Що потрібно, аби вистояти в разі масштабного наступу Росії
Після третього раунду боротьби з імперією Медведчука (втім, схоже, не останнього: як устиг наголосив секретар РНБОУ Олексій Данілов, на найближчих засіданнях будуть обговорюватися питання санкцій щодо депутатів та повернення у власність держави українських надр. – Ред.) в Кремлі заметушилися, погрожуючи Україні військовим вирішенням конфлікту на Донбасі.
Під час спілкування із журналістами прессекретар президента РФ Путіна Дмітрій Пєсков заявив, що повідомлення про санкції проти Медведчуків є «дуже тривожною інформацією», а Росія «бачить реакційну тенденцію в Україні, що вже набирає обертів». «Це не може не викликати занепокоєння й не підігрівати питання, ким обрана така реакційна лінія і чи не призведе вона до того, що керівництво України, приміром, вважатиме за можливе вирішити воєнним способом ситуацію на південному сході України», – передає прозорі натяки Пєскова російське видання РБК.
Поруч з цим – традиційно активізувалися розмови відносно ймовірності нового військового наступу РФ в Україні. Запитаєте, наскільки це ймовірно? Будь-який спеціаліст, виходячи з нормальної логіки, вам скаже, що такого нападу бути не може. Ну, тому що стратегічна ситуація така. Або ж тому, що українська армія вже далеко не та, якою була у 2014 році (ми звикли так вважати, зрештою, в якомусь сенсі це правда, але, на жаль, проблеми в нашій армії до сих пір існують. – Авт.), що це спровокує нову хвилю санкцій проти РФ, і так далі. Але з іншого боку... Прогнозувати «імперію» – марна справа. Тим більше, що внутрішня ситуація в РФ на сьогодні така, що від Путіна можна очікувати чого завгодно.
Отже, питаємо в експертів, що вони думають з цього приводу.
ЯКЩО НЕ СЬОГОДНІ, ТАК ЗАВТРА РФ РОЗПОЧНЕ ПОВНОМАСШТАБНУ ВІЙНУ: НАСКІЛЬКИ УКРАЇНА ГОТОВА ПРОТИСТОЯТИ?
«Загроза розгортання РФ широкомасштабної війни і втягування в неї України нікуди не ділась, а лише з 2014 року постійно зростає. Це пов’язано як із цілеспрямованим нарощуванням РФ потужних військових угруповань на європейському театрі військових дій, зокрема і поблизу кордонів України, так і з огляду на внутрішньополітичні процеси, що відбуваються в РФ». – вважає військовий експерт, редактор порталу Defense Express Валерій Рябих.
Подальше загострення внутрішньої ситуації, каже експерт, неминуче призведе до пожвавлення зовнішньої агресивної риторики Кремля.
Втім, «Україна вже також не така беззахисна, як це було у 2014 році і будь-які агресивні дії Кремля по відношенню до України не залишаться безкарними», – стверджує Рябих.
Сім років протистояння російській гібридній агресії дали змогу:
- відкинути будь-які ілюзії щодо намірів РФ по відношенню до України;
- створити сучасне українське військо, що має достатні для стримування російської військової агресії на цьому етапі засоби та, що найголовніше, вмотивований особовий склад;
- консолідувати українське суспільство та поступово нейтралізувати фактори, які може використовувати РФ в ході своєї гібридної агресії;
- створити потужну міжнародну групу підтримки України в її протистоянні з імперією, що вмирає.
«Наразі Україна, її Збройні сили, чи не більше за інші країни Європи, готові до протистояння різноманітним гібридним загрозам з боку РФ, включно з відкритою військовою агресією. Досвід України, яка є однією з небагатьох країн, що має успіх у протистоянні із ЗС РФ, наразі вивчається країнами НАТО та береться до уваги при формуванні їх планів відповіді на загрози з боку РФ», – зауважив редактор порталу Defense Express.
Сьогодні в протистоянні з РФ Україна не одна, як це було у 2014 році, наголошує Валерій Рябих, а є інтегрованою частиною євроатлантичної спільноти. І наданий минулого року Україні статус партнера НАТО з розширеними можливостями – свідчення цього. «Це не лише знак визнання країнами НАТО успіхів України на її шляху євроатлантичної інтеграції, але і певна гарантія того, що Україна може розраховувати на підтримку Альянсу і, зокрема, сигнал потенційному агресору, – переконує військовий експерт. – Як би хто не оцінював вагу входження України до Партнерства з розширеними можливостями, але саме цей статус забезпечує Україні повний доступ до розвідувальних даних НАТО та ряду інших переваг».
Заступник директора ЦДАКР Михайло Самусь в цілому погоджується з колегою. «Зрештою, ворог зупинився на сьогоднішніх рубежах у Криму і на Донбасі якраз через те, що українське військо ефективно йому протидіє», – наголошує військовий експерт.
Однак ця ефективність, на думку Михайла Самуся, все ж таки обмежена. Зокрема, недостатньою протиракетною обороною, дефіцитом засобів протидії агресору на морі. «У нас досі немає ударних ракетних сил, які би могли стримувати РФ як в стратегічному, так і в оперативному планах. Так, ракетний комплекс «Нептун» фактично готовий, але не у військах. Флот? У Чорному морі РФ домінує», – зазначив він.
Військовий експерт нагадує, що тільки на Чорноморському флоті РФ розміщено близько 100 крилатих ракет. В кожній з армій РФ, які оточують Україну по периметру, є ракетна бригада «Іскандерів». «Якщо почнеться широкомасштабна військова операція, то спершу будуть нанесені ракетні удари. Якщо РФ знищить наші системи управління і ППО – нанесе авіаційні удари. А потім уже наземна операція. При цьому Росія встановить блокаду з морського напрямку, де, повторюся, ефективно протидіяти Україна сьогодні ще не можемо, – наголосив Самусь.
Також він зауважив, що в середині березня в тимчасово окупованому Криму (на полігоні «Опук». – Ред.) проводитимуться навчання повітряно-десантних з’єднань збройних сил РФ. «Якраз вони, я впевнений, відпрацьовуватимуть елементи висадки на територію України. Якщо говорити про широкомасштабну операцію, то з Криму будуть нанесені ракетні та авіаційні удари, проводитимуться морські десантні операції, блокада комунікацій», – коментує експерт.
Україні слід зосередитися на протидії. «Росіяни мають знати, що вони можуть отримати у відповідь за свої дії», – підсумував Михайло Самусь.
І така відповідь, якщо на те буде потреба, не змусить себе чекати.
В коментарі Укрінформу командувач Об'єднаних сил ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Наєв повідомив, що українські десантники в березні також проведуть навчання поблизу адмінкордону з тимчасово окупованим Кримом. Мета – вдосконалити спроможності вчасно та адекватно реагувати на військову небезпеку як з повітря, так і з морського узбережжя.
«В ході проведення навчань та тренувань підрозділи протиповітряної оборони здійснять підготовчі і практичні дії щодо виявлення та знищення з повітря ворожого десанту на різних висотах та ділянках місцевості. В цей час резерви угрупування військ відпрацюють як марші до визначених районів нанесення вогневого ураження з морського узбережжя, так і практичні дії щодо запобігання висадки з кораблів на суходіл підрозділів ймовірного противника та, в подальшому, його знищення», – зазначив генерал Наєв.
Крім того, наголосив він, командуванням Об'єднаних сил ЗСУ проведено значний обсяг робіт з покращення системи відеоспостереження за тимчасово окупованою територією АР Крим. «Постійне тренування інженерно-саперних підрозділів і рухомих загонів загороджень, як морських, так і наземних, на визначених рубежах мінування гарантують своєчасне виконання завдань з позбавлення можливості висадки морського десанту», – додав генерал-лейтенант.
І ПРО НЕ МЕНШ ГОЛОВНЕ: ЩО У НАС З БОЄПРИПАСАМИ?
Минулого тижня речник української делегації в ТКГ по Донбасу Олексій Арестович в ефірі одного з українських телеканалів заявив, що у нас мало боєприпасів. Їх нестачу він пояснив відсутністю патронних і снарядних заводів. Генерал Сергій Кривонос, колишній заступник секретаря РНБО, устиг йому відповісти: «Снарядні заводи у нас є і вони всередині держави. Наше завдання ці заводи чимшвидше запустити аби виготовляти потрібну кількість артилерійських боєприпасів».
Ця дискусія, однак, змусила нас поцікавитися в експертів, що насправді у нас з виробництвом боєприпасів, чи достатньо їх, а також, чому на сьомому році війни в Україні досі немає свого державного патронного заводу?
«У нас дійсно немає боєприпасів. Ті залишки, що є, можуть вважатися суттєвими виключно для стрілецької зброї. А боєприпаси для артилерії, для мінометів… з цим, на жаль, серйозні проблеми», – переконує головред Цензор.НЕТ Юрій Бутусов.
«Враховуючи бойові дії 2014-2015 років і збільшення бойових тренувань, станом на кінець 2020 року є дефіцит боєприпасів по більшій частині номенклатури. Це стосується і стрілецької зброї, і боєприпасів до артилерії. По окремих видах у нас великий дефіцит, ми купуємо їх за кордоном» – повідомив виданню «Ділова столиця» керівник «Українського мілітарного центру» Тарас Чмут.
«Важливим партнером у цьому стала Литва, яка в трьох партіях (в 2014, 2017 і 2019 роках) передала кілька мільйонів патронів ще радянського виробництва, які залишалися на її території після 1991 р. Купуємо також у Болгарії, Сербії, Чехії… Зокрема, артснаряди калібру 152 мм, міни для мінометів калібру 60 мм, для автоматичних гранатометів – 30 мм. У принципі, мали б іще купляти багато чого іншого, але поки що це найбільш критичні речі», – доповнив Бутусов.
Питаємо: щоб не купувати за кордоном – хіба не легше простіше налагодити виробництво боєприпасів?
На переконання фахівців, це можна зробити за два-три роки. Ціна питання – від 70 до 200 мільйонів доларів. Утім, можна й не будувати «з нуля», натомість, встановити відповідну лінію на вже діючому підприємстві, перепрофілювавши частину його потужностей. На це знадобиться 8-10 місяців. Оскільки йдеться не про високотехнологічне виробництво, доволі дешеве обладнання для нього можна закупити, приміром, у Пакистані чи Єгипті. Але без важливих «але» і тут не обійшлося.
Починаючи з 2014 року, було декілька спроб розгорнути власне виробництво. У МО України навіть розглядалися конкретні пропозиції від корпорації «ТАСКО» і компанії Stiletto Systems LTD, проте з різних причин від їх реалізації відмовилися. «Оскільки у нас планування таких процесів завжди дуже слабке – жодна спроба не доведена до результату. Повного замкненого циклу на сьогодні у нас навіть в проекті немає. Зрештою, немає й оборонної політики, яка б чітко визначала порядок, потреби, план дій… Замість цього маємо секретність, яка прикриває кулуарщину, безвідповідальність, некомпетентність і небажання певних державних керівників брати на себе відповідальність. От, приміром, у нас є завезена технологічна лінія на завод «Артем». Але вона не працює. Вона потребує ще достатньо тривалого часу для того, щоби почати працювати», – наголошує Бутусов.
Погоджується з журналістом заступник гендиректора ДК «Укроборонпром» Ігор Фоменко. У коментарі РБК-Україна він нагадав, що єдиний патронний завод залишився на окупованій території в Луганську: «На жаль, в Україні не залишилося боєприпасної галузі, її по суті треба створювати із самого початку. Починаючи від дрібних калібрів до великих».
Також Фоменко додав, що на сьогодні використовуються і складські залишки, але серед них є і такі, у яких вже термін експлуатації закінчується, вони іноді втрачають свої характеристики за час перебування на складах.
Але є ще й інші причини…
«Необхідно розуміти, що будівництво заводу (або навіть лінії) – це тільки вершина айсберга. Слідом йде налагодження стійкої роботи цілого ланцюжка суміжників: від виробництва вибухових речовин до таких, здавалося б, елементарних речей, як ящики і закупорювання. Виробництва всього цього в Україні за 29 років незалежності просто не було», – каже військовий експерт Михайло Жирохов.
Утім, найбільша проблема, через яку затягується початок спорудження патронного заводу, як не дивно, пов’язана не з нестачею коштів, а з невизначеністю щодо того, якою буде українська армія майбутнього.
«Незрозуміло, на виготовлення набоїв якого калібру потрібно орієнтувати нове підприємство: чи продовжувати розраховувати на радянський стандарт, оскільки такі патрони потрібні усе ще для великої кількості зброї, якою послуговується наше військо. Чи переходити на натовський стандарт. Але це варто робити більш рішуче», – додав Жирохов.
«Треба поступово готуватися до переходу на стандарти НАТО. Розгортати у нас виробництво радянських боєприпасів, думаю, немає сенсу. Утім, навіть якщо такий сенс і є – треба ретельно усе продумати. Час іде», – підсумував Михайло Самусь.
Мирослав Ліскович. Київ
