Напруга на Азові зростає: в України є міни та артилерія, але бракує авіації
Росія перекидає з Каспію до Азову десантні й артилерійські катери. На офіційному сайті Міноборони РФ повідомляється, що мета міжморського переходу кораблів – нібито участь в навчаннях.
З цього приводу уже встигли висловитися низка українських експертів. Приміром, керівник військових програм безпеки Центру глобалістики «Стратегія ХХI» Павло Лакійчук у коментарі «Кримським новинам» заявив, що ймовірна мета посилення російських морських сил у цьому районі – або Росія готується атакувати українське морське узбережжя, або намагається ще більше укріпитись і домінувати в Азовському морі, остаточно перетворивши його на «російське озеро», тобто, ускладнивши і без того ускладнене судноплавство з Маріуполя і Бердянська.
Або ж – обидва сценарії одночасно.
Військова компонента: узбережжя Азову під загрозою російського десанту
«Сам факт тимчасової передислокації з Каспію військових катерів – не дивина. Починаючи з 2016 року, взявши під повний контроль Азовське море, росіяни на практиці відпрацьовують посилення угруповання там і в Керченській протоці. Зокрема за рахунок Каспійської флотилії», – розповідає Укрінформу капітан I рангу в запасі, керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.
За його словами, Росією напрацьовано два способи перекидання катерів з Каспію в Азов: «південний» маршрут – з Махачкали до Ростова на залізничних платформах і «північний» – внутрішніми водними шляхами з Астрахані через Волгу – Волго-Донський канал – Дон і далі в Азовське море. Другому варіанту росіяни віддають перевагу, адже ним можна спрямувати не тільки малогабаритні катери, а й невеликі кораблі класу «корвет».
«В 2016 році два малі ракетні кораблі Каспійської флотилії, «Серпухов» і «Зелений Дол» здійснили перехід Волго-Донським каналом в Азов та Чорне море і далі в Середземне, звідки стріляли ракетами «Калібр» по Сирії. Пізніше, у 2018 році, подібний похід здійснювали каспійські МРК «Град Свияжск» і «Великий Устюг», – звертає увагу пан Лакійчук. – До речі, в період загострення «азовської кризи», в травні 2018 року, без особливого розголосу зі складу Каспійської флотилії в Керч по Волго-Донському каналу здійснила перехід група з трьох артилерійських катерів – двох річкових бронекатерів «Шмель» проекту 1204 – АК-201 і АК-248 і швидкохідний «Гриф» проекту 1400М АК-326».
Тоді перехід катерів з Каспію на Азов також пояснювався плановими заходами бойової підготовки, але повернулися назад в Астрахань вони тільки пізньою осінню, коли стихли баталії із захопленням в Керченській протоці двох українських катерів.
«Одразу після повідомлення в ЗМІ стало зрозуміло, що в Азов росіяни направили катери десантного загону – так званий, ДЕСО з кораблями вогневої підтримки (ОКОП – загін кораблів/катерів вогневої підтримки). Пізніше стало відомо, що на Азов перекинуті усі боєготові десантні катери типу «Серна» (проект 11770) і усі артилерійські «Шмелі», що є в розпорядженні Каспійської флотилії», – додав пан Лакійчук.
Таким чином в Азовському морі зараз діє група Каспійської флотилії у складі 5-6 десантних катерів проекту 11770, 3-4 артилерійські катери пр. 1204 і 2-3 судна забезпечення.
На питання, що вони реально можуть, пан Лакійчук відповів: «Здійснити висадку ротного тактичного десанту, наприклад, зі складу 382-го окремого батальйону морської піхоти, що в Темрюці, на необладнане узбережжя в мілководних районах Азовського моря та озера Сиваш».
Утім, це не основні сили наступу. Тактичний десант потрібен для захоплення стратегічно важливого плацдарму і його утримання до підходу основних сил. «Отже «каспійці» хоча і складають загрозу, основну небезпеку слід чекати на іншому напрямку», – додав він.
Подібним чином висловився військовий експерт Михайло Жирохов: «Судячи з усього, операція планується невелика за об’ємами. Чому? А тому що росіяни перекидають легкі десантні суди та артилерійські катери для їх прикриття».
Які на сьогодні в України існують можливості для протидії? Наскільки ми спроможні стримати, дати гідну відсіч ворогу в Азовському регіоні?
«В силу зрозумілих причин, це секретна інформація. Втім, якісь висновки з відкритих джерел все ж можна зробити. Пройшло повідомлення про те, що на Азові проходять навчання, а також, що вздовж узбережжя виставляються протидесантні міни. На наших складах таких мін дуже багато», – каже Михайло Жирохов.
За словами експерта, мінування рубежів – це відома і ефективна оборонна тактика. Міни покликані не стільки знищити ворога, скільки уповільнити противника, завести його в позначені і пристрелені ділянки, а потім накрити його всілякою далекобійною зброєю – артилерією, мінометами … «Крім того, до Азовського побережжя стягнуті наші війська. Зокрема, там знаходиться полк «Азов», підрозділи 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, низка інших. Основною ударною силою (саме на це, гадаю, робитиметься ставка) буде артилерія, як важка, так і реактивна. Щодо залучення авіації – в разі чого, у Миколаєві, на аеродромі Кульбакине, дислокується штурмовий авіаполк на Су-25, але… Більшість військових експертів, і я в їх числі, сходяться на думці, що в перші ж хвилини «великої війни» РФ матиме карт-бланш у повітрі. Для наших штурмовиків це буде виліт в один кінець. Тому авіація – під питанням», – вважає Михайло Жирохов.
Подібну думку висловив Павло Лакійчук: «За потреби наші чотири «Гюрзи» військово-морської бази «Схід», якщо їх підтримають прикордонні катери, відсіч дадуть».
Головне – це посилення протидесантної оборони: здійснити або відновити після зимового періоду протидесантне обладнання узбережжя на десантонебезпечних ділянках, наростити маневрені сили берегової оборони. Проводити спостереження за акваторією і відстежувати дії противника. «Усе це наші моряки знають і вміють», – каже військовий експерт. І додає, що протистояти десанту з моря завжди простіше, ніж нападати – це класика. «Наші хлопці щорічно проводять на узбережжі Азову тактичні навчання з бойовою стрільбою серії «Попутний вітер», біля окупованого Криму нещодавно проведені великі навчання з відбиття наступу, в тому числі з моря, нашими десантниками та береговою артилерією. Тривають також заходи з підготовки підрозділів тероборони. Так що «Попутного вітру» в спину каспійським зайдам і кримським окупантам», – наголосив Павло Лакійчук.
Економічна компонента: українські морські порти, і не тільки Маріупольський та Бердянський, під загрозою ворожого блокування
Сьогодні росіяни контролюють Керч, утворили там власну фейкову «капітанію» і дають свої вказівки. Торговельні судна їх виконують. І саме росіяни визначають черговість проходження протоки. Судна, які йдуть у порти Росії, проходять першочергово, а судна, які йдуть з та в українські порти – в другу, третю та інші черги.
«Після 2018 року, коли стало зрозуміло, що РФ використовує такі важелі, як закриття Керченської протоки – більшість крупних гравців на ринку логістики перемістили свої потоки з Маріуполя та Бердянська до інших портів, зокрема до Одеси», – коментує військовий експерт Михайло Жирохов.
«Ситуація із збитками для Маріуполя та Бердянську є важкою, адже крім витрат часу на проходження Керченської протоки, із «перевірками» з боку російських загарбників, судноплавство тепер обмежене габаритами Керченського мосту. Перекидання в Азов сил ВМС України дещо знизило ризики затримок суден на акваторії моря, але це не може розблокувати саму протоку», – доповнює юрист-міжнародник Борис Бабін.
В останньому довоєнному році – 2013-му – вантажообіг, приміром, того ж Маріупольського порту склав 15,5 млн т. Блокада Азовського моря в 2018 році призвела до того, що вантажообіг цього порту знизився до 5,9 млн т (на 62% до 2013 року, тобто в 2,6 рази). Все це повною мірою стосується і Бердянського порту.
«На сьогодні 93% експорту припадає саме на порти Чорного моря. Відповідно, лише 7% на Азовські порти. Це не критично, але суттєво. Суми збитків – мільярди гривень», – наголошує головний редактор порталу BlackSeaNews, керівник Моніторингової групи «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» Андрій Клименко. І перекидання вантажів з Маріуполя та Бердянська в інші порти Чорного моря залізницею не вирішить проблему: «У 2018 році бізнес вже намагався переадресувати вантажопотоки, але пропускна спроможність залізниці вкрай слабка».
В Чорному морі все також непросто. Там є два великих морських маршрути: перший – з протоки Босфор до портів Одеси, Миколаєва та Херсону. «І це головний експортно-імпортний морський шлях України: іншого такого немає ні за розміром, ні за трафіком», – наголошує він. Другий морський шлях, який теж активно використовується: з району Одеси, повз окупований Крим – до портів Грузії та Чорноморських портів Туреччини.
«Справа в тому, що на цьому шляху знаходяться морські бурові платформи українського шельфу: починаючи приблизно з о. Зміїний, де знаходяться сумнозвісні «вишки Бойка» – найкрупніші, захоплені ще 2014 року Росією, і до Західного узбережжя Криму, де знаходяться інші морські родовища нафти і газу. На всіх цих вишках та платформах чергує російський спецназ, – розповідає Клименко. – До чого я веду? Як вони перевіряють судна в Азовському морі, що там може бути вибухівка або диверсійна група, щоб підірвати Керченський міст, так і тут можуть сказати, що нібито у них є інформація, що, мовляв, на суднах, які ідуть з Одеси є диверсанти, вибухівка. І почнуть перевірки на шляху з Босфору до Одеси».
Не виключає експерт і такий варіант, коли росіяни робитимуть демонстраційне морське мінування, шляхом встановлення мін «хлопавок». «Із судном нічого не станеться, але буде вибух, щоби налякати, будуть відповідні заголовки у ЗМІ, одразу підвищаться ставки фрахту, страхові премії, а – вантажопотік суттєво зменшиться. А це вже буде катастрофа для всього український експорту/ імпорту», – наголошує він.
Про цю небезпеку добре обізнане командування ВМС України, Генштаб, Міноборони. Там відпрацьовують відповідні заходи, каже експерт. Але наші можливості на цей час не дуже великі. «А тому присутність в Чорному морі патрульної місії під натівським прапором – ракетних крейсерів, фрегатів, есмінців – може допомогти стримати подальшу російську агресію», – стверджує Андрій Клименко
Правові та інші механізми: якщо РФ піде на чергове загострення й таки заблокує Керченську протоку – то що?
Правові механізми використовувати на Азові непросто, адже у 2003 році РФ під загрозою сили «вичавила» з України згоду на статус Азову як нібито «внутрішніх історичних вод». Але кордон на морі до 2014 року між двома державами проведено не було, а після захоплення РФ Криму – це узагалі неможливо.
«Замах на анексію Криму вже робить нікчемними заяви РФ про «внутрішні води» Азову, оскільки сама Росія підірвала у 2014-му та підриває наразі договірний баланс на морі. Наразі Україна веде відповідну справу проти РФ у арбітражі щодо Конвенції ООН з морського права, ухваленої 1982 року в Гаазі. Зокрема, щодо права на 12-мильне територіальне море на Азові, виключну зону тощо, – каже юрист-міжнародник Борис Бабін. – Стосовно Азову в цій справі РФ завіряє трибунал що він нібито «не має юрисдикції» над цим морем бо, бачите, це «внутрішні води». Я не впевнений, що арбітраж займе щодо Азову саме позицію РФ, але виграш України вимагає якості, виваженості та збалансованості юридичних аргументів. Утім якийсь результат варто чекати не раніше 2023 року».
Україні слід припинити практику виконання невигідних для неї угод з РФ щодо режиму користування Азовом, зокрема щорічного підписання «рибних» протоколів, визначити найбільш раціональний механізм офіційного припинення їх дії. «На жаль, ганебні переговори щодо квот на лов азовської риби продовжуються. Восени 2020 року було чергове «он-лайн» засідання відповідної комісії. Це, очевидно, не додає Україні аргументів перед міжнародними інституціями. Втім, відповідний «протокол» чергової сесії цієї комісії ще не був підписаний сторонами станом на початок квітня 2021 року, а в судах наразі оскаржене повноваження Держрибагенства продаватися агресорові за гнилу тюльку. Чекаємо в цій справі на справедливе рішення Феміди. Упевнений, що воно обов’язково, рано чи пізно, з’явиться», – додав юрист.
Утім, не правовими механізмами єдиними. «Україна вже має певний досвід», – каже Андрій Клименко. Наприклад, згадує він, коли в 2018-2019 роках середня тривалість штучного утримання суден у Керченській протоці могла досягати п’яти (!) діб, то… «Тоді здійснювався серйозний дипломатичний тиск, як з боку міжнародних організацій, так й окремих країн. Зокрема, Меркель та Макрон телефонували Путіну, вимагаючи від нього припинити порушувати принципи свободи мореплавства», – коментує пан Клименко.
В результаті тривалість утримання суден скорочувалася в 2-2,5 рази, і станом на сьогодні тримається на рівні 2 діб. Але це було тоді. Зараз безпекова ситуація зовсім інша.
«На сьогодні заклики та інші дипломатичні механізми впливу майже не працюють. Зараз можуть працювати тільки погрози», – наголошує керівник Моніторингової групи «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень.
Якщо донедавна в демократичному світі переважали країни, які вважали, що з росіянами можна і треба розмовляти, щоб вони змінили свою поведінку, то сьогодні все частіше звучать більш різкі заяви. «На Заході потроху починають розуміти те, що ми, українці, зрозуміли ще сім років тому: путінська Росія – це головна загроза цивілізованому світу в ХХІ столітті. І все це, відповідно, супроводжується конкретними діями, – стверджує Клименко. – Ну от скажіть, будь ласка, коли ще таке було, щоби буквально протягом кількох днів до України телефонували і президент США, і міністр оборони, і держсекретар, і голова комітету начальників штабів? Зрештою, вони ж після цього і Путіну телефонують. І це я ще говорю лише про американців, чию позицію щодо РФ починають займати й інші».
Один із прикладів – те, як напередодні представники дипломатично-витриманого та обережного Європарламенту, зокрема голова фракції Європейської народної партії (EPP), заявили, що проти РФ треба запровадити жорсткіші санкції – аж до відключення від системи SWIFT. «Раніше ми здебільшого чули традиційне «занепокоєння». Гадаю, світова спільнота морально дозріла до чогось більшого по відношенню до Кремля. А Сполучені Штати це роблять системно. Зокрема, в останні місяці американці дуже сильно вдарили по російській оборонці: пройшла категорична заборона експорту товарів військового призначення та подвійного використання. Нинішня військово-дипломатична ситуація складається на користь України, і є, по суті, безпрецедентною за всю історію нашої незалежності», – підсумував Андрій Клименко.
Мирослав Ліскович. Київ
