Вбивство Хашоггі – це «справа Гонгадзе» по-саудівськи

Як життя і смерть однієї людини цілком може зруйнувати усю систему відносин в регіоні, а може – й у світі

Ситуація навколо зникнення та вбивства саудівського журналіста Джамаля Хашоггі доходить до стадії остаточного загострення: із суворими заявами виступають представники Туреччини, на території якої сталася трагедія, Сполучених Штатів – де мешкав і працював останнім часом Хашоггі, та й Саудівська Аравія стоїть на своєму – нічого не бачили і не знаємо, але готові взяти участь у розслідувані. Відтак, із великим трудом відпрацьована десятиліттями система стримувань, противаг та стратегічного партнерства на Близькому Сході може дати глибоку тріщину, користь з якої отримає і без того «чорна сторона» світової політики.

Чим не «Україна з Кучмою»?

На жаль, є такі сюжети, коли український досвід стає чи не хрестоматійним. Думаючи про Джамаля Хашоггі, як не згадати трагічну долю Георгія Гонгадзе. Отже, 2 жовтня саудівський публіцист, який минулого року залишив батьківщину через перешкоди у професійній діяльності з боку влади та працював оглядачем у «Вашингтон пост», переступив поріг генконсульства своєї країни в Стамбулі, щоб отримати документ про підтвердження його розлучення із колишньої дружиною, який був йому потрібний для укладання нового шлюбу із громадянкою Туреччини. Зайшов – і не вийшов за версію як нареченої, що прочекала на Хашоггі 11 годин біля консульства, так і турецьких правоохоронців, до яких жінка була змушена звернутися із заявою про зникнення людини. Генконсульство та уряд Саудівської Аравії категорично заперечують, що Хашоггі кудись зник: він, нібито отримав документ без перешкод та вийшов із будівлі… через «чорний хід» – а далі його маршрут їм невідомий.

12 жовтня турецькі спецслужби організували появу в ЗМІ своєї країни інформації про вбивство та розчленування тіла Джамаля Хашоггі на території консульства Саудівської Аравії. Більше того: ніби є аудіо та відеозаписи вбивства. Відтак, збурилися не лише правозахисні та журналістські кола, а й уряди США, Великої Британії, Німеччини та Франції – а це вже зовсім інший рівень справи.

І от – вже держсекретар США Майк Помпео їде до Ер-Ріяда, щоб обговорити ситуацію, та прослуховує аудіо допиту, катувань та вбивства, а президент Дональд Трамп погрожує саудівський владі «жорстким покаранням». Саудівська ж влада, яка спочатку усе заперечувала, тепер не тільки пішла на співпрацю з Туреччиною в розслідуванні, а й нібито готова на те, щоб визнати факт вбивства та пояснити його неузгодженою із владою операцією спецслужб та покарати всіх причетних.

Що ж, сумні паралелі із «справою Гонгадзе» – очевидні. В українському випадку також була моторошна подробиця у вигляді незрозуміло навіщо відрізаної голови журналіста, зараз маємо справу нібито із розчленуванням жертви. Є і аудіо-контекст: в Україні – «плівки майора Мельниченка» із обговоренням долі Гонгадзе, зараз – не можна не констатувати тріумфу цифрових технологій – ніби аудіозапис, що був зроблений за допомогою «розумного» годинника Apple на руці жертви, який був синхронізований із мобільним телефоном та передав на нього файли. Телефон залишився в руках нареченої, а от на годиннику був увімкнений диктофон – далі вже справа техніки. Є й інше пояснення наявності аудіо, навіть відео вбивства: турецькі спецслужби ведуть неофіційне спостереження за дипустановою, але маючи відповідні матеріали, не можуть офіційно використовувати як докази. Але основне не це. Так сама, як справа Гонгадзе перевернула внутрішньополітичну ситуацію в Україні, критично погіршили ставлення до української верхівки в світі, так і справа Хашоггі може привести до невтішних політичних наслідків – і для саудівського керівництва, і для стратегічного балансу в регіоні.

Ісламський світ: від світської демократії до панування шаріату

Туреччина та Саудівська Аравія довгі десятиліття є стратегічними союзниками США у геополітичному регіоні «Великого Близького Сходу». Перша – це стратегічний пункт протистояння із СРСР під час «холодної війни», а після його розпаду – такий собі представник інтересів Вашингтона в ісламському світі. Друга – це найсильніша, а головне – найбагатша країна «нафтового серця» світу у Перській затоці. Не в останню чергу, до речі, саме позиція саудівської монархії в середині 80-х призвела до зниження цін на нафту – та краху радянської економіки внаслідок цього. На підтримку та розвиток економіки, інфраструктури, збройних сил обох країн США витратили величезні суми у десятки мільярдів доларів, втім, і самі держави зараз – у 20-ці найрозвиненіших економік світу, хай і за різними критеріями.

На цьому подібності закінчуються. Особливо у політичному контексті. Адже Туреччина вже без малого століття торує складний шлях республіканського, світського та більш-менш демократичного розвитку. Навіть помітний нахил в ісламізацію незмінного вже півтора десятка лідера країни Реджепа Ердогана не розхитує фундаменту турецької державності, закладеного Кемалем Ататюрком. Тобто, повага до традицій – так, але просвіта, відсутність втручання релігії у повсякденне життя, наявність політичного життя та керованої, але свободи слова – це все є незаперечним.

А от що ми знаємо про Саудівську Аравію? Насправді, окрім фактів про казкове багатство королівської родини, про спроможність завдяки нафтовим прибуткам забезпечити безбідне існування підданим та вирощування пшениці у пустелі – небагато. А Саудівська Аравія, до речі, це досі абсолютна теократична монархія, де, до речі, панівною релігійною течію є ваххабізм (один з радикальних напрямів ісламу), там існує смертна кара, зокрема, відрубання голови та побиття камінням (причому, як за вбивство чи зґвалтування, так і за належність до нетрадиційної сексуальної орієнтації), за крадіжку – відрубають руку, жінки ходять у повній чадрі, замість світських законів – правила шаріату. Тобто іноземець-європеєць, потрапивши туди, може, просто не знаючи цих особливостей, наробити такого своєю звичайною поведінкою, що збереження його здоров’я та життя цілком може стати проблемою. Але при цьому Саудівська Аравія – бажаний партнер в усіх близькосхідних темах, має свої інтереси на всьому просторі від Босфору до Паміру. І з цим всі звикли рахуватися. До речі, Хашоггі не вважав себе опозиціонером до уряду – він критикував зовнішню політику Ер-Ріяда, наприклад, участь у війні в Ємені та відсутність свободи слова, але висловлював підтримку соціальним реформам останніх років.

Отже, що ж маємо: зухвала операція саудівських спецслужб, що, скоріш за все, таки була, і закінчилася смертю Джамаля Хашоггі (аудіозапис ніби свідчить про побиття, введення наркотику та початок «розборки» ще живої людини!) ставить і Туреччину, і весь цивілізований світ перед жорсткою та недвозначною дилемою. Або – не звертати зайвої уваги та задовільнитися офіційними поясненнями Ер-Ріяда про неузгоджену спецоперацію й подальшим покаранням «стрілочників». Або – ввести проти Ер-Ріяду санкції, як проти Росії за спробу отруєння Сергія та Юлії Скрипалів? Наслідки в обох випадках треба дуже ретельно прорахувати. Адже, якщо піти за першим сценарієм – це буде свідченням подвійних стандартів та визнанням самої можливості такого от «способу» вирішення проблем із незручними, незалежними чи опозиційними діячами. А у другого сценарію – ще складніша перспектива: в руках Ер-Ріяда вплив на світові нафтові ціни та реальний військовий потенціал для вирішення багатьох проблем на Близькому Сході у складі як будь-якої коаліції так і одноосібно. І хто дасть гарантію, що у разі санкцій, саудівці не підуть на загострення із свого боку та не відпустять ціни на барелі у «вільне плавання»? Додамо сюди наостанок і те, що для Ізраїлю ця криза теж може обернутися колосальною проблемою. Ні, важко уявити, що в результаті саудівський принц помириться з вічним своїм ворогом шиїтським Іраном, але розклад сил може принципово змінитися. Чи готові до такого у Вашингтоні, Єрусалимі та європейських столицях?

І найсумніше. В Москві, схоже до такого цілком готові, як і до того, щоби по максимуму використати у своїх інтересах. Треба визнати, що у світі досі нема цінностей, які були б незаперечними для усіх – як то – не можна вбивати за думку, слово, колір шкіри чи етнічне походження. Випадок що з Георгієм Гонгадзе, що з Анною Політковською, що з багатьма іншими і от тепер – з Джамалем Хашоггі – це суворо доводить. Нажаль те, що в США, Європі та Туреччині викликає шок та огиду, в Саудівській Аравії та ще у низці всім відомих країн вважається цілком можливим.

І Росія – тут у перших лавах. У світі є режими, які із задоволенням скористуються із цієї кризи та, у разі розриву чи заморожування відносин Ер-Ріяда із Заходом, запросять Саудівську Аравію у свій «клуб вигнанців», що очолює сучасний російський диктаторський режим із ядерною зброєю і такими само поплічниками з Сирії та КНДР. Більшого подарунку для Путіна аніж перехід Саудівської Аравії до протистояння із США, Ізраїлем та Європою на тлі загальної ситуації на Близькому Сході уявити важко. А тому – дипломатам та політикам Вашингтона, Брюсселя, Парижа, Лондона, Берліна та Анкари доведеться провести свою, дуже ретельну спецоперацію, щоб не отримати на «саудівському фронті» відповідь іншу – але вже з боку Москви. Адже тим, хто готовий одразу «в рай» після ядерного вибуху – втрачати дійсно нема чого, вони й з «розчлененкою» готові миритися абсолютно спокійно.

Віктор Чопа, Київ