Лобановський ще в 60-ті слухав «Голос Америки»
Спогади масажиста «Шахтаря» Володимира Ткаченка про великого тренера.
Володимир Ткаченко познайомився з Лобановським, коли Валерій перейшов у донецький «Шахтар», а Володимир працював там масажистом. У відвертій розмові Володимир Ткаченко розповів Максиму Розенко, як Валерій в 1967 році влюбив в себе вболівальників «Шахтаря», які радіохвилі слухав разом з Базилевичем в ті часи та як в 1973 році запрошував його працювати в київське «Динамо».
«З Валерою склалися приятельські стосунки. Він розумів, що йому потрібен масаж. А я був один масажист у команді. Він, як провідний гравець, мав свій постійний час для масажу. О 22:30, перед сном. До Лобановського я масажував Базилевича – о 22:00. Перед домашніми матчами вони приходили до мене в кабінет. На виїзних іграх вже я ходив по кімнатах. Вони удвох жили.
Наступного дня після матчу відбувався відновлювальний масаж. У сауні. Їздили паритися на «Волзі» Лобановського. Робив йому масаж годину-півтори. На виїзних матчах йшли в міську лазню. Мені подобалося з ним спілкуватися під час масажу. Валера багато розповідав про київське «Динамо», збірну, свої поїздки закордон. Він дуже педантично ставився до свого здоров'я. Пильно стежив за харчуванням, із доктором сперечався, намагався все прораховувати. Помітно було, що у людини велике майбутнє», - зізнавався Володимир Іванович.
– У «Шахтарі» Лобановський закінчив ігрову кар'єру. Як він виглядав на фінішній прямій у статусі чинного футболіста?
– У Донецьку він буквально за сезон завоював любов уболівальників. Пам'ятаю один епізод. Грали домашній матч з московським «Динамо». Лобановський напередодні травмувався – потягнув задню групу м'язів, але на гру прийшов, сидів на лавці запасних. Вболівальники почали скандувати на весь стадіон: «Ло-ба-нов-сько-го». Шуміли ого-го! Дуже наполегливо закликали Ошенкова випустити Валеру на поле. Тренер змушений був покликати суддю-інформатора, попросив його оголосити, що у зв'язку з травмою Лобановський не може зіграти. Тільки після цього народ вгамувався.
– Подейкували, що на багатьох партнерів по команді Валерій Васильович поглядав зверхньо.
– Розповім історію на цю тему. Якось вирушили ми в Грозний, грали на Кубок СРСР. Базилевич залишився у Донецьку, мене у Грозному поселили в одному номері з Лобановським. У кімнаті – одне ліжко і розкладачка. Більше жодних зручностей. Валера мене запитує: «Володя, ти де будеш спати?»
Він розумів, що варіантів для мене немає. Але, як культурна людина, запитав. Наступного дня, до речі, гол забив. У нього тоді був конфлікт із Ошенковим, тренер у стартовий склад Лобановського не поставив. Але коли на табло горять 0:0, про конфлікти забуваєш. Ошенков випустив Лобановського, той наприкінці гри вирішив результат поєдинку.
Згадую й іншу історію про виїзд у Грозний. У той час команди не мали централізованого харчування. Виділяли 4 рублі на добу і 2,60 в день приїзду та від'їзду. Так ось, захотілося нам із Валерою пообідати. Виходимо з готелю, назустріч йде чеченець. Валера до нього підходить, дивлюся, обіймаються. Я відійшов на пару метрів, щоб людям не заважати. Вони поговорили, попрощалися. «Впізнав його?» – запитує Лобановський. Я заперечно похитав головою. Виявилося, що це був Махмуд Есамбаєв. Знаменитий танцюрист, народний артист СРСР. Потім у Ялті вже і я з ним познайомився.
У 1980 році, коли ми виграли Кубок СРСР, здолавши у фіналі «Динамо» (Тбілісі), Валерій Васильович їхав з нами в автобусі до готелю. Я сів раніше. Дивлюся, Лобановський заходить. Піднявся, хотів поступитися місцем. Він відмахнувся: «Ну що ти, Володя, ти ж працював, сиди». Уже коли збірну СРСР тренував, завжди підходив до мене. Обіймалися, міцно тиснули один одному руки. Так, він був жорсткий, але не самодур. Ворогів у нього було чимало. Багато хто йому просто заздрив – спочатку як гравцеві, потім як тренеру.
– У київське «Динамо» вас не запрошував?
– Ще у 1973 році, тільки-но вони з Базилевичем прийняли команду. У 1977 році Базилевич запрошував у мінське «Динамо». А Володимир Сальков в олімпійську збірну СРСР. Із Лобановським і Базилевичем мені хотілося працювати, але міняти середовище не наважився. Мене всі знали у Донецьку, я також всіх знав. У «Динамо» ж потрібно було заново вливатися в колектив. Я вирішив, що від добра добра не шукають.
– Лобановський справді вже наприкінці 60-х слухав «Радіо Свобода» і «Голос Америки»?
– Вони з Базилевичем возили з собою спідолу-транзистор. Слухали «Голос Америки». І я слухав. Якщо хотіли дізнатися правду, потрібно було включити і послухати. Час тоді такий був. У 1980 році помер Володимир Висоцький. Якраз під час Олімпійських ігор в Москві. Я дочекався програму «Время». Подивився до самого кінця. Про смерть Висоцького не сказали ані слова. Лобановський, до речі, шанував Висоцького. Якщо підіймалося якесь питання щодо проблем в Радянському Союзі, Валера зазвичай віджартовувався: «Зате ми робимо ракети».
Максим Розенко, Київ