Казахстан: фініш Назарбаєва. Але з ким тоді домовлятися Токаєву?
На третій день небачених по силі протестів невідомо, хто їх очолює. Для Росії – це проблема. Чи значить це, що Україні трошки полегшає?
У казахів – все швидко. Третього січня у двох провінційних центрах почалися протести щодо удорожчання автомобільного газу вдвічі – з 60 до 120 тенге за літр (120 x 0,063 = 7,56 грн. На українських заправках газ уже коштує близько 20 гривень). 4 січня протести поширилися на значну територію, включно з обома столицями – політичною (Нур-Султан) і діловою та історичною (Алмати), тисячі протестувальників пішли на штурм адміністративних будівель, а президент Касим-Жомарт Токаєв виступив із зверненням до народу де пообіцяв ціни повернути (і повернув), але політичні зміни відкинув. А уже в ніч на 5 січня президент відправив уряд у відставку із звинуваченням у тому, що саме діяльність уряду призвела до протестного вибуху. Втім, це не заспокоїло казахів: з самого ранку 5-го вони продовжили штурм акиматів (місцеві адміністрації. - Ред.), громадський транспорт не працює, аеропорт Алмати припинив приймати рейси, подекуди зброя сил правопорядку перейшла в руки повсталих, лунають постріли, горять машини, горить мерія Алмати… Вечірня інформація – аеропорт захоплений повсталими, Інтернет відключений, судячи з тональності другого звернення президента до нації (докладніше про це нижче) над Казахстаном нависла тінь громадянської війни.
Чи можна це назвати чимось неочікуваним? Навряд. Казахи мають доволі багатий досвід непокори і жорстких протестів. Достатньо лише згадати події в Жаноозені у 2011 році. Але нинішня ситуація набагато складніша і небезпечніша. І основне: досі ніхто з відомих політичних сил (щоправда, опозиція в Казахстані давно відтіснена на маргінес і ніяк не представлена в парламенті) не взяв на себе відповідальність за керівництво повстанням. Яка його кінцева мета? Про це теж наразі ніхто не заявив. Уже видно лише одне: ера 81-річного Нурсултана Назарбаєва, який незмінно керував країною з 1989 року, добігла кінця. Те, що в Москві назвали «транзитом влади» і мріяли скопіювати, це коли авторитарний №1 залишається при владі довічно, нехай і в різних іпостасях, – не працює в сучасному світі. І тепер ключові питання: чому так сталося і до чого це може призвести?
- Цей протест на початку, насправді, мав економічну, можна, навіть, сказати – ринкову природу. Трейдери газу не могли зрозуміти, чому вони мають продавати газ в рази дешевше, ніж він коштує на світовому ринку в умовах нинішньої енергетичної кризи? Не змогли – і нарвалися. Пострадянський народ мислить не категоріями ринкової економіки, а безпосередньо перспективами власного виживання.
- Влада Казахстану спочатку й не намагалася перекласти відповідальність за «підбурювання» на якісь «зовнішні сили». Відповів (уже) уряд. Втім, у другому зверненні до народу президент почав натякати на «проплачені групи», але це був очевидний прояв, якщо не слабкості, то несучасного мислення. Тому що «групи» , може, й були, але багатотисячний, заряджений ненавистю натовп, ні за які гроші не збереш.
- Виходячи з п.2, вимушена мовчати й офіційна Москва. Тим більше, що ще не відома реакція Китаю, з яким Росія намагається «дружити проти всього світу».
- Пекін теж мовчить. Це можливо до тих пір, поки не будуть зачеплені його інтереси. А вони у Китаю щодо Казахстану дуже розгалужені, в них вкладено багато мільярдів інвестицій. Це вже не кажучи про те, що Казахстан – безпосередній сусід КНР по мапі.
- Заходу, поки він остаточну не відкинув «кремлівські ультиматуми» явно не до Казахстану. США та Європу можуть дозволити собі вичікувати. От якщо проллється велика кров, тоді…
- Виходячи з пп. 3,4,5, у Казахстані склалася унікальна для пострадянського простору ситуація, коли певний час (можливо, дуже короткий) влада і суспільство самі можуть спробувати владнати ситуацію. Втім, судячи з останнього звернення президента Ж.-К. Токаєва, це уже не гарантовано.
- Що точно: по-старому уже не буде. Токаєв про це уже заявив відкритим текстом. Казахстан країна дуже неоднорідна, в ній співіснують багато укладів, але уже минув час, коли всьому цьому можна було забезпечувати стабільність в рамках класичної «східної» системи влади – з довічним «батьком нації» на чолі, практично монархом, який просто є – і переобирати його не треба.
Прикметно, що протягом усіх цих днів безладу Казахстан не почув жодного слова ані від самого «єлбаси» Нурсултана Назарбаєва, ані від багаточисельних членів його команди, ані від його старшої дочки Дариги, яку довго вважали ймовірною наступницею батька.
5 січня кінець епохи Назарбаєва набув цілком юридичної форми: його зміщено з останньої ключової посади, яку він займав в режимі «довічно» – глави Ради національної безпеки. Одночасно стало відомо, що в місті Талдикоргані протестувальники зносять пам’ятник Назарбаєву, а джерело у МЗС Росії повідомило, що «єлбаси» готовий виїхати з країни «для лікування». Мабуть, уже виїхав…
Назарбаєв: легким порухом повсталих мас «єлбаси» (батько нації) перетворюється на «шал кет» (старий, забирайся)
Здавалося б, мудрий Нурсултан все передбачив, залишаючи у 2019 році пост президента. Назарбаєв залишив за собою ключові владні висоти – саме через свої структури (ту же РНБ, правлячу партію тощо) він мав право вирішального голосу як у внутрішній, так і в зовнішній політиці держави. Його ставленик Аскар Мамін очолював уряд ще з часів, коли Назарбаєв був президентом. Складно облікувати всіх «своїх людей» єлбаси, які зайняли ключові пости в державному управлінні, бізнесі, банківській сфері Казахстану. Старша дочка Назарбаєва Дарига займала пост спікера парламенту і довгий час розглядалася, як найімовірніша наступниця на посту президента. Дійшло до того, що Касима-Жомарта Токаєва, який став на чолі держави в 2019 році, дехто вважав «перехідною фігурою», якій відведена роль «передавача» влади Даризі Назарбаєвій.
Багато хто так думав, але не Токаєв. Колишній кар’єрний дипломат, тобто людина, яка вміє говорити саме те, що треба і коли треба.
Касим-Жомарт Токаєв: коли президент знає, як довести, що він – президент
Його стосунки з Назарбаєвим складалися явно не так, як бачилось на початках. Він уміло витримував дистанцію, потроху перебираючи владні повноваження. Можна припустити, звісно, що 81-річний Нурсултан Абішевич просто втомився, а в його найближчому оточенні не знайшлося людей, які б відповідали політичному моменту і могли його підтримати. Хоч би як там було, але й Дарига перестала бути спікером, і керівництво правлячою партію перебрав на себе К.-Ж. Токаєв.
А про те, які складалися стосунки між президентами Казахстану – першим та другим промовисто свідчить той факт, що не недавні саміт СНД у Петербурзі вони летіли двома різними літаками…
І от – січень 2022-го. Це насправді мить Касима-Жомарта Токаєва. Якщо йому вдасться втримати ситуацію (а це в Казахстані дуже не просто: там народ заводиться, якщо й не часто, то швидко, і зупинити його – це величезне проблема), пройти буквально по лезу, не допустивши великої крові і надійно закріпивши свою владу в усіх управлінських органах держави – то він надовго стане господарем ситуації.
Здається, поки що він справляється. Подивіться його звернення до народу, з яким президент Казахстану виступив 4 грудня. Конкретні обіцянки, щодо знешкодження причин кризи плюс попередження про безперспективність надій на демонтаж діючої влади. Спокійно і впевнено. 59 секунд. Все.
5 грудня Токаєв знову звернувся до нації. Трохи довше, але теж лаконічно – 2 хв. 39 сек. Цей текст звучить набагато жорсткіше – Назарбаєв, скоріше за все, уже залишив країну, і його наступних бере на себе всю повноту влади. Наразі ми не знаємо подробиць того, що коїться на вулицях казахстанських міст, тому утримаємося від оцінок тону. Головне, що треба констатувати: зміна влади відбулася повна. Якщо це не революція, то як це ще назвати?
Чому російською мовою? Лише в кінці другого звернення президент Казахстану сказав кілька слів казахською? У Казахстану є серйозна проблема – західний регіон країни, де в основному, зосереджені поклади корисних копалин – нафта, газ, вугілля – і де більшість становлять не казахи, а російськомовне населення. Про те, що Росія мріє забрати цей регіон собі, писав ще Солженіцин, називаючи його «подбрюшьем России» у своїй статті «Как нам обустроить Россию». Останнім часом в Росії, аж до рівня Сергія Лаврова, глави МЗС почали лунати засудження «казахського націоналізму». В Україні добре знають, наскільки небезпечно, коли такі слова промовляє московське імперське начальство. Адже в Казахстані проводиться послідовна політика «казахізації», а національну мову на рівні затвердженого плану намічено перевести з кирилиці – на латинську абетку. Тож треба було президенту Токаєву перестрахуватися? І він це зробив. На певний час, звісно.
Виходячи з повідомлень, які надходять з Казахстану розраховувати на повну лояльність правоохоронців та армії Токаєву не доводиться: є випадки відмови виконувати накази, навіть, переходу військових і правоохоронців на бік протестуючих. Тож сила не допоможе покласти край безладу, треба домовлятися. Але з ким? З промисловими групами, які тримають небідну економіку Казахстану він, президент і дипломат, безумовно, домовиться. А от вулиця… Оце, схоже, основна нині проблема для президента Казахстану: з ким йому домовлятися по той бік барикад?
І це – ще одна притча про те, що коли ти не прагнеш встановлення в країні кривавої диктатури, то з опозицією, навіть на Сході, треба поводитися дещо обережніше, не можна заганяти її зовсім на маргінес.
Росія&Китай: без варіантів – доведеться чекати
Звісно, безпека Казахстану в якості «подбрюшья» – це не лише про мову, якою президент звертається до народу. Нур-Султан – надійний союзник Москви, Казахстан бере участь у Митному союзі та в ОДКБ, казахи завжди синхронно голосують з РФ в ООН, включно з резолюціями, в яких йдеться про Україну, тобто проти нас. Втім, «російського Криму» Казахстан не визнав і не визнає, скоріше за все. Взагалі, якщо в Москві чогось не вигадають знову, то у міжнародній політиці Казахстану ближчим часом нічого не зміниться. Зрозуміло, що це, знову таки, можливо лише у випадку, якщо обійдеться без великої крові.
Але Москву і Пекін кров’ю не злякаєш. Хоча Москва буде обмежена у виборі способів спілкування з Нур-Султаном, навіть якщо виникнуть проблеми на російськомовному Заході Казахстану. Якби в Кремлі наважилися на якусь жорстку реакцію, це було б самогубством, ударом по російському тилу в умовах боротьби за Україну з демократичним Заходом. У Путіна мають це розуміти.
Ущемити інтересу Китаю – теж не можна. Тим більше, що йдеться не лише про колосальні гроші уже вкладені китайцями в економіку Казахстану. Достатньо на мапу подивитися: тут і спільний кордон, і багатомільйонний народ уйгурів, який проживає по обидва його боки.
ЄС і США: під час «руху невідомо куди» висовуватись заборонено!
Демократичному світу зараз точно не до Казахстану. Мабуть, це добре для всіх. Так, у західних столицях зацікавлені в перспективних стосунках з однією з найкрупніших країн Центральної Азії. На те, що Казахстан швидко просунеться шляхом побудови демократії, там не сильно розраховують, але певний рівень пристойності в стосунках влада-народ зберегти треба. Тож мабуть, у Вашингтоні, Лондоні, Парижі та Берліні нині вболівають за дипломатичний успіх Касима-Жомарта Токаєва.
То що у сухому залишку? Безпосереднього впливу на України казахська революція не справить. Щодо впливу опосередкованого – дещо інакше. Для Росії Казахстан союзник, тож будь-які проблеми для ворога – нам на користь. З іншого боку, дивимось, як складеться доля Нурсултана Назарбаєва та його клану. Казахстан, звісно, не Росія і не Білорусія, але, в розлюченому натовпі, в армії, яка розвертає зброю, у «звукових ефектах революції» – Путін і Лукашенко точно почують: а хто вам сказав, що «транзит влади» – це можливо? І тоді вони стануть ще небезпечніші.
Оксана Петрук, Київ