Батальйон оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького став першим добровольчим підрозділом в складі новоствореної Національної Гвардії України в 2014 році та фактично першим добровольчим батальйоном в історії України. Генерал Кульчицький, чиє ім’я тепер носить підрозділ, не був безпосереднім командиром батальйону. Та саме він зробив неоціненний вклад в справу формування добровольчих підрозділів в складі НГУ, перебуваючи на фронті разом з бійцями батальйону з перших днів і до моменту своєї загибелі під Слов’янськом 29 травня 2014 року. Нинішній командир батальйону полковник Віктор Толочко розповів “Укрінформу” про історію та бойовий шлях батальйону Кульчицького, а також поділився своїми роздумами про сучасність та майбутнє Національної Гвардії України і добровольчого руху. І хоч не на всі наші питання полковник Толочко зміг дати детальні відповіді — багато актуальних тем досі залишаються “закритими” з огляду на специфіку діяльності батальйону та бойових завдань, що стоять перед ним. Однак читач зможе переконатися, наскільки важливими добровольці залишаються для оновленого українського війська.
- Навесні 14-го року, коли самооборона Майдану фактично почала трансформуватися в добровольчий батальйон, чому вибір у його бойовому підпорядкуванні був зроблений саме на користь Національної гвардії України? Чому ваш батальйон не став, скажімо, частиною Збройних Сил України?
- Все дуже просто. На той час єдина силова структура, яка взяла на себе відповідальність за те, щоб дати добровольцям зброю і довірити їм захищати батьківщину, була Національна гвардія. Безпосередньо це питання лобіював Голова Верховної Ради Андрій Парубій. Він довіряв тим, хто захистив країну на Майдані і довіряв тим, хто пішли добровольцями на захист Батьківщини на Донбасі. На той час було багато противників добровольчого руху - боялися давати зброю добровольцям. Пізніше ситуація вже була іншою. Віру суспільства і влади у те, що добровольці можуть бути військовим підрозділом, який в стані виконати бойові завдання, а не розбігтись при перших же пострілах, сформував саме наш батальйон. В подальшому довіру зміцнили і інші добровольчі батальйони.
- Мобілізованих військовослужбовців не було в складі батальйону?
- Перший склад формально були резервістами. Потім, коли президент прийняв рішення про проведення загальної мобілізації, практично 99% особового складу батальйону підписали контракти у якості мобілізованих. А вже після року служби в статусі мобілізованого, хлопці приймали для себе рішення - заключати подальший контракт на проходження військової служби чи ні.
- Наскільки багато генерал Кульчицький встиг зробити для батальйону до своєї трагічної загибелі?
- Генерал Кульчицький для батальйону є ідейним символом, символом боротьби проти агресора. Він той, хто поєднав нас разом з МВС і в подальшому з Національною Гвардією, взявши на себе навчання і виховання особового складу, формування їх як справжніх військових, мотивованих єдиною ціллю - захистом України. До того ж генерал був людиною мужньою, професіоналом, і тому з перших днів завоював у майданівців повагу та авторитет. Всі розуміли, хоча вчора ця людина ще була на тій стороні, а сьогодні вона поруч - навчає і гуртує навколо головного для усіх українських патріотів — захисту рідної землі.
- Тоді на самому початку війни в 2014-му, хто з офіцерів безпосередньо навчав перших бійців, керував підготовкою першого складу вашого батальйону?
- Офіцери МВС. Більшість з них були ще зі старої Національної гвардії, яка відповідним розпорядженням Президента Кучми була розформована 1995 році. В принципі досвідчені офіцери, які там проходили службу, і стали кістяком наших навчальних центрів в Нових Петрівцях під Києвом, та в с. Старому, що на Переяславщині. На сьогодні полігон в Старому став міжнародним навчальним центром Національної гвардії. Тобто, саме навчання першої групи - 140 добровольців, які прийшли в батальйон в 14-му році, і дали поштовх відновленню занедбаної навчальної бази, яка тепер стала однією з найбільших в Україні.
- Тобто, вас готували офіцери Міністерства внутрішніх справ, у той час як вам довелось брати участь у повномасштабній війні. Чи не викликало це проблем з підготовкою та навичками?
- На озброєнні Національної гвардії до її розформування стояли і танки, і навіть літаки. Тобто, фахівці з різних видів озброєння були. Серед офіцерів було багато тих, хто звільнившись раніше, поновлював контракт та починав службу в батальйоні з початком війни. До речі, ті ж самі офіцери в якості командирів рот і виїхали на перші ротації разом з нами. Взагалі, на початку 14-го Збройних Сил було недостатньо для того, щоб дати відсіч ворогові. І хоч як це не дивно, підрозділи МВС були одними з найбільш боєздатних та укомплектованих. Саме тому, на мою думку, й було прийнято рішення сформувати Національну гвардію на кадровій основі МВС.
- Чому в 14-му році силовики МВС, які не дуже добре сприймалися українцями у зв’язку з подіями на Майдані, виявилися більш боєздатними, ніж Збройні Сили?
- Багато що залежало від військового керівництва та від тієї спадщини, яку нам залишили попередні уряди. Занепад морального духу, відсутність мотивації, незрозумілий нам, добровольцям, по відношенню до справи захисту рідної країни вислів – « Я даю Присягу один раз». Та й відверто кажучи, керівництво Збройних Сил на той час не хотіло бачити в своїх рядах добровольчі підрозділи. Вони були їм незрозумілі. Міністерство внутрішніх справ виявилося системно більш маневреним, гнучким, активнішим. Ця система своєчасно реагувала на зміни ситуації і була більш готовою до змін.
- В процесі бойових дій вам доводилося активно взаємодіяти з підрозділами ЗСУ. Чи не виникало проблем в зв’язку з тим, що командні структури Нацгвардії і ЗСУ - це дві окремі силові гілки?
- МВС, СБУ, Національна гвардія та Збройні Сили збиралися на загальні наради, планували сумісні операції, обговорювали задачі взаємодії та їх виконання. На початку війни була слабка технічна оснащеність підрозділів, зокрема засобами зв’язку. Інформація, яку передавали керівники на 90% прослуховувалася, запобігти цьому було тяжко. Спроби розмежувань в керівництві структурами приводили, з одного боку, до збереження інформації, з іншого, до ускладнення взаємодії та загального керівництва, але з часом ці питання було врегульовано.
- Коли було прийнято рішення вивести підрозділи Нацгвардії з лінії зіткнення, як це сприйняли у вашому батальйоні?
- Дуже негативно. Те, що Національна гвардія відійшла з передньої лінії серйозно вплинуло на бойовий дух підрозділів. Певний час ми не розуміли, що відбувається. Як таке можливо, щоб досвідчений та зладжений підрозділ, який довгий час успішно воював на першій лінії, має бути десь в тилу? Звичайно, це вплинуло й на комплектування підрозділів. Деякі навчені та обстріляні бійці залишали підрозділ, переходили до підрозділів ЗСУ, які залишалися на передовій. Ми терміново змінили штатну структуру підрозділу, перелаштовувались до нових способів ведення бойових дій, що дало змогу зберегти батальйон та знову знайти своє місце в операції об’єднаний сил ООС.
- Нещодавно прозвучала новина, що полк «Азов», теж підрозділ Нацгвардії, повертається на лінію фронту. Чи є можливість повернутися і вам?
- У полку «Азов» трохи інша структура і стоять перед ним інші військові завдання. Основні завдання нашого батальйону — це, скажімо так, робота висококваліфікованих фахівців з максимумом витримки та відсутністю піару. Ми потрібні в ООС, тому ми вже фактично туди повернулись. Головне для нашої успішної роботи тепер, щоб амбіції та інтереси деяких високих військових начальників не були вищі інтересів захисту країни.
- Ваш підрозділ відзначився високою активністю у період боротьби з контрабандною торгівлею з окупованими територіями. Що ви можете розповісти про ці події ? І як взагалі ця боротьба відбувалися?
- Чогось особливо розповісти не можу, на жаль, не маю права. Контроль шляхів був серед наших обов’язків — ми несли службу, зокрема, і на блок-постах. Перед нами стояла задача, щоб контрабанда не проходила, от вона і не проходила. Всіх пропускали лише через суворі перевірки. Крім цього у нас працювали групи, які спілкувалися з місцевим населенням, з суміжними підрозділами. На основі зібраної оперативної інформації ми проводили вже свої внутрішні операції із затримання контрабандних вантажів і подібного.
- Ініціатива по боротьбі з контрабандною торгівлею більше йшла зверху чи знизу? Чи не було протидії вашим діям з українського боку?
- Боротьба з контрабандою - наша внутрішня ініціатива і це ми робили на місці. Були певні корумповані особи, чиновники, які цьому протидіяли і намагалися завадити нашим операціям. Адже контрабанда – це шлях незаконного збагачення для усіх, в тому числі, і місцевої “еліти”. Ми порушували кримінальні справи, багато людей було звільнено з посад, але багато ще не покарано. Досі йде боротьба, постійно виникають конфліктні ситуації з приводу того ж вивозу лісу, незаконної вирубки, яка йде в прифронтових районах. Ми намагаємося діяти в законному порядку - вантажі затримуємо, передаємо фіскальній службі, викликаємо правоохоронців, всі злочини фіксуємо, доповідаємо командуванню. 2019-тий - це вже не гарячий 2014 рік, сьогодні має бути все чітко у відповідності до закону.
- Яка була ситуація з постачанням на початку війни? Наскільки сильно доводилося покладатися на волонтерів?
- В 2014 році 90% наших потреб закривали волонтери. Завдяки чому ми тоді не тільки виживали, а й допомагали суміжним підрозділам, тим самим Збройним Силам. Крім того ми доволі непогано підтримували ще й навколишнє місцеве населення. Найбільшою потребою були продукти харчування, медикаменти і спорядження. Форма, яку нам видали спершу, у камуфляжних кольорах старої Національної Гвардії, була малопридатна до бойових дій. Але свої тоді ще малинові берети ми зберігаємо і зараз - це як пам'ять про початок війни, про перші бої і втрати. Взимку 2015 року наш зимовий одяг весь, по суті, був пошитий волонтерами. Вже десь на кінець весни – початок літа більш менш забезпечення форменим одягом налагодилося, а зараз взагалі питань немає. Навіть більше. У нас є дуже багато військовослужбовців, які мають нестандартні розміри, наприклад, 52 розмір ноги. Кожного такого бійця наша промисловість обшиває індивідуально. Із захисним спорядженням та озброєнням також особливих проблем немає. Звичайно хотілося б “за останнім писком військової моди”- американської, наприклад. Та щоб кожному військовослужбовцю. Але те, що зараз є на озброєнні відповідає середньому рівню якості підрозділів Національної Гвардії.
Звичайно, волонтери, підтримували нас на початку і засобами зв’язку, і захисту, і приладами нічного бачення, і прицілами. Навіть зараз деякі прилади, які потрібні для роботи наших груп, закуповують волонтери. Оскільки вони надто дорого коштують і їх на озброєнні Національної гвардії або взагалі нема, або обмаль.
- В список завдань вашого батальйону входить антидиверсійна боротьба. Чи включений до неї інформаційний компонент. Приміром, чи боретеся ви, скажімо, з ідеологією «руського міра»?
- Звісно. В першу чергу ми працюємо у місцевих школах. Наших бійців діти знають не тільки в обличчя, а й по імені, бо ми досить часто спілкуємося з школярами, усі свята і просвітницькі заходи проводимо у них. Має місце і неформальне спілкування. Як результат нашої роботи можна навести те, що молоді люди, з якими нам довелось спілкуватися, часто потім підписують контракти для проходження служби у Збройних Силах та Національній гвардії. Люди, які живуть на лінії зіткнення, молодь і відповідно їхні родини вважають, що їх майбутнє там, де Україна. Я гордий тим, що вони підписують контракти в наші підрозділи, поступають в наші ВУЗи, а не їдуть в Донецьк, Луганськ чи в Росію. Більш того, я впевнено можу сказати, що сьогодні у тому регіоні, де ми стоїмо, патріотизму у молоді набагато більше, ніж тут - в Києві. І громадянська позиція у них набагато сильніше проявляється.
- Національна Гвардія України доволі різноманітна. Є ваш батальйон, є інші добровольці, а є колишні “беркути” і “вевешники”. Чи не виникали у вас, майданівців, якісь проблеми всередині Нацгвардії?
- У нашому колі ходить така приказка: “Є Національна гвардія, а є - батальйон Кульчицького”. Втім, особливих конфліктів у нас з представниками “іншої сторони” не було. Завдання за великим рахунком у нас одні, і країна, яку треба захищати, теж одна. Спірні питання скінчилися ще в 2014 році, люди, які були по різних сторонах барикад під час Революції Гідності, повоювали в одному окопі. Більшість з нас, самооборонівців, знали багатьох силовиків в обличчя ще з Майдану. Іронія долі - колись він стояв зі щитом проти тебе, а сьогодні ти з ним в одному окопі... Зрештою все звелося до жартів. Повірте, люди, які під час обстрілів разом ховаються в одному окопі й один одного прикривають вже не можуть між собою ворогувати. Наприклад, в 2015 році разом з нами стояв один з підрозділів «Беркутів». Одного разу при мінометному обстрілі будівлі, в яких вони проживали, повністю знищили. А то була зима, люті морози. Їх підрозділу не було куди подітися, то ми забрали “безхатченків” жити до себе. Було цікаво, але жодних суперечок не виникало. Люди прийшли так само воювати і вмирати за свою державу, і за чужими спинами при цьому не ховалися. Тому й причин для конфліктів не було. Були спогади, розмови між хлопцями: а чому, а як, а хто... Ніхто не ставив питання руба, що ми майданівці, а всі, хто проти нас - нам вороги. Головне — ті, хто не розумів чи не сприймав Майдан, також взяв зброю і пішов на війну захищати свою країну.
- У пересічного українця може виникнути багато питань, що таке власне є Нацгвардія. Ми знаємо американський варіант, де Нацгвардія має і власну авіацію, і танкові підрозділи, і, по суті, являється внутрішньою армією. У нас же ж з Радянського Союзу залишилася концепція внутрішніх військ. В якому напрямку сьогодні розвивається Нацгвардія України і якою її бачить наша влада та, власне, самі нацгвардійці?
- Зараз концепція Національної гвардії в Україні доробляється. По-перше, активно вивчаються зразки Національної гвардії зарубіжних країн: як європейських, так і наших далеких партнерів - Канади, США. Зокрема, моделі, які найбільш підходять для нашої держави як в фінансовому плані, так і в плані законодавства, організації. Звичайно нинішня структура Національної гвардії недосконала. Але постійно йдуть зміни. Наприклад останні реформи - це запровадження інституту головних сержантів. Раніше все лежало на плечах офіцерів, а зараз головні сержанти беруть на себе досить значний тягар їх обов’язків та функцій — у навчанні та підготовці підрозділу. Зараз відбувається розподілення функцій: хто займається тиловою роботою, а хто - бойовою підготовкою. Сержантська ланка буде органічно поєднувати рядовий склад і офіцерів. Йдуть також функціональні зміни. Національна Гвардія бере на себе виконання тих функцій в ООС, які не характерні ні для ЗСУ, ні для Національної поліції. Загалом я сподіваюсь, що в майбутньому Національна Гвардія стане тією ключовою структурою, яка буде надійно захищати внутрішні справи і спокій в державі.
- Яким ви бачите майбутнє батальйону імені Кульчицького? Чи залишитесь батальйоном, чи розвинетесь, за прикладом “Азову”, до полку?
- На жаль, ми не можемо знати свого майбутнього. Якщо на президентських та парламентських виборах переможуть проросійські сили, доля нашого батальйону опиниться під загрозою. Сподіваємось, що батальйон буде й надалі потрібен та розвиватиметься. Адже втратити такий підрозділ з таким досвідом було б нелогічним.
- Як ви оцінюєте нинішній стан і майбутнє добровольчого руху?
- Зараз, на мою думку, дуже багато має зробити держава. По-перше, урегулювати права усіх без виключення добровольців і “завести” їх в правове поле. Якщо наприклад у моїх бійців є посвідчення учасника бойових дій і вони користуються певними соціальними пільгами, то інший доброволець, наприклад, з Правого сектору, якому внаслідок бойового поранення відтяли ногу чи руку не має ніяких пільг від держави. це абсолютно неправильно. Тобто, всі ті підрозділи, що були задіяні в боях, мають отримати офіційний статус та захист від держави.
Друге питання стосується перспектив розвитку добровольчого руху. Нам тут не треба вигадувати велосипед, достатньо взяти аналог тих же країн Балтії, де формуються підрозділи територіальної оборони. Це практично створення резервної армії. Стрілецькі заняття, одноденні збори, щорічні навчання цих підрозділів дають можливість зменшити навантаження на бюджет країни в питаннях утримання кількісного складу ЗСУ, адже у випадку агресії вони одразу готові виступити на захист своєї країни. Крім того, ідеологічний ресурс добровольчого руху слід активно використовувати для патріотичного виховання молоді.
Записав В’ячеслав Масний, Київ
Фото: Юлія Овсяннікова