- Але в Україні декомунізація у розпалі...

- Вірно, але де статті французьких журналістів про декомунізацію, засудження злочинів комуністів? Можливо кілька фотографій та заміток на цю тему й промайнуло, але потрібні серйозні дебати на цю тему із залученням ЗМІ, юристів, громадських організацій, інтелектуалів. Потрібен резонанс, суспільна синергія. І тоді уся путінська ахінея розвалиться. Вона лише картковий будиночок, там порожнеча. А поки цього немає, зберігатиметься статус-кво. Можна й надалі продовжувати так. Це також вибір. Але мені дуже шкода, як абсолютно вільній людині, що Україна та українці залишаються непочутими. Україна може створити нову реальність, і для цього вона має усі можливості: інтелектуальні, матеріальні, територіальні, адміністративні, інші. Дійте.

- Таких перспектив я не бачу. Скасувати санкції - це повністю визнати крах обраної стратегії примушування агресора до миру. Це неможливо зробити. Навіть якщо до влади у Франції прийде один із «кандидатів Путіна» з точки зору суспільної думки. Загалом історія свідчить, що санкції - це надовго. Згадаймо санкції проти Куби, Лівії, Ірану. Їх легко ввести, але вийти з-під їхнього режиму дуже і дуже складно. Це займе багато часу. Тому уведені проти Росії санкції Заходу продовжуватимуться, як процес, з точки зору почуття гідності та політичного розкладу західних еліт.

- Чи є вони самодостатні, щоб досягти своїх цілей?

- На мій погляд, їх потрібно також перезавантажити, вони не працюють. Наприклад, люди, які знаходяться у «чорних списках» ЄС, вони, як і раніше, продовжують їздити до Європи, у Францію. Усілякі там Наришкіни та інші. Вони їздять сюди. Для того, щоб скасовувати або пом'якшувати ці санкції, потрібно увести їх в реальну дію. Потрібно застосувати санкції проти людей з оточення Путіна. Потрібен реальний механізм, а не контрпродуктивний, який би показав, що поведінка Росії у зовнішній політиці щодо України не повинна бути прощеною. Абсолютно немислимі дії, які підривають систему безпеки і становлять загрозу для миру. У 2016 році не можна забувати слова «війна». Захід не повинен програти війну, яку веде проти неї Путін.

- А як тоді бути Заходу з війною проти тероризму, у якій він, принаймні його частина, та ж Франція, розглядають Росію як партнера?

- На мій погляд, у цьому контексті взаємодія зберігатиметься на рівні формальних дипломатичних переговорів, які надаватимуть можливість обом сторонам говорити електорату про діалог. Путін також не може обірвати усі зв'язки із Заходом. Але реального, конструктивного обговорення, яке могло би призвести до справжньої коаліції, не буде доти, допоки люди говорять одні й ті ж слова, а вкладають у них абсолютно різні сенси. Це провалля, ментальне, семантичне провалля набуло неймовірних розмірів.

США роблять вигляд, що вони співпрацюють з Росією, а насправді - єдине занепокоєння американців у Сирії полягає в тому, щоб літаки не зіткнулися у небі та щоб уникнути гіршого. Так не робляться коаліції. Вони створюються, коли є синергія спільних інтересів. У той час, як ІДІЛ не може стати чинником, що об'єднає Росію та Захід. Спільне формулювання - боротьба з ІДІЛ - це краще, ніж нічого. Альтернативою може бути лише повний розрив, катастрофа. Ви погляньте, Москва робить усе, щоб зберегти режим Башара Асада, і при цьому радикалізує помірковану опозицію. А Захід нічого не робить через позицію США. Президент Барак Обама вирішив нічого не робити з цим. Росія активна, але вона не намагається вирішувати цю проблему. Москва під приводом боротьби з тероризмом переслідує власні інтереси. А Обама, можливо, і хотів би їх врегулювати, але йому не вистачає часу, бажання, він у цьому процесі відсутній. Відповідно, і США відсутні, а коли відсутня реальна сила, то боротьба з тероризмом більше схожа на постановочну оперету. Французькі літаки літають над Сирією та Перською затокою лише завдяки американським заправникам. Про яку боротьбу з ІДІЛ можна говорити? Французька армія, що вважається однією з найсильніших у Європі, насправді обмежена у цій війні. А що тоді говорити про Європу у цілому, особливо після Brexit?

- Кілька діб тому Туреччина розпочала операцію «Щит Євфрату», яку привітали як у Вашингтоні, так і в Парижі. На ваш погляд, яким чином Москва спробує використати участь збройних сил Туреччини у сирійському конфлікті?

- Туреччина для Путіна - важливий елемент розхитування НАТО. Ми неодноразово говорили про Євросоюз. Він є тим, що називають «soft power», тобто економіка, технології, культура тощо, але ніколи не можна забувати, чим часто грішать у Франції, що існує «hard power». НАТО є саме цим елементом для ЄС. Для Путіна «hard power» є більш важливим, ніж «soft power». Тому для нього витягти з цього пасьянсу Туреччину надзвичайно важливо. Це означає не лише розхитати Європу, а й НАТО і усі західні фундаментальні устої, змусити Захід піти з геополітичної авансцени.

Роман Сущенко, Париж.