Покоління Батаклан: Жити і померти в Парижі

Рівно сім днів городяни оплакували жертв божевільних фанатиків, для яких релігійні ідеали та вказівки духовних лідерів затьмарили цінність життя. Французька влада весь тиждень йшла слідами організатора та виконавців жахливих убивств. Зрештою, спецназ загнав у глухий кут підступних вбивць. Троє самоліквідувалися, вісьмох арештували. Втім, вендета не припинена, слідство продовжується, авіаносець «Шарль де Голль» на усіх «парах» мчить до берегів Сирії бомбардувати ІДІЛ. Міністр охорони здоров'я повідомила: особи усіх жертв терактів встановлено. Загалом, минулої п'ятниці загинуло 129 осіб, 352 поранено, 195 у шпиталях, з них 41 - у реанімації, троє між життям і смертю.

МОЛОДЕ ОБЛИЧЧЯ ЖЕРТВ 13/11

Ким же були жертви кривавої п'ятниці? Світлини загиблих спочатку з'явилися у соцмережах, а потім рідні, близькі та друзі принесли їх на місця масових убивств до театру «Батаклан», «Стад де Франс», ресторанів і барів, поблизу яких терористи холоднокровно розстрілювали людей. Побіжно глянувши на галерею, розумієш - загинули молоді люди віком 20-30-ти років. Це були вчителі, музиканти, адвокати, журналісти, спортсмени, менеджери, викладачі, піарники, дизайнери, музиканти, студенти. Чимало студентів.

ЗМІ опублікували інформацію про них, ким вони працювали, чим жили.

37-річний технік Матьє Ош працював на телеканалі France 24, у нього залишилася шестирічна дитина.

Аста Діакіте, двоюрідна сестра футболіста збірної Франції Ласана Діара, була вбита у момент, коли її кузен грав на полі.

Уго Саррад, 23 роки, приїхав до Парижа після навчання і стажування з Монпельє. Це був його перший вечір у столиці.

Тома Айад, 32 роки, працював у Universal Music та грав у хокей на траві.

Хереддін Сабі, 29 років, віолончелістка з Алжиру.

Халіма Бен Халіфа Сааді, 35 років, сенегалка, приїхала в Париж відсвяткувати свій день народження.

Валерія Солезіно, 28 років, аспірантка факультету соціології в Сорбонні, у вільний від роботи час працювала волонтером, допомагала постраждалим у військових конфліктах та безхатченкам.

Гійом Дешерф, 43 роки, кореспондент глянцевого видання про культуру і музику Inrocks. Цього місяця він написав статтю про американський рок-гурт Eagles of Death Metal.

П'єр Іносенті, 40 років та його молодший кузен Стефан Альбертіні, співвласники популярного ресторану.

Американському музикантові Крісу Далтону пощастило більше. Енергійний молодий чоловік, який обожнює Україну та українців за Революцію Гідності, приїхав у Париж з Каліфорнії послухати улюблений гурт і отримав поранення в ногу. Кріса госпіталізували, рухатися заборонили, але він, завдяки друзям в Україні, через соціальні мережі знайшов нових - серед українців, що мешкають у Парижі. Історія Кріса, як і решти майже півтисячі людей, історія цілого покоління.

Популярне видання Libеration назвала цих людей «поколінням Батаклан» (від назви концертної зали Bataclan, де загинуло найбільше людей). Під цією назвою газета об'єднала генерацію молодих прогресивних городян, які щовечора наводнюють тераси гучних паризьких кафе, ресторанів, клубів, театрів або концертних зал. Усі вони толерантно співіснували у кварталі галерей та ательє, китайського фаст-фуду, пакистанських барів та індійських ресторанчиків, арабських кафе та кошерних магазинів і синагог. Так було до 13 листопада...

ПІДВИЩЕНИЙ РІВЕНЬ ТОЛЕРАНТНОСТІ

Реакція французького суспільства свідчить про поступовий вихід із шокового стану

Через тиждень після трагедії, французьке суспільство досі розгублене. Ніхто не може знайти пояснення - чому і за що так безжально й жорстоко загинуло стільки молодих людей, які навряд чи комусь бажали зла. Втім, реакція суспільства свідчить про поступовий вихід із шокового стану. Люди розуміють: потрібно жити далі, жити і пам'ятати про загиблих. Жити в умовах надзвичайного стану, жорстких заходів безпеки, запроваджених урядом, бути готовим до обшуків, перевірок, поступитися частиною приватного життя. Усі розуміють - так треба. А ще розуміють, що потрібно об'єднуватися, щоб не допустити розколу всередині суспільства, запобігти етнічним або релігійним зіткненням, адже саме цю мету переслідували терористи, взявши до рук Калашникови.

Багато хто з французів згадує січневі події у Парижі. Дехто для себе навіть намагався зрозуміти логіку дій та мотивів братів Кулібалі, що влаштували різню у редакції сатиричного тижневика. Їхні одновірці невдоволені карикатурами, у когось ображені релігійні почуття. Безперечно, це не привід холоднокровно стріляти в людину, але ж мотив людський мозок зрозуміти може.

У різанині минулої п'ятниці логіка взагалі відсутня. Ніхто не може зрозуміти і пояснити, чому французи, які жили в одному будинку, грали на одному подвір'ї, ходили разом до школи, раптом узяли до рук зброю, щоб убити однолітка.

Панічний страх змусив французів гуртуватися

Між іншим, усі відчули, що на місці 129-ти може опинитися будь-хто, незалежно від статі, ваги, групи крові, релігійних або сексуальних вподобань. Панічний страх змусив французів гуртуватися. Прихильники соціалістів почали більше прислухатися до своїх опонентів з партії «Республіканці», мусульмани стали більш толерантними до іудеїв, французькі буржуа -розуміти жебраків. Усі намагаються триматися разом, телефонувати, писати, спілкуватися частіше одне з одним, ніж раніше, зрештою - вечеряти на терасах улюблених кафе і планувати разом життя. Ніхто не знає, що буде далі, але люди розуміють - сьогодні вони мають бути ближче одне до одного.

ІСТИНА У ВИНІ Й КАРИКАТУРІ?

«У них є зброя. Та пішли вони до біса, адже у нас є шампанське!»

Здається, відповідь знайшли все ті ж карикатуристи з розстріляної редакції «Шарлі Ебдо». Цієї середи вийшов новий номер сатиричного тижневика, у якому автори спробували відповісти на серію терактів у Парижі. На новій обкладинці написано: «У них є зброя. Та пішли вони до біса, адже у нас є шампанське!»

Карикатуристів підтримали винороби. Попри жалобу, заборону масових зібрань та ходи, французи не відмовили собі традиційно згадати у третій четвер листопада про свято нового божоле. Тим більше, цього року свято набуває символічного значення та форми відповіді терористам. «Божоле Нуво (Beaujolais Nouveau) прибуло!», - майже вголос увечері промовили сомельє сотень столичних ресторанів. За словами одного з них, врожай винограду був винятковим, літо було спекотним. Кілька десятків продавців із сіл та винокурень, що розкинулися навкруги містечка Боже департаменту Рона, увечері четверга (напередодні) їздили по Парижа, частуючи перехожих вином. Цього вимагає давня традиція. Більшість із них пересувалися на стареньких «Сітроенах» потужністю у дві кінські сили і розливали молодий напій просто неба. Префектура Паризького регіону заборонила демонстрації до неділі, втім заборона на божоле нуво на розповсюджується. Трейдери у численних країнах, що тоннами імпортують молоде французьке вино, цього вечора частували безкоштовно усіх охочих, які бажали підтримати Францію у непростий час. Життя продовжується.

P.S. Ховати перших жертв терактів у Парижі почнуть з понеділка. Столична мерія запропонувала родичам загиблих 13 цвинтарів у межах міста і 6 - у найближчих передмістях, а також пообіцяла зробити усе, що потрібно в таких випадках. На це вже виділені кошти та роздані доручення. Відповідно до юридичних норм, на столичних цвинтарях будуть поховані люди, що народилися або померли у Парижі.

Роман Сущенко, Париж.