Нона Гаприндашвілі, 5-разова чемпіонка світу з шахів

Шахи для мене - усе! Хоча найкраще грала у середині 70-х

04.05.2016 16:06

Шахи для мене - усе! Хоча найкраще грала у середині 70-х

04.05.2016 16:06

Виповнилося 75 років п’ятиразовій чемпіонці світу з шахів грузинці Ноні Гаприндашвілі.

Нона Гаприндашвілі! Для любителів шахів старшого покоління це - символ найсильнішої шахістки світу, символ переможниці. Водночас вона лишалася скромною і не пихатою людиною. На шаховій творчості Гаприндашвілі вчилися і вчитимуться гравці різних поколінь. Нона виграла п’ять матчів за шахову корону і міцно тримала її 16 років поспіль. І навіть нині вона є діючою чемпіонкою світу серед жінок-ветеранів.

Незадовго до ювілею Гаприндашвілі Укрінформу вдалося поспілкуватися з чемпіонкою у неформальній атмосфері - на п’ятому Кубку Анатолія Мачульського в Лондоні.

- Ноно Терентіївно, які спортивні події за останні роки були найзначущішими у вашому житті?

- Розумієте, в чому справа. Особисто для мене гра у шахи - це продовження життя. Життя, яке дає мені задоволення і яке заряджає мене позитивно. Я граю в європейських турнірах сеньйорів, чемпіонатах світу, виступаю і в змаганнях зі швидких шахів. У ветеранських змаганнях, куди мене запрошують. Так що моє життя, як кажуть, продовжується. Річ у тім, що шахи для мене - усе! Людина, коли закінчує свою діяльність і нічого не робить, не продовжує, хоча б частково, вести те життя, яке було раніше, швидко старіє. А я можу сказати, що свої роки не дуже відчуваю, тому що я роблю те, що мені до вподоби.

- Коли, на ваш погляд, ви грали найкраще?

- Перш за все, маю зазначити, що, хоча у мене було багато тренерів, але через хороше знання дебютів ніколи не вигравала. Усі мої перемоги здобуті завдяки грі за шахівницею. В тому числі й над чоловіками. Це моя найбільша перемога. Найбільше надбання, можна сказати. Я відшуковувала комбінації у таких шахових позиціях, що навіть чоловіки дивувалися. Отже є чим пишатися.

Мабуть, найкращий мій період був у середині й наприкінці 70-х років. На нього припадає моя "безсмертна" партія з Рудольфом Серваті у Дортмунді 1974 року. Там я пожертвувала дві тури, але створила загрозу невідворотного мату й перемогла на 17-у ході. Тоді ж я зіграла свій найкращий турнір - чоловічий турнір за швейцарською системою 1977 року в Лон-Пайні, я розділила там перше-четверте місця. На тому тірнірі грало дуже багато гросмейстерів, причому - учасників олімпійських команд своїх країн. Із першого туру я була в лідерах, і кожна перемога була чудовою. Це було дивовижно. Там були моменти, коли чоловіки кілька разів мене поздоровляли. Настільки якісними були партії.

Коли я перемогла Джеймса Тарджана, а Джеймс тоді грав за збірну США, він застосував новинку чорними в іспанській партії. Виявляється, що цю свою ідею він уже випробував за місяць до партії зі мною - з угорським гросмейстером Андрашем Адорьяном. Аналізуючи гру, вони прийшли до висновку, що позиція - нічийна. Я пішла тими ж стопами, не знаючи про їхню зустріч. Тарджан дуже швидко робив ходи. І чекав від мене пропозицію нічиєї. Але я побачила дуже цікаву ідею. Віддала центрального пішака, натомість тура увірвалася на сьому горизонталь. І виграла просто блискучий ендшпіль.

Після партії він почав хитати головою, казати: "Неможливо". Я питаю: "Що неможливо"? "Два гросмейстери сиділи, розбирали цю позицію, але, пройшли повз цю ідею". Розумієте? Потім скільки разів ми зустрічалися в турнірному залі, стільки американський гросмейстер мене й вітав.

І особливо мені вдалася остання партія з іншим американським гросмейстером Джеком Пітерсом. На той момент я лідирувала. А знаєте, як воно в "швейцарках" - лідируєш, лідируєш, а потім програєш і відкочуєшся далеко назад. Але я випадково побачила у чужому журналі новий на той час хід у системі Свєшнікова в сициліанському захисті. Думаю, зіграю так, я не знаю це продовження детально, але й він напевне теж не знає його. І потім вийшла цікава зустріч. У підсумку я перемогла і розділила з першого по четверте місця. Виконала норму чоловічого міжнародного гросмейстера.

- Але саме наступного року ви поступилися в матчі 17-річній Майї Чибурданідзе...

- Тут було кілька причин. По-перше, мені довелося змінити тренерів перед цим двобоєм. А річ у тім, що Карпов мав грати з Корчним восени того ж року, і він проводив збори в тому ж місці й у той же час, що й я. В Гагрі. А він був "у контрах" з Олександром Никитіним, вихователем Гаррі Каспарова. Той щось не те написав про Анатолія Євгеновича, і Карпову було неприємно, якщо Никитін з’явиться в Гаграх як тренер. А перед тим я домовилась, що Никитін привезе мені певні варіанти, до того ж привезе Гаррі Капарова, щоб перевірити ці варіанти. Але я не узгодила цей момент з Федерацією, що було помилкою: Олександр Рошаль телефонував майже цілий день від імені Федерації, щоб відмовитись від послуг небажаного Карпову фахівця. Взагалі-то я не мала відмовлятися, але це був політичний момент. Карпов сказав: "Якщо Никитін буде присутній, я мушу перенести свій збір в інше місце". Зваживши, я все ж таки відмовилася - це стало ще однією помилкою. Ще момент: під час матчу я хворіла. Довелося робити маленьку операцію, не буду уточнювати, яку саме. Друга половина матчу вже проходила за моєї переваги, та я не добила кілька позицій.

- Майя, певним чином, випадково потрапила на матч із вами?

- Так. Але є така прикмета, що той, кого допускають в останній момент, як правило, виграє. А Майя не пройшла із зони Совєцького Союзу, але її допустили в міжзональний. А в кожному матчі претенденток щось траплялося на її користь, допоки вона дійшла до мене. І ось у нашому двобої усе це трапилось. Я хочу, щоб читачі зрозуміли мене правильно, просто у той момент я грала насправді добре. Не думала, що втрачу звання. Але в майбутньому Майя обов’язково стала б чемпіонкою світу. У майбутньому. Але тоді я більше заслуговувала. До того ж, мене влаштовувала нічия.

- Яким видам спорту ви надаєте перевагу?

- Настольному тенісу, волейболу, дуже люблю більярд. Словом, тим видам спорту, де не треба бігати.

- А що ви скажете про снукер?

- Якби я зараз була молода, обов’язково грала б у снукер.Тому що тут, як і в шахах, усе побудовано на стратегії. Снукер треба вивчати з молодих років. Якби я починала зараз, то грала б у снукер і в шахи. І у мене вийшло б. Тому що я непогано (як для любителя) граю у більярд. Особливо добре граю в американку. Багато хто ламав киї, змагаючись зі мною. Грала я з дитячих років. Коли приїздила до санаторіїв, люди бачили - маленька, тоненька й казали: "Дівчина вам на інший більярд, тут дорослі грають". Але двох днів було досить - усі були мої. Було вже інше ставлення.

- Як давно ви уболіваєте за футбольну "Барселону"?

- З тих пір, як вона почала добре грати. Був час, коли я уболівала за збірну Франції, коли там грав Мішель Платіні, а потім Зінедін Зідан. У мого сина був плакат із Зіданом, він теж уболював за Францію. Тепер ще є прихильником збірної Аргентини, бо там грає Мессі. Усе залежить від особистостей. А коли "Барселона" заграла чудово, там з’явилися Стоїчков, потім Роналдо, потім Мессі, тоді вже почала симпатизувати цій команді.

- Які види спорту вам ще подобаються?

- Наприклад, теніс. Колись любила Югославію, багато грала там. Тоді вболівала за спортсменів цієї країни, тепер за сербів. Зокрема, дуже люблю тенісиста Новака Джоковича. Він дуже позитивна особистість. Я була здивована, коли він відмовився від великої реклами спиртних напоїв. Він сказав: "На мене дивляться люди, я подаю приклад. І навіть, якщо мені дадуть мільярд, я не буду рекламувати спиртні напої". І це гідна відповідь.

Бесіду вів Петро Марусенко, міжнародний майстер, тренер ФІДЕ.