Передмова до доктрини інформаційної безпеки України

Битви в твоїй голові

Уявіть, що компанія Coca-Cola втратила свій бренд і торгову марку. Тобто усі заводи, таємна формула напою, менеджмент і логістика доставок  - все залишилося без змін. У компанії відібрали тільки відому усьому світу назву і звичний червоно-білий логотип. Як ви вважаєте, чи зможе вона вижити у світі глобальної конкуренції при таких умовах? Чого варта транснаціональна компанія без свого бренду?

А тепер уявіть, що у компанії Apple забрали усі її матеріальні активи. Заводи, співробітників, лабораторії, технології. Але натомість залишили бренд iPhone, пам’ять про Стіва Джобса та необмежену віру клієнтів у те, що кожен наступний гаджет – кращий за попередній. За який проміжок часу компанія зможе поновити свої активи і статки? Як швидко Apple відновить своє матеріальне становище тільки за рахунок своєї репутації?

Ці прості приклади демонструють, що сутність матеріальних цінностей та будь-яка діяльність навколо них значно змістилася з реального світу у віртуальний. Так само і сьогоднішня війна України з Росією проходить, перш за все, у свідомості кожного з нас, де не можна прокласти навіть умовну лінію фронту між двома півкулями мозку. Саме свідомість та особистість людини, територія сенсів її існування і є головною ціллю інформаційної зброї у протистоянні між державами.

Що ми розуміємо під інформаційною безпекою?

На даний час сутність інформаційної безпеки розуміється суспільством і державою у двох аспектах.

По-перше, законодавство України про національну безпеку визначає її як стан захищеності від загроз, де об’єктами захисту є людина, суспільство і держава, а суб’єктами – компетентні державні органи.

По-друге, з точки зору ряду експертів, інформаційна безпека ґрунтується на досягненні певного рівня сталого розвитку всієї інформаційної сфери, який робить її невразливою для загроз. Для прикладу згадайте ту ж компанію Apple та її флагман-продукт. Погодьтесь, дуже важко уявити месседж чи піар-кампанію, які б змогли реально похитнути імідж iPhone на ринку. Це означає, що репутація та уявлення про нього є настільки усталеним та стабільним, що похитнути їх неможливо.

На жаль це не означає, що «достатній рівень розвитку» може гарантувати інформаційну безпеку особистості, оскільки загрози також розвиваються і набувають нових властивостей. Для бренду в комерційному світі головне - залишатись привабливим для споживачів. А як визначити мету розвитку особистості? Яким саме чином має розвиватися суспільство? Адже, поточні дії російської сторони також можуть претендувати на поняття «розвитку».

Як виглядає реальність з вікна Кремля?

«Доктрина інформаційної безпеки РФ», яка визначає зовнішні і внутрішні джерела загроз, допомагає зрозуміти поведінку російських еліт у контексті українського питання. Так, найбільшим «страхом» росіян є «бажання інших країн домінувати над Росією та використання з цією метою найперспективніших інструментів та методик інформаційної сфери». А внутрішніми джерелами загроз, себто уразливостями, російський законодавець вважає загальні аспекти недосконалості та відсталості російського суспільства і держави.

Саме під впливом цього «страху поразки» Росія направила інформаційну зброю проти України, захищаючи своє бачення розвитку. За цей час російські еліти так і не вийшли з життєвої парадигми «червоного океану» та підходу «або-або». Радянський слоган «догонім і пєрєгонім» досі визначає логіку рішень російського істеблішменту в світі глобальної конкуренції. З огляду на це, росіяни переконані, що Майдан – справа рук США. Цю свою реальність російські еліти хочуть поширити на решту світу.

Так само ідею «руского міра» створено для протиставлення західній концепції розвитку. Для її успішного сприйняття широкими верствами росіян необхідно було або запропонувати більш привабливу картинку майбутнього, або «опустити захід». Російські еліти обрали – «опустити захід».

Для цього було придумано мем «духовниє скрєпи». Паралельно з його просуванням у 2011-2013 роках у російському інформаційному просторі в декілька разів підвищилась згадуваність проблематик, пов’язаних із темами гомосексуалізму, педофілії та іншими «жахіттями заходу». Цей стрибок згадуваності був створений штучно, оскільки психічно здорове суспільство не могло створити настільки високий попит на таку, не властиву йому інформацію.

Державні і недержавні структури, призначені для управління інформаційним простором у Росії, спочатку допомігши Путіну перемогти на виборах, остаточно сформувалися і сконцентрували свої зусилля на проекті «духовних скрєп», протиставлених загниваючим західним цінностям. Ця демонізація заходу також повністю вписується у доктрину інформаційної безпеки Російської Федерації.

Логічне продовження і дзеркальні методи

Так само Доктрина інформаційної безпеки РФ чудово дає відповідь, чому крах своєї політики щодо України Путін пояснив діями США. А повіривши в це, направив усі свої ресурси проти Української держави, яка конче потребує відповідного рецепту дій у такій ситуації. Адже з усіх державних рішень, які були прийняті з квітня 2014-го року, реалізовано тільки постійне функціонування Інформаційно-аналітичного центру РНБО. Державі необхідні дві стратегії: оборони від інформаційних атак і зустрічного наступу.

Оборона українського інформаційного простору має реалізовувати концепцію захисту від загроз. Для відповіді на загрози російської пропаганди нам потрібна система управління державними органами, які могли б припинити донесення до людей брехливої, антиукраїнської чи такої, що розпалює ненависть, інформації.

Мова тут іде про відповідний комплекс законодавчих і управлінських інструментів, який може:

1) вчасно ідентифікувати загрозу в інформаційному просторі;

2) описати загрозу в юридичних термінах за допомогою нормативно-правової бази;

3) застосувати відповідні процедури державного примусу, щоб у найкоротший термін припинити порушення українського законодавства та покарати винних.

Однак робота цього комплексу державних інструментів створює дві глобальних проблеми.

По-перше, грань між захистом громадянина від інформаційних загроз та обмеженням свободи слова є дуже тонкою. Такий підхід в умовах постійної агресії, ставить перед нами загрозу поступового перетворення на Росію, де до кінця 2014 року буде встановлено тоталітарний контроль над усіма можливостями висловлюватися публічно.

По-друге, такий підхід є лише реагуванням на загрози, коли протидія починається вже після виявлення проблеми. Тому, ми, не тільки завжди будемо на крок позаду супротивника, а й незважаючи на розміри наших зусиль, постійно будемо залишатися у нав’язаному Кремлем контексті новин. Якими б абсурдними не були заяви про «розіпнутих хлопчиків, яких знімають у Нацгвардію», ми все одно обговорюємо їх на українському телебаченні, і, навіть, в кулуарах міжнародних інституцій.

Наступальний аспект інформаційної безпеки

Наступальна позиція зовсім не означає, що ми повинні намагатись «дзеркально» брехати по всіх каналах «а-ля-кремлін-стайл», або зробити так, щоб громадяни боялися російських «Градів» більше ніж міфічних бандерівців. Щоб доносити проукраїнську позицію, ми маємо створювати свої меседжі - більш ефективні за російські.

Під наступальною позицією мається на увазі розвиток інформаційної сфери, і, в першу чергу, розвиток самих реципієнтів інформації, які будуть більш критично та свідомо сприймати повідомлення, незалежно від того, походять вони з Кремля, Вашингтона чи Києва.

Таким чином, кожен український громадянин міг би перетворитися з «об’єкта інформаційної безпеки», на самостійного «суб’єкта» її забезпечення, який сприймає, оцінює, аналізує і захищає від шкідливих впливів не тільки себе, а й свою спільноту і свою державу. Саме цей висновок є основою концепції перебудови національної безпеки з точки зору Громадянської платформи Нова Країна.

«Відправна точка»

В основу новітньої системи інформаційної безпеки України мають бути покладені принципи, що зумовлять її розвиток на довгі роки і десятиліття. Адже за останні 50 років структура інформаційного простору змінилася кардинально. За наступні 10-20 років це відбудеться ще раз.

Наша місія і обов’язок - переконати світ в реальності віртуальних загроз. Адже Україна стала першим у світі об’єктом ведення гібридної війни, що базувалася на маніпуляціях інформаційними потоками. Тому саме ми маємо стати лідером для інших країн у питаннях переформатування інформаційного простору та відходу від концепції протистояння, яка є основою російської доктрини інформаційної безпеки.

Однак це не стане можливим, доки вітчизняна медіа-сфера не займе проактивну позицію щодо середовища, в якому вона працює. Насамперед, мова йде про тих, хто здебільшого створює контент, а не споживає його.

Кожен з тих, хто створює інформацію для широких верств населення (починаючи від блогера, закінчуючи керівником національного телеканалу), має усвідомлювати свою відповідальність не тільки перед своєю аудиторією, але й перед своїми дітьми та наступними поколіннями, які будуть зростати на теренах інформаційного простору, що формується, в тому числі й ними.

Тільки усвідомлення відповідальності за те, що говориться, пишеться, знімається та розповсюджується, а також конкретні дії кожного журналіста чи інформаційника дадуть змогу перешкодити не тільки цілеспрямованому спотворенню реальності, а й сценаріям розвитку інфопростору, які ведуть до самознищення.

Саме це і стане запорукою побудови нових підходів для вдосконалення системи міжнародної інформаційної безпеки та створення засобів, які не дозволять зловмисникам використовувати безмежні можливості комунікацій на шкоду людству і Україні.

Дмитро Золотухін, експерт з питань інформаційної безпеки.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства