Василь Рац: Лобановський вмів переконувати
Яскравих епізодів у кар'єрі самобутнього півзахисника київського «Динамо» і збірної СРСР Василя Раца було більш ніж достатньо. Під керівництвом Валерія Лобановського він вигравав Кубок володарів Кубків, срібні медалі Євро-1988 і по чотири рази Кубок і чемпіонат СРСР. В числі першої хвилі радянських футболістів поїхав до Західної Європи, де виступав за іспанський «Еспаньйол».
А далі пережив справжню трагедію - загадкова хвороба паралізувала гравця. Здавалося, мова про повернення в футбол вже не йшла. Але єдиний в 80-х етнічний угорець в складі збірної СРСР зумів не лише впоратися з хворобою, але і виїхати на свою історичну батьківщину, де підписав контракт із найтитулованішим клубом країни «Ференцварошем».
Завершивши кар'єру, Василь осів в Будапешті, де з головою занурився в бізнес, заснувавши свою фірму «Рац і сини». Через півтора десятиліття Рац перегорнув ще одну сторінку свого життя, декілька місяців відпрацював в тренерському штабі «Динамо», а через 4 роки і «Оболоні». І нехай тренером Василь пропрацював недовго, про цей етап своєї кар'єри він анітрохи не шкодує.
Відмова Бєскову
Рац починав свою кар'єру в дублі «Карпат», але вже в 1981 році міг опинитися в Москві.
«Коли виступав за вінницьку «Ниву» після однієї з домашніх ігор мене хтось попросив вийти з роздягальні на вулицю. У машині сидів Олександр Петрашевський, який відразу запросив в московське «Динамо». Сказав, що це великий клуб, з якого мені буде легше потрапити в збірну СРСР. Але продовження розмови не вийшло - до машини швидко підійшов тренер «Ниви» Іван Терлецький. Одним махом витягнув мене з авто і накинувся на Петрашевського: «Залиш хлопця в спокої!». Покричали один на одного, після чого Петрашевський поїхав. А Іван Іванович, віддихавшись, махнув рукою в мою сторону: «Не хвилюйся, у тебе буде ще можливість потрапити в більш цікаву команду», - згадував Василь Карлович в розмові з автором цих рядків.
Буквально через кілька днів після приїзду Петрашевського Іван Терлецький викликав Раца в свій кабінет.
«Там мене вже чекав багаторічний селекціонер київського «Динамо» Анатолій Сучков. Запитав, як дивлюся на перспективу грати в «Динамо». Чомусь відповів: «Не знаю». Сучков після цього зі стільця схопився і вибухнув: «Як не знаєш, тебе ж київське «Динамо» запрошує!?». Я спокійно парирував: «Нехай вирішує Іван Іванович - йому повністю довіряю». Терлецький тут же дав добро. Я теж погодився. Єдине, про що домовився з тренером, щоб взяв мене назад в «Ниву», якщо в «Динамо» не піде. На той момент у мене були пропозиції від «Пахтакора» і запорізького «Металурга».
Але Терлецький на той час уже домовився про мій переїзд до Києва - у нього були хороші стосунки з Валерієм Лобановським. Тому іншого шляху у мене не було. Іван Іванович сам відвіз мене в столицю України. Напевно, боявся, щоб мене ніхто не перехопив в дорозі. На вокзалі нас чекав динамівський автобус - Терлецький передав мене Михайлу Фоменко, який тоді тренував дубль киян, так би мовити, особисто в руки», - розповів Рац.
Через рік Рац отримав пропозицію від московського «Спартака».
«Сезон-1982 для мене вийшов невдалим, в основний склад «Динамо» не проходив. Ми грали останню гру чемпіонату СРСР зі «Спартаком». Бєсков зателефонував мені в готель. Сказав, що хоче зустрітися. Під'їде до готелю і буде чекати в машині. Я вийшов, сів в його «Мерседес». Костянтин Іванович почав розповідати, що пильно стежить за моїми виступами. На його думку, мій стиль гри органічно вписується в «спартаківський». «Ми тут граємо в яскравий футбол і отримуємо задоволення від гри, а в Києві тільки бігати потрібно» - такі аргументи наводив Бєсков. І запропонував переходити до нього. Навіть простягнув якийсь папір, щоб написав заяву.
Я відповів, що з «Динамо» маю намір піти, тому що хочу грати. Але заяву підписувати не став. Сказав, що мені ще потрібно переговорити з Лобановським. Однак після розмови з Валерієм Васильовичем вирішив залишитися в Києві. Лобановський вмів переконувати. Він уже знав про мої контакти з Бесковим. Коли я виклав свої сумніви, як відрубав: «Мені тільки що подзвонили, «Спартак» взяв кілька нових гравців. У Москві тобі все доведеться заново доводити. А тут ти вже свій - я на тебе розраховую. А квартиру в Києві отримаєш відразу після зборів». Переконав. Квартиру мені дійсно незабаром надали. А перед Бєсковим довелося вибачатися», - зізнається Василь.
Барселона
У стартовому матчі Євро-1988 гол Василя допоміг збірній СРСР перемогти Голландію. А через рік українець з угорським корінням опинився в Іспанії.
«В один прекрасний день Лобановський викликав мене до свого кабінету. Сказав, що є можливість переїхати до Шотландії чи Іспанії.. У «Глазго Рейнджерс», який тоді тренував Грем Сунесс, зламався лівий півзахисник, вони готові зараз підписувати з тобою трирічний контракт. В «Еспаньйолі» готові підписати угоду на три місяці, до кінця першості. І, якщо все буде добре, запропонують нову, більш тривалу угоду, влітку. Досвіду в таких справах у мене не було. Не було і з ким порадитися.
Вирішив з «Рейнджерс» нічого не підписувати. Подумав, що поспішати не варто. На носі був чемпіонат світу, гарний виступ в якому міг значно підняти статус гравця, що дозволило б підписати більш цікавий особистий контракт. У мене на той час дружина була вагітною, вирішили, що нам більше підходить теплий клімат Барселони. Сподівався, що «Еспаньйол» зможе залишитися в елітному дивізіоні, і мені вдасться підписати з клубом серйозний і більш довгостроковий контракт. Лобановський напередодні чемпіонату світу не дуже хотів відпускати мене в команду, яка перебувала в хвості турнірної таблиці чемпіонату Іспанії. Але все ж дав мені шанс», – пригадував Рац.
У попередньому сезоні «Еспаньйол» вийшов у фінал Кубка УЄФА. Вдома іспанці перемогли леверкузенський «Баєр» 3:0, але в Леверкузені німці виграли з ідентичним рахунком, а в серії пенальті відсвяткували перемогу 3:2. Як же вийшло, що фіналіст Кубка УЄФА-1988 своєму наступному сезоні вилетів з вищого дивізіону – Примери?
«В Барселону приїхав Хав'єр Клементе, який почав створювати нову команду. У чемпіонаті «Еспаньйол» стартував невдало і знайти свою гру по ходу сезону так і не зумів. Ми програли в перехідних іграх. Моя гра іспанців влаштовувала. Мені запропонували новий контракт на 150 тисяч доларів на рік, «Мерседес» і квартиру. Але Лобановський ще перед моїм від'їздом говорив, що через три місяці я в будь-якому випадку повинен повернутися до Києва.
«Якщо не повернешся, спорткомітет тебе «зарубає», як мінімум, на рік» - пригрозив Васильович. Чесно кажучи, коли занурився в іспанський клубний футбол, побачив рівень життя в цій країні, місцевий побут, ставлення до гравців, повертатися додому бажання зникло. Були думки залишитися, але побоявся, що на мене навісять ярлик зрадника. Тоді була ще свіжою в пам'яті історія з втечею в НХЛ Олександра Могильного. Побоявся за батьків з Закарпаття, життя яких було б, як тоді рахував, нестерпним - їх в селі всі знали. В підсумку, коли повернувся до Києва, виявився в команді останнім з могікан - більшість партнерів роз'їхалася по європейським клубам. Лобановський поїхав в ОАЕ, команду тренував Анатолій Пузач. Після Іспанії важко було зануритися в нашу сувору дійсність. Пузач говорив, мовляв, залишайся, будеш лідером команди. Але я відразу сказав, що хочу поїхати і після Іспанії грати тут більше не зможу», - пригадує Рац.
Параліч
Після невдалого для збірній СРСР чемпіонату світу-1990 попит на радянських футболістів впав. У Василя на той момент не було пропозицій із Західної Європи. І тоді він згадав про свою історичну батьківщину.
«Я угорець за національністю. У дитинстві розмовляв угорською мовою, дивився угорські телеканали, вболівав за угорські клуби. Тому сам Бог велів завершувати кар'єру в Угорщині. До того ж тодішній президент «Динамо» Віктор Безверхий відразу сказав: «В угорські клуби тебе відпустимо безкоштовно, в інші – виключно за гроші». Угорщина в футбольному плані традиційно була небагатою країною. В угорському посольстві в Києві працював один знайомий. Через нього вийшов на угорські клуби. Вів переговори з «Вашашем», «Гонведом», МТК і «Ференцварошем». Всі вони висловили зацікавленість, тому у мене був вибір. Віддав перевагу найпопулярнішому клубу країни «Ференцварошу», - так пояснював свій вибір Рац.
Але перед від'їздом в Будапешт з Василем стався випадок, який поставив під сумнів не тільки його футбольну кар'єру.
«У грудні 1990 року самостійно став готуватися до нового сезону. 31 грудня потренувався на стадіоні «Динамо». Прийняв душ. З мокрою головою простояв, намагаючись зловити таксі, близько 30 хвилин. Вдома з сім'єю посиділи, трохи випив і ліг спати. Вночі почав відчувати себе погано. Не міг поворухнути ані лівою рукою, ані ногою. Виявилося, паралізувало всю ліву сторону. Викликали швидку допомогу. Два тижні пролежав у госпіталі.
Хто знає, можливо тут позначилися і майже 10 років позамежних навантажень в «Динамо». Адже кілька сезонів взагалі провів без замін. Спочатку мова йшла зовсім не про повернення в футбол. А з «Ференцвароша» весь час, який лежав у госпіталі, обривали мій домашній телефон. Дружина спочатку приховувала правду, говорила, що підхопив застуду. Але коли через кілька тижнів уже трохи оговтався і почав ходити, сам подзвонив в Будапешт. Розповів все як є. У клубі до моєї історії поставилися з розумінням», - згадував цю моторошну історію Рац.
Будапешт
Не дивно, що в Будапешті з першого разу Василь не зміг пройти медогляд.
«Лікар не дав дозволу включати мене в заявку команди. Відмовився підписувати відповідні папери. Я не знав, що робити. Допоміг один професор-невропатолог, великий шанувальник футболу. З ним президент «Ференцвароша» домовився, професор дав дозвіл за умови, щоб я щомісяця їздитиму до нього на медогляд. З клубом підписав контракт на два з половиною роки.
Вболівальники «Ференцвароша» дізналися, що я не Василь, а Ласло Рац. Вони чекали від мене яскравої блискучої гри, але я на неї вже був не здатний. Хотів показати себе, але у мене були проблеми з координацією. Так і промучився півтора року. А потім угорські бізнесмени запропонували допомогти їм з наведенням мостів в Україні. І я вирішив піти в бізнес. Розірвав контракт і з головою занурився в нову роботу», - не приховував Рац.
У сезоні 1996/97 Рац повернувся в футбол і пропрацював кілька місяців в тренерському штабі «Ференцвароша».
«Мене запросив Золтан Варга, який свого часу грав у збірній Угорщини. Потім Золтан залишив країну - «поїхав», якщо можна так сказати, з огляду на тодішній соціалістичний лад в Угорщині, в Західну Європу. Виступав за «Аякс». Однак довго пропрацювати в клубі не змогли - на той момент люди там просто не проводили серйозної системної роботи по відродженню клубу», - пригадував Василь Карлович.
Особиста справа:
Василь (Ласло) Рац
Народився 25 березня 1961 в селі Фанчиково Закарпатській області.
Вихованець футбольної школи у Виноградові та львівського спортінтернату. Півзахисник.
Виступав за команди: «Карпати» Львів (1978-1980), «Нива» Вінниця (1980-81), «Динамо» Київ (1981-89, 1991), «Еспаньйол» Барселона, Іспанія (1989), «Ференцварош» Будапешт, Угорщина (1991-1992).
Досягнення: Чемпіон СРСР (1981, 1985, 1986, 1990). Володар Кубка СРСР (1982, 1985, 1987, 1990). Володар Кубка Кубків (1986). Віце-чемпіон Європи-1988. Чемпіон Угорщини (1992). Володар Кубка Угорщини (1991).
Учасник чемпіонатів світу (1986, 1990).
За збірну СРСР - 47 ігор, 4 голи.
Увійшов до символічної збірної чемпіонату Європи-1988.
Тренерська кар'єра: «Ференцварош» Будапешт, Угорщина, (1996-97, асистент головного тренера). З вересня по грудень 2007 року працював у тренерському штабі київського «Динамо». У 2011 році - тренером молодіжної команди київської «Оболоні», з 31 жовтня по 26 листопада виконував обов'язки головного тренера «Оболоні».
Максим Розенко, Київ
Фото з особистого архіву Василя Раца
