Політичний спурт Макрона: хроніка оголошеного протистояння
Перший тур дострокових виборів у Франції завершився, боротьба триває
Лише через три тижні після загальноєвропейських виборів французи знову пішли голосувати. У неділю вони обирали 577 депутатів Національної асамблеї – 558 у Франції, 11 за кордоном і 8 за океаном. У першому турі дострокових виборів явка була надвисокою – 66,7%, як і ставки на цих виборах.
Після голосування в неділю не сталося того, чого багато хто найбільше боявся, – "Національне об'єднання" не забезпечило собі абсолютної більшості у першому турі. Для цього табору Марін Ле Пен потрібно було отримати понад 289 місць. Натомість ультраправі переконливо перемогли, набравши понад 33%, лівий «Народний фронт» – майже 28%, а президентська коаліція «Разом» – 20,4%.
Що цьому передувало і чого очікувати після 7 липня, коли відбудеться другий тур, розкажемо далі.
ЧИ СТАНУТЬ ПОЛІТИЧНІ ТРИКУТНИКИ ДУЕЛЯМИ?
Інтрига остаточно зникла перед світанком понеділка, коли Міністерство внутрішніх справ оголосило результати: «Національне об'єднання» (НО) у союзі з Еріком Сіотті, президентом республіканців, переконливо перемогло.
Однак після першого туру Національна Асамблея, до якої загалом мають увійти 577 депутатів, заповнилася лише на 73 місця: 39 депутатів обрали від НО, 32 – від лівого об'єднання, ще двох – від президентської більшості. Це ті, кому вдалося перемогти з першої спроби, набравши 50 відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.
Тож уся боротьба у значній більшості округів перенеслась у другий тур. До нього виходять кандидат, які посів перше місце, а також ті, хто отримав щонайменше 12,5% від кількості зареєстрованих виборців.
Тож кількість кандидатів у другому турі варіюється від округу до округу – їх може бути два, три або навіть чотири. Обраним вважатиметься той, хто набере найбільшу кількість голосів у другому турі. Але французи не були б французами, якби не додали ще й таке правило – якщо кількість голосів за кандидатів однакова, тоді перемагає старший за віком.
Саме тому висока явка відіграє важливу роль: чим вона вища, тим легше подолати поріг у 12,5% і тим більше кандидатів потрапляє до другого туру.
Таким чином, рекордна явка виборців призвела до складних конфігурацій: у 244 виборчих округах кандидати з трьох таборів – "Національне об'єднання", "Новий народний фронт" та макроністи – набрали достатню кількість голосів. Тож вони опинилися у тристоронньому протистоянні. Ще у 46 округах виборці визначили трьох кандидатів від ультраправих, лівих та республіканців, але без президентської партії. У п'яти округах будуть навіть чотиристоронні змагання, у решті – дуелі, коли у фіналі змагатимуться двоє.
Отже, тепер уся увага – до так званих «трикутних змагань» між кандидатами від «Національного об'єднання», «Народного фронту» та президентського табору чи республіканців. І тут починається найцікавіше, адже єдиний спосіб зупинити «Національне об’єднання», а саме його кандидати на першому місці у більшості трикутників, – це розібратися з другим та третім місцями.
Як це працює на практиці? Кандидат, який посів третє місце, наприклад, представник президентського блоку, може зняти свою кандидатуру на користь того, хто став другим, приміром, кандидата від «Народного фронту». Таким чином, два кандидати об’єднуються проти ультраправого лідера.
І саме цих заяв та інструкцій від своїх політичних сил чекали виборці увечері після оголошення екзитполів.
ПОЛІТИКИ ВИЗНАЧИЛИСЯ, ВИБОРЦІ ВИЗНАЧАЮТЬСЯ
«Так!» – сказав Народний фронт, в який об’єдналась дуже строката палітра лівих політичних сил. Від них надійшли найчіткіші інструкції. Через 15 хвилин після оголошення попередніх результатів Жан-Люк Меланшон оголосив, що його "Нескорена Франція» відкличе своїх кандидатів, які посіли третє місце. "Ми знімемо свої кандидатури за будь-яких обставин, хоч де й коли б це сталося. Наші інструкції прості, прямі й зрозумілі: жодного голосу, жодного місця для НО", – запевнив він.
Лідер Соціалістичної партії Олів'є Фор також був рішучим: "Жоден кандидат ніде не буде балотуватися, якщо існує ризик обрання ультраправого кандидата". Рафаель Глюксман, лідер PS-Place publique теж заявив, що Франції за будь-яких обставин слід «уникнути катастрофи», якою, на його думку, є Жордан Барделла на посаді прем'єр-міністра.
«Так», – зрештою почули виборці й від прем’єр-міністра Габріеля Атталя. Він вийшов в ефір о 22-й і, стоячи на порозі урядової будівлі, заявив: "Жоден голос не повинен дістатися «Національному об'єднанню". За словами Атталя, кандидати-макроністи по всій країні мають зняти свої кандидатури, "щоб не допустити абсолютної більшості у другому турі й не дати їм можливості керувати країною за допомогою згубного проєкту" (Національного об’єднання – ред.).
Лідер "Горизонтів", ще однієї партії в блоці Макрона, Едуард Філіп, також прояснив свою позицію. Він не виключив зняття своїх кандидатів на користь кандидата з кращим рейтингом за умови, що він належатиме до дуги "від соціал-демократичної лівої до консервативної та ліберальної правої". Філіп вважає, що "жодного голосу не слід віддавати як за кандидатів від "Національного об'єднання", так і за лівих з «Нескореної Франції» Меланшона.
Республіканці, які не об’єдналися з ультраправими, заявили, що не дають жодних вказівок і залишають французам можливість самим визначитися. На думку їхнього лідера Франсуа-Ксав'є Белламі, "небезпека, що стоїть сьогодні перед нашою країною, – це крайні ліві".
НА ЩО РОЗРАХОВУЄ МАКРОН
Президент Франції Еммануель Макрон, який і влаштував цей політичний спурт у вигляді тритижневої кампанії, одразу після оголошення результатів опублікував письмову заяву, в якій закликав до широкого об'єднання у другому турі.
"Після зіткнення з «Національним об'єднанням» настав час для широкого, чітко демократичного і республіканського об'єднання для другого туру", – заявив президент Республіки.
Пізніше в понеділок він скличе засідання уряду, головним питанням якого будуть чіткі інструкції щодо голосування, а саме, чи знімуть макроністи свої кандидатури, якщо кандидат від іншої партії матиме кращі шанси протистояти ультраправим у разі тристоронніх виборів.
Подейкують, Макрон рухається до гасла «ні – ультраправим», «ні – ультралівим» (у даному випадку ультраліві це «Нескорена Франція» Меланшона, – ред.).
Переобрана за результатами першого туру в Па-де-Кале Марін Ле Пен першою звернулася до своїх активістів із закликом «приєднатися до коаліції свободи, безпеки і братерства".
Вона також заявила, що сподівається на абсолютну більшість за результатами другого туру, «щоб через вісім днів Еммануель Макрон міг призначити Жордана Барделлу прем'єр-міністром".
Через кілька хвилин її висуванець Жордан Барделла заявив, що другий тур буде "одним із найбільш вирішальних в історії П'ятої республіки", і закликав виборців, які ще не визначилися, проголосувати за націоналістів.
«Вибравши кандидатів, яких підтримує НО по всій Франції, ви забезпечите собі більшість, готову діяти, на службі всього французького народу", – написав Барделла у відкритому листі до французів.
«ВЕЛИКЕ ЗНЯТТЯ КАНДИДАТУР» І РЕСПУБЛІКАНСЬКІ БАР’ЄРИ
Після заяв усіх політичних лідерів до 18-ї години вівторка має відбутися велике «зняття кандидатур» у тих самих «трикутних протистояннях», яке потягне за собою перерозподіл голосів у другому турі й покаже, чи зможуть встояти певні республіканські бар'єри.
Але навіть якщо хвилю успіху ультраправих вдасться трохи загасити, наступної неділі, за прогнозами, вони найпевніше отримають від 240 до 270 місць у Національній асамблеї, тобто просту відносну більшість.
Наступним, за кількістю місць, як передбачають, буде лівий альянс "Народний фронт".
Президентська більшість сильно зменшить своє представництво у порівнянні з 2022 роком. Це слабкий результат, який офіційно знаменує кінець відносного домінування Макрона в Асамблеї. Таким чином перспектива «співіснування» президента Макрона та уряду Барделли стає дедалі реальнішою.
ТРИ МОЖЛИВІ СЦЕНАРІЇ І ПОЛІТИЧНІ БАЛАНСИ
Отже, яким буде баланс сил після парламентських виборів?
Найбажаніший сценарій для Ле Пен і найбільший жах для Макрона – абсолютна більшість ультраправих, тобто щонайменше 289 із 577 депутатів парламенту. У такому разі Макрон буде зобов’язаний призначити Барделлу главою уряду. Центр ваги влади зміститься до уряду, який, згідно зі статтею 20 Конституції, "визначає і проводить політику нації".
Другий варіант – це так зване «співжиття» з відносною більшістю.
Раніше Барделла запевняв, що буде главою уряду лише в разі абсолютної більшості, відмовляючись бути "співробітником Макрона". Відносна більшість дасть президенту більший простір для маневру, однак правило демократії все одно вимагатиме від нього спочатку звернутися до тієї партії, яка фінішувала першою. Тоді м'яч буде на полі Ле Пен – від її політсили залежатиме, приймати пропозицію чи ні, і яку саме коаліцію створювати. Зокрема, вся увага буде прикута до республіканців, які не об'єдналися з ультраправими в один блок перед виборами.
Конструктивному співіснуванню Макрона з таким урядом можуть стати на заваді абсолютні розбіжності в поглядах. Навіть коли йдеться про традиційну сферу відповідальності президента, яка охоплює зовнішню політику та оборону. Наприклад, позиція, яку відстоює глава держави щодо підтримки України, є «червоною лінією» для ультраправих.
Однак і в цьому разі президент не буде паралізований – він матиме у своєму розпорядженні певну кількість «конституційної зброї", а саме, звернення до Конституційної Ради, оголошення референдумів, відмову підписувати укази, зокрема про запропоновані прем'єр-міністром призначення. Окрім того, президент може запроваджувати надзвичайний стан.
Еммануель Макрон також може реалізувати свою мрію про коаліцію «національної єдності проти крайнощів», об'єднавши, з одного боку, депутатів соціалістів та екологів, що зараз входять до лівого «Народного фронту», а з другого – республіканців, які не приєдналися до ультраправих.
Цей сценарій також може призвести до глухого кута з відсутністю сталої більшості, попереджають політологи. В такому разі єдиним варіантом порятунку Республіки буде відставка глави держави і проведення нових президентських виборів.
Третій сценарій – технічний уряд. Він може складатися з державних службовців та експертів із широким спектром політичних поглядів. "Технічний уряд, або уряд національної єдності» не виступає з ініціативами і займається лише поточними справами.
Політологи відзначають, що у Франції був єдиний історичний прецедент такого уряду, коли наприкінці Другої світової війни разом керували голлісти і комуністи.
«МАКРОН ВТРАТИВ УСЕ, ОКРІМ ЄЛИСЕЙСЬКОГО ПАЛАЦУ»
Більшість французьких виборців, які не голосували за ультраправих, відчувають нерозуміння, страх і гнів, тоді як більшість виборців НО, навпаки, полегшення і надію. Так резюмує настрої після першого туру місцева преса.
Головна битва президента завжди була з ультраправими. "Еммануеля Макрона буде судити історія. Якщо "Національне об'єднання" переможе, ми скажемо, що це його вина", – попереджає експерт з комунікацій Гаспар Ганцер в інтерв’ю Le Monde.
«Коли історики вивчатимуть цей розпад, у них буде лише одне слово: катастрофа! Еммануель Макрон мав усе або майже все: Єлисейський палац і три роки попереду; більшість, нехай і відносну, але все ж таки більшість; партію в робочому стані; вузьку, але напрочуд міцну електоральну базу, підмочений особистий імідж, але беззаперечний авторитет. Він втратив усе, окрім Єлисейського палацу. Він хотів об'єднати центральний блок, розділити лівих та ізолювати ультраправих, однак всі його розрахунки виявилися хибними», – пише Le Figaro.
По суті, ставка Макрона полягала в тому, що французи від виборів до виборів змінюватимуть свою думку, що вони, як він їх просив, "перекриють шлях крайнощам". Натомість ризик приходу до влади ультраправих ще ніколи не був таким високим.
У таборі президента тим часом продовжують стверджувати, що Макрон «думає, що є шлях уперед», і що в ультраправих немає резервів голосів. «У глибині душі глава держави все ще чіпляється за ідею мишачої нори, щоби спробувати сформувати "коаліцію республіканських сил зліва і справа", – розповіли аналітики в Le Parisien.
Республіканська демократія – система рухома та непостійна, тож депутати, яких оберуть на цих виборах, навряд чи зможуть націлюватись аж на п'ять років роботи.
Згідно з Конституцією, Еммануель Макрон може знову розпустити Асамблею через рік після виборів. А навесні 2027 року наступний президент, який прийде йому на зміну, оскільки Макрон точне не зможе балотуватись утретє, також зможе розпустити Національну Асамблею, якщо захоче мати свою більшість.
Тож немає нічого постійнішого за зміни.
Лідія Таран, Страсбург
Головне фото: Лідія Таран