«Матильда» вдарила по больовому нерву секти царебожників у РПЦ

ВЧИМО МАТЧАСТИНУ – ХТО ТАКІ ЦАРЕБОЖНИКИ

Про історію і теперішній стан секти «царебожників», її ролі в протистоянні Поклонської і Кшесінської за однаково обожнюваного ними Государя стало широко відомо не так давно. У серпні з розривом у тиждень вийшли дві публікації, які аргументовано, з фактами в руках розкладають цю історію по поличках.

Спочатку єкатеринбурзьке інформагентство «Новий день» просто і дохідливо пояснило усім, "хто є ху": «Секта царебожників. Хто насправді воює проти «Матильди».

Основний ідеологічний постулат цієї секти (що виросла в 90-ті роки зі старих ідей радикально-монархічної білої еміграції) – віра в спокутну жертву Миколи Другого, який ставиться практично нарівні з Ісусом Христом, стає ніби «Христом російського народу». При покликанні на царство дому Романових на Земському соборі 1613 року була дана соборна клятва. Царебожники вважають, що таким чином російський «народ-богоносець» дав перед Богом непорушну присягу дому Романових і самій монархії.

За цією версією повалення Романових – страшне клятвопорушення, великий гріх усього народу, який був викуплений мученицькою смертю царя. Заодно при цьому цар викупив своєю жертвою і інші гріхи російського народу за 300 років. Тепер завдання – повернути на престол Романових, повернувшись до колишньої присяги. Після цього настане розквіт Росії «на короткий час», після чого буде друге пришестя і кінець світу.

"Новий день" наводить неповний список царебожницьких організацій в РФ "Православні фашисти", "Рух "Сорок сороків"", "Царський хрест", "Християнська держава – Свята Русь", "Союз православних корогвоносців", "Чорна сотня", інші.

Доля у них склалася по-різному. Після розкрутки з 2014 року теми «фашизму на Україні» зірка (чи свастика?) «Православних фашистів» зайшла. А от качки з «Сорока сороків» активно «працюють» із громадськими активістами, які виступають проти будівництва храмів за програмою «крокової доступності» (що передбачає вирубку скверів, паркових зон, знесення дитячих майданчиків).

У віруваннях частини царебожників важливе місце займає «войовничий антисемітизм», розвинений у дусі «кривавого наклепу». Мовляв, цар загинув під час ритуального вбивства євреїв – і далі вся чорносотенна беліберда про ритуальні переможні каббалістичні символи в Іпатіївському домі.

Якщо Микола Другий для сектантів – російський Христос, то відповідно нова Голгофа – Іпатіївський дім, де була розстріляна сім'я скинутого царя. А новий Єрусалим – Єкатеринбург.

Mladen Antonov / AFP / Scanpix / LETA

ОСНОВИ НОВОГО КУЛЬТУ, ЙОГО ЦЕНТРИ ТА СТРУКТУРИ

«Нова газета» підхопила тему і розкрила подробиці різних сторін культу.

Один із його авторитетних діячів – духівник Середньоуральського жіночого монастиря (а також інших скитів, монастирів Єкатеринбурзької єпархії РПЦ МП) схиархімандрит (за іншими даними — схиігумен) Сергій. У миру він був Микола Романов, що безумовно додає містичного шарму його царебожництву. У минулому він працював оперуповноваженим міліції, і при цьому в нього були проблеми з законом за статтями «вбивство» та «грабіж». Усього Романов відсидів 15 років. Однак після виходу з в'язниці майбутній старець став келійником архієпископа Єкатеринбурзького Вікентія (Мораря) (нині – Митрополит Ташкентський і Узбекистанський, глава Середньоазіатського митрополичого округу). Вікентій постриг свого келійника в чернецтво під ім'ям Сергій і висвятив у священний сан. Ось саме до цієї людини і їздить за благословенням Поклонська і багато інших знаменитостей. Сергій – людина авторитетна, серед культових місць, які перебувають під його началом, є і знаменитий монастир на Ганиній ямі (куди, як вважається, були скинуті останки царствених мучеників) – місце паломництва царебожників.

Ще один відомий центр – Дівєєв монастир під Арзамасом. Там є своя екзальтована шанувальниця – співачка Жанна Бічевська, в останні роки присвятила царебожництву всю свою творчість. Інший центр сектантів – Боголюбовський жіночий монастир біля міста Володимира з іншим харизматичним старцем – архімандритом Петром (Кучером).

У «царебожників» є своє культове священнодійство – «Чин всенародного покаяння у гріхах російського народу», який служиться 17 липня, в день убивства царя, біля пам'ятника Миколі II в підмосковному селі Тайнинському (нині входить у межі Митищ). Тайнинське стало сакральним місцем для цього «чину», оскільки через це село в 1613 році проходив шлях Михайла Романова в Москву, тут же розташовувався дорожній царський палац (збудований ще Іваном Грозним).

Треба сказати, що царебожники не є єдиною консолідованою групою. Однак відсутність єдності в рядах, мабуть, тільки збільшує їх силу і вплив. Чому?

Як свідчать приклади, протиборства різних соціальних структур, наявність поміркованих і радикальних гілок одного за ідеологією руху роблять більш варіативними його дії. Помірковані отримують можливість шантажувати можновладців: «Робіть нам поступки, а то підемо до...». А радикальні в цей час створюють свої, нікому не підзвітні і більш рішучі структури. Вербують у них нових прихильників, розробляють, розвивають і зміцнюють загальну ідеологію, яка в пом'якшеному вигляді використовується легалістами.

Серед відомих легальних царебожників, крім названих раніше, - Питирим (Волочков), Архиєпископ Сиктивкарський і Комі-Зирянський. Найвідоміший серед нелегальних, які пішли в розкол – Диомід (Дзюбан), колишній Єпископ Анадирський і Чукотський. Після позбавлення сану він заявив про відродження Святійшого Правлячого Синоду, тобто про фактичне створення не РПЦ МП (Московського патріархату), а РПЦ СПС. Главою «Синоду» він призначив свого рідного брата Феофіла (Дзюбана). Наявність «Синоду», як це було до 1917 року, до обрання московського патріарха Тихона, передбачає повернення ситуації, коли немає Патріарха, а є лише Синод, який чекає на повернення царя.

Від РПЦ СПС відколовся більш радикальний царебожник Корнилій (Радченко). Він проголосив себе Митрополитом «Царської Православної Церкви Святої Русі». Після того, як постарілий легаліст Петро (Кучер) перестав служити «чин всенародного покаяння» в Тайнинському, за цю справу взявся розкольник Корнилій. (Правда, після цього і людей на цей захід почало приходити менше).

А ще є в Росії просто «Царська Православна Церква» (Братство Царя Визволителя). І її «Синодом» править такий же самочинний розкольник "Митрополит Московський і Коломенський" Алексій (Іванніков).

Спільна риса для царебожників, що легальних, що радикальних – крайній консерватизм, православний фундаменталізм, який у політиці вихлюпується у формі імперського шовінізму. Царебожники нестримні і в творенні нових кумирів, культі «потаємних святих», що у них виявляється різною мірою - залежно від радикалізму.

Так, наприклад, легаліст Петро (Кучер) є шанувальником Сталіна, але його святим поки не проголошує. А ось «Царська Православна Церква» (Братство Царя Визволителя) називає святими (малюючи відповідні ікони) і Григорія Распутіна, й Івана Грозного (Тайнинське є сакральним ще й тому).

Яскравий приклад – артистична натура Жанна Бічевська, що метається між «Братством Царя Визволителя» і канонічним Дівєєвським монастирем. Трагічно загиблого співака Ігоря Талькова вона називає «нашим святим подвижником, який перевершив своєю богословською премудрістю багатьох Отців Церкви».