Центр стратегічних комунікацій поспілкувався зі Світланою Чуніхіною – віцепрезиденткою Асоціації політичних психологів України та старшою науковою співробітницею Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.

Чи впоралася влада з просуванням вакцинації від COVID-19 та чому наслідки російської пропаганди б’ють у першу чергу по суспільству РФ – говоримо в ексклюзивному інтерв’ю.

-  Світ живе у пандемії вже два роки. Чи можна сказати, що людство на її тлі перебуває у пошуку нової нормальності? Чи вже живе в ній?

- Обставини пандемії все ж таки є надзвичайними. Однак певна частина пандемійних звичок чи практик – імовірно стануть ознакою «нової нормальності». COVID-19 не є першою пандемією в історії людства, але першою – цифрової епохи. Думаю, зрештою буде нормалізоване все, що має технологічне підґрунтя – дистанційні формати роботи/навчання, цифрова ідентифікація тощо. А соціальні звички, скоріш за все, повернуться у допандемічний стан. 

Наприклад, за останні два роки приблизно на 20% розширився наш «приватний простір» – комфортна дистанція з іншими людьми. Настільки ми звикли триматися осторонь одне від одного. Коли вірус припинить «лютувати», люди повернуться до звичного радіусу приватності у 60-100 сантиметрів.

-  Статистика з COVID-19 в Україні сумна. Як можна змусити людей вакцинуватися? Що в них у голові: віра, страхи, фейки, які живляться страхами?

- На відміну від погодних явищ, на які звичайна людина жодним чином не впливає, вірус цілком піддається людському контролю, його розповсюдженню можна запобігти. Трагедія полягає саме в нездатності деяких людей правильно оцінити свої можливості протистояти реальним небезпекам, відрізнити неможливе від імовірного. На жаль, у системі знань сучасної людини забобони зрівнялися за статусом зі знанням. Невігластво тепер вважається не вадою, а індивідуальною особливістю. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ефект Моршина: «сарафанне радіо» і високий рівень довіри до місцевої влади та керівників підприємств

- Про що говорить той факт, що багато країн перейшли до методу батога у питанні тотальної вакцинації населення? Хто виявився більш не готовим до її необхідності: держави чи народ?

- Проблема антивакцинаторських настроїв у світі – це проблема тотальної недовіри навіть більшою мірою, ніж невігластва. Суспільство не довіряє владі, влада так само не довіряє суспільству. І єдиний спосіб домогтися від іншої сторони бажаної поведінки – це примус або обман. Або і те, й інше разом. Урядовці, політики, інфлюенсери кидалися від крайнощів до крайнощів – від загравань і кокетства до залякувань і примусу. 

Громадяни, своєю чергою, теж не були налаштовані на серйозні дискусії, демонструючи два модуси реакції: панічний та «пофігістичний». Боротьба за вакцинацію була програна задовго до початку пандемії COVID-19 тією мірою, якою в суспільстві підривалися засади довіри та солідарності. Й «батогом» цю хворобу вилікувати неможливо.

-  Багато психологів зараз говорять про системну кризу, у якій людство зіткнулося з трьома дефіцитами – розуміння, довіри та сенсу того, що відбувається. Навіть не стільки в плані пандемії, як у ставленні до держави як інституту, здатного їх захистити від: хвороби, криз, насильства, війни. Як жити в епоху цього дефіциту?

- Пандемія якраз наочно продемонструвала ціну цих дефіцитів – вона є непомірною. Якщо у мирні часи «суспільство недовіри» може ще підтримувати видимість ефективності чи життєстійкості коштом корупційних зисків, правового нігілізму, то під час кризи такі «ресурси» виявляються не просто марними, а руйнівними. 

Пандемія закінчиться, а ці ризики можуть залишитися з нами надовго. Однак для цього народ і має суверенітет, щоб визначатися з такого роду вибором – чи продовжувати платити данину недовіри, чи істотно змінити правила співіснування держави й суспільства. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Це фашизм, крихітко: як Кремль хоче контролювати розум громадян

- Російська пропаганда штовхає тезу, що українці, окрім мови, віри, ставлення до Заходу/РФ, розділилися ще й за ковідною ознакою? Наскільки їхня теза помилкова? 

- Російська пропаганда, як ми вже можемо бачити – це Уроборос: змій, що пожирає сам себе, оскільки наслідки цієї пропаганди б’ють по російському суспільству більше, ніж по українському чи будь-якому іншому. 

Річ у тім, що питання боротьби з коронавірусом розколюють більшість демократичних суспільств, накладаючись на традиційно існуючі політичні протиріччя. 

Яскравий приклад – США, де прихильники демократів і республіканців дотримуються абсолютно різних поглядів і стратегій щодо виживання під час пандемії. Розкол між ними драматично поглиблюється, і це серйозно непокоїть американців.

Українське суспільство також відчуває цей додатковий тиск ковідного фактору на політичний ландшафт. Ставлення до вакцинації накладається на партійні та ідеологічні вподобання, ще більш посилюючи існуючі розбіжності. Сумніваюся, що російська пропаганда тут є визначальним чинником. Вона, скоріше, розколупує рани, які ми все ніяк не встигаємо загоїти. 

- Як боротися з російською інфодемією, і не лише в сенсі вакцинації?

- Думаю, головне – воювати з вірусом, а не одне з одним. Інфодемії, як вогню кисень, потрібні негативні емоції – страх, ненависть, презирство. Якщо цих емоцій буде менше, а буде більше солідарності, співчуття, поваги, то ми вийдемо з цієї ситуації швидше і з меншими втратами. Вакцинація – не мета, а засіб, хоч і ефективний. Мета – зберегти людське здоров’я і життя.

-  У критичних умовах на поверхню соціально-політичної свідомості людей прориваються заховані комплекси. А-ля «в усьому винні: євреї, гугеноти, «западенці», «донецькі», американці…». Наскільки ці комплекси живляться фейками, міфами, відвертою дезінформацією? Наскільки комплекси раді ними підживлюватися?

- Подібні комплекси ростуть із почуття безпорадності, розгубленості, незахищеності. У якості вторинних емоцій на це вже накладається ненависть, яка шукає виходу, розрядки, «цапа відбувайла», якого можна зробити жертвою замість себе. І неодмінно знаходить. А всі пояснювальні теорії – хто саме «у всьому винен» – це вже третинний шар, який надає людині зручну й логічну раціоналізацію, надає зрозумілий сенс її малозрозумілим і малоприємним почуттям.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російська пропаганда: як боротися з ментальною чумою нашого часу

-  Чому людство, здійснивши величезний технологічний стрибок із часу побиття немовлят у Віфлеємі, і досі вірить у розіп'ятих хлопчиків на Донбасі?

- Технології істотно змінили умови життя людей, проте психологічно ми мало змінилися. Попри необмежений доступ до інформації, людина парадоксальним чином зберегла за собою свободу залишатися в незнанні. Цей вибір не є абсолютно програшним. Навпаки, він дає певні переваги, оскільки не знати зайвого – значить, не відчувати зайвого, не брати відповідальності за зайве.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Антиукраїнський «продукт» в Москві готується не лише для внутрішньої російської кухні

- Путіну в 2036-му буде 84 роки. Шойгу – 81, Лаврову – 86. Що за колективне несвідоме дозволяє росіянам вірити, що за цими людьми – майбутнє не тільки Росії, а й, наприклад, Білорусі, а може й України?

-  Я думаю, що відносини російського народу зі своєю владою і своїм майбутнім сьогодні є досить складними. Вони не артикулюються у публічному просторі, однак мовчання – не завжди ознака згоди. Проблема Путіна в тому, що він уже не знає свого народу, втрачає зв’язок із ним, якщо не втратив уже. Тому він не може програмувати жодного майбутнього, оскільки майбутнє Путіна передбачає його кінцевість. 

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки