій інтерес і очікують від неї поведінки, яка б їм пояснила вчинки і мотиви вбивства. Фізіогномічно, поведінково цей хлопець схожий на психопата, на людину, в якої є проблеми з емоційними проявами. Але навіть у моєму випадку це буде припущення. Якщо ж людина була підготовлена чи вмотивована для вчинку, має для себе виправдання вчинити вбивство, то чому б йому не поводитись досить стримано і спокійно”. Тож оцінки, які лунають, не мають наукових підстав.

Принагідно, психіатр ще раз закликає не ставити діагнози і не публікувати їх до висновків експертизи. Бо інакше будь-які коментарі, наголошує Сова, можуть використовуватись в ту чи іншу сторону, будуть паплюжити справу і підігрівати емоції для різних таборів. Чи може експертиза виявити маніпуляції та вплив на людину сторонніх осіб? “При достатньому якісному інтерв’ю спеціаліста з підопічним можна вивести на такі емоційні реакції”. 

Що далі?

Далі тривалий процес розслідування вбивства, мотивів і причин, замовника/ів і новий виклик для суспільства – чим би не закінчилось розслідування, які б результати не були: частина буде не довіряти висновкам, частина буде співчувати обвинуваченому, частина буде погоджуватися з висновками слідства. Чи може ця ситуація знову хитати суспільство? 

Вадим Васютинський пояснює, що подібні реакції звична практика для подібних розслідувань: “Абсолютно точно ці настрої будуть у різних сегментах суспільства. Буде недовіра і точно буде обговорення. Але чи буде це розхитуванням? Ну, ні. Розумієте, у нас і так є страшенно багато підстав для розхитування. І вони всі вже спрацювали. Тобто працюють далі переважно за інерцією. Які можливі точки розломів? За Росію – проти Росії. Українська мова – російська мова. Воювати – ухилятися. Цих протистоянь так багато, що вони вже істотної ролі не зіграють. Це буде ще один аргумент, який будуть використовувати дуже активно, але він не буде основним точно”.

Чи існує остання крапля?

Остання крапля, яка переповнила чашу терпіння – напевно метафора, яка зринає дедалі частіше (і у справі вбивства Ірини Фаріон теж) на позначення крайньої межі терпіння. Цей вислів, до речі, пов’язаний із Апокаліпсисом про «сім чаш золотих, сповнених гнівом Божим». Чи можуть резонансні теракти, вбивства, відключення електрики чи масовані обстріли стати саме такою краплею?

Вадим Васютинський резонно і дещо іронічно запитує у відповідь: “Остання крапля мається на увазі чого? Українці вирішать, що час здатися, чи навпаки, українці кинуться шукати і знищувати Путіна?” Звісно, останнє було би дуже хорошим варіантом. Поки що ж йдеться про інше – можливі акції протесту. На зразок тих, які ми бачили у різних містах України після арешту підозрюваних у справі вбивства Шеремета. 

“Ні, на вулиці люди не вийдуть, немає підстав. Після вбивства Фаріон люди могли б одразу вийти на вулицю у Львові (але не в Одесі), якби були якісь ознаки, що це, наприклад, організувала влада. А насправді перше враження, що вбивство організувала Москва, – то проти кого протестувати? В цьому розумінні українське суспільство цілком адекватне. У нас немає підстав, немає груп, які були б готові зараз “заварити кашу”. 

Більшість з різних таборів – від провладних українців до їхніх опонентів – свідомі того, що акції протесту сьогодні гратимуть проти нас самих. А суспільне обговорення і різний спектр оцінок, поведінки та довіри до розлідування був і буде. Саме так, як це характерно для демократичних суспільств. І саме так, як було і є в Україні. 

Суспільний настрій, підйом на відміну від піднесення і єднання в 2022 році, за оцінкою Васютинського, таки має тенденцію до зниження. Найвищі показники ми бачили у соціології весни-літа 2022 року. “Зараз є втома, знеохочення, розчарування і таке інше. Але цей спад йде повільно. Якщо настрої дійдуть до критично низького рівня продовжувати війну, тоді можна очікувати на певну реакцію, але ми до цього ще далеченько”. 

Ми не можемо закривати очі на різноманітні суб’єктивні та об’єктивні обставини, які погіршують наш психологічний стан. Так само ми, як суспільство, здається розуміємо, що такою вразливістю користується ворог, створюючи відповідні умови і фон. І ми, як суспільство, готові до нелегких часів і надалі. І ці часи вже настали – не з нашої вини. І так, нас будуть ранити обстріли, вбивства – в тилу і на передовій. До цього неможливо бути готовим, але з цим можна працювати. Спільно. Є така хороша фраза – ми різні, але рівні. І вбивство Фаріон якраз і засвідчило (поки що, принаймні), що наша різність не стала нашою слабкістю. 

Ярина Скуратівська, Київ

Фото Укрінформу.