Швейцарські благодійники: В Україні досить одягу та їжі, тепер потрібні дрони

Подружжя Прієве з Цюриха з перших днів війни заснувало волонтерську організацію та збирає допомогу для України

Із Ксенією й Торстеном Прієве (Kseniia and Thorsten Priewe) ми зустрілися в Ужгороді: подружжя відгукнулося на збір Укрінформу для “Чорних запорожців” та привезло в Україну три “мавіки” для військових. Наразі хлопці вже отримали дрони “Новою поштою” та працюють ними на східному фронті.

А Укрінформ розпитав благодійників, як воно – волонтерити на Україну в Швейцарії. Чи легко нині акумулювати пожертви та на що донейтять швейцарці, відомі своєю нейтральною позицією щодо російсько-української війни. А також – які перипетії доводиться відчути маленьким волонтерським організаціям на кордоні, ввозячи допомогу в Україну, та що могло би допомогти змінити цю ситуацію.

РІЗДВЯНИЙ ПОДАРУНОК

Перед Новим роком Укрінформ писав про чудову різдвяну історію, яка трапилася з нашим збором для “Чорних запорожців”. Нагадаємо: на початку грудня агенція оголосила збір на три дрони Mavic-3 для 72-ї окремої мобільної бригади "Чорні запорожці". На нього відгукнулися Ксенія та Торстен Прієве, засновники волонтерської організації “Ukrainehilfe” (Допомога Україні).

- Інформацію про збір Укрінформу ми побачили на сайті агенції. Якраз у той час до нас приватно звернувся чоловік, який на Різдво вирішив значну суму, понад 10 тисяч євро, не витратити на свою родину, а пожертвувати на допомогу Україні. Минулого року він також робив пожертву, тоді ми на неї купували генератори, потреба в яких виникла через ракетні обстріли української енергетичної системи. Цьогоріч частина коштів також пішла на генератори, а на іншу ми купили дрони та привезли їх в Україну. Ми розуміємо, що війна зараз перетворилась на війну дронів і військові їх дуже потребують. Термобілизни, одягу чи їжі в Україні вже не бракує, а от з дронами треба помагати, – каже Ксенія Прієве.

ПЕРШІ ДНІ ПЛАКАЛА, А ПОТІМ ПІШЛА ДО СУСІДІВ – ЗБИРАТИ ДОПОМОГУ

Зі слів Ксенії, благодійну організацію “Ukrainehilfe” вони з чоловіком заснували наприкінці лютого 2022 року, буквально за кілька днів після початку повномасштабної війни Росії проти України.

- Після початку російського вторгнення я кілька днів просто плакала. А далі зрозуміла, що або щось робитиму й допомагатиму, або просто зійду з розуму. Відтак, пішла до наших сусідів, дзвонила в двері й питала: що би ви могли дати Україні на пожертву? В результаті за кілька днів ми зібрали нашу першу партію гуманітарної допомоги та повезли її до кордону України зі Словаччиною.

Ксенія каже, що тоді збирати допомогу було легко.

- Було інше ставлення до війни, інша чутливість – буквально одразу після заснування “Ukrainehilfe” нам почали надсилати гроші на благодійний рахунок. Ми були одними з перших, якщо не першими в Швейцарії, хто став допомагати Україні. Наші транспорти везли одяг та засоби гігієни для біженців. Це було потрібно людям, які тікали і лишилися без нічого, які починали жити на новому місці. Потім, восени 2022 року, це переросло в генератори. Нам почали присилати гроші на них. Ми купували та привозили генератори від маленьких до промислових – частина із них пішла на фронт, інша до дитячих закладів, лікарень.

ЕВОЛЮЦІОНУВАЛИ ВІД ПІДГУЗКІВ ДО ДРОНІВ

Досі, каже Ксенія, вони з чоловіком були дуже обережними зі зборами та відправкою речей саме на фронт.

- Швейцарці – нейтральна нація, тому я була дуже обережна з допомогою для військових. Але засоби гігієни, одяг – це все в Україні є, і багато. Не вистачає саме технічних засобів на фронті. Тож ми зараз еволюціонували, так би мовити, від підгузків до дронів, – зауважує жінка.

Цікавлюсь у волонтерів, чи готові у Швейцарії донейтити на допомогу для військових.

- Здебільшого не готові. Але є поодинокі люди, які хочуть допомагати саме їм. Нам пощастило зараз із цією історією про “мавіки” для “Чорних запорожців”, коли наш меценат сам сказав: “Це – на дрони”. Але що стосується інших зборів, і не тільки наших, а й решти волонтерських організацій у Швейцарії, то йдеться завжди тільки про лікарні, дітей та біженців – і жодним чином не про мілітарні речі.

Цікавлюся в Ксенії, хто жертвує великі чи малі суми для їхньої організації.

- Більшість пожертв – це маленькі суми, починаючи від 20 євро й до сотні. Буває, доходить до тисячі чи двох, але нечасто. Утім, ми маємо за практику вказувати усіх наших жертводавців на нашому сайті – незалежно від кількості грошей, яку людина переказала. Суму пожертви ми ніколи не зазначаємо.

Серед жертводавців “Ukrainehilfe”, каже Ксенія Прієве, різні люди – це й пенсіонери, і молодь, і підприємці, приватні маленькі та великі фірми. Дуже різні люди, наголошує волонтерка.

ВОЛОНТЕРСТВО ДАЄ ВІДЧУТТЯ, ЩО ТИ НЕ ДАРЕМНО ЖИВЕШ

Питаю у чоловіка Ксенії Торстена Прієве, що його, європейця, мотивує волонтерити для України та її війська.

- Звісно, перше, що мене мотивує, це моя дружина. До початку війни ми багато разів бували з Ксенією в Україні. У Києві, в її рідному Кривому Розі, навіть в Генічеську, що зараз окупований. Тому для мене це був логічний крок – волонтерити разом із нею, а не просто сидіти в нашій квартирі в Цюриху та спостерігати, що буде далі. Коли почалася масштабна війна у лютому 2022-го, ми були налякані, фрустровані... Але найкраще в такому випадку – робити щось, інакше відчуваєш себе безсилим. І Ксенія в якийсь день просто встала та пішла до сусідів, а за кілька днів ми вже мали повний автобус речей та повезли їх.

Торстен волонтерить разом із дружиною з першого тижня повномасштабної війни. Хоча, каже, доти ніколи таким не займалися. Цікавлюся у чоловіка, чи йому це подобається.

- Це важко – в тому сенсі, що ми не якась велика організація, ми просто сім'я Прієве. Нас тільки двоє, ми маємо власну роботу. Але з іншого боку – це дає відчуття, що ти не даремно живеш і можеш якось бути корисним в нинішній складній ситуації, не просто сидіти і чекати, коли війна завершиться. Ми стаємо досвідченішими, обростаємо контактами, наші друзі та знайомі вже не просто допомагають зібрати гроші чи передають їх нам, а питають: що саме вам потрібно? Так, власне, з’явились і ці три дрони.

Я ВИРІС У ЗАХІДНОМУ БЕРЛІНІ, ЗНАЮ, ЩО ТАКЕ РОСІЯНИ ПО СУСІДСТВУ

Зі слів Торстена Прієве, найбільше часу займає саме транспортування допомоги до кордону чи через кордон.

- Нам пощастило з роботодавцями: вони дуже толерантно ставляться до нашої справи та дають за потреби вихідний, – каже він.

Швейцарець зазначає, що для нього дуже важливо бути дотичним до допомоги українцям зараз.

- Я народився у Західному Берліні, усе своє життя мав росіян перед своїм домом, тому добре знаю, що це таке. Звісно, я навряд би волонтерив сам, якби не мав жінки українки – долучався б до донейтів та зборів переважно, як усі. Але поза тим я усвідомлю, що це не тільки війна Росії проти України. Це війна Росії проти всієї решти західного світу. Я європеєць, виріс у Німеччині, живу в Швейцарії і знаю, що означає Європа. Це вільні подорожі, свобода, повага. Я захищаю це зараз у свій спосіб – волонтерством для України. Я не солдат і не можу це захищати на фронті. Але я роблю все можливе таким способом, – каже Торстен Прієве.

ПОТРІБНО МЕНШЕ БЮРОКРАТІЇ ТА БІЛЬШЕ АНГЛІЙСЬКОЇ

Ксенія зазначає, що найбільше проблем для їхньої організації створює не акумуляція коштів на допомогу чи доправка її до України, а бюрократія на кордоні.

- Було б добре, якби всі волонтери могли просто купити необхідне, доправити на кордон та передати в Україну. Натомість нам треба шукати документи. Зараз із дронами нам допомогли журналісти Укрінформу, і ми завезли їх, зрештою, для “Чорних запорожців”.

Але загалом, на нашу думку, було б дуже добре, якби на сайті державного відомства, яке координує волонтерські поставки, був мануал для закордонних волонтерів. Щось на кшталт дорожньої карти – з чого починати, куди звертатися. Мілітарну допомогу ти везеш чи цивільну. Якщо мілітарну, то потрібно зробити те, те і те – і також перелік контактів, де ці всі документи взяти.

На думку Ксенії Прієве, іноземним волонтерам потрібна допомога, спрощення інформації та... англомовні митники.

- Україна взяла курс на діджиталізацію, тож хотілося б, аби було менше всяких декларацій та інших папірців для заповнення на кордоні. Ну і ще одна річ – англійська мова. Розумію, що митники на словацькому кордоні знають українську та, можливо, словацьку – але вони геть не говорять англійською! Якби мій чоловік віз цю допомогу без мене, він пробув би на кордоні вісім годин, а не три – просто тому, що не порозумівся би з українськими митниками.

Відтак, зазначають швейцарські волонтери з “Ukrainehilfe”, вони дуже сподіваються при ввезенні наступної партії допомоги Україні побачити на нашому кордоні менше бюрократії та більше англійської.

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото автора