Якщо сьогодні кожен з нас не може уявити своє життя без телефонів та інших засобів комунікації, то що вже говорити про роль зв’язку для армії. Без перебільшення можна сказати, що від якісної системи зв’язку залежить життя всіх родів військ загалом і кожного захисника окремо. З початком реформування в оборонній сфері зміни торкнулися й зв’язківців.

Тож, як тепер організована система зв’язку в українському війську, чим і як вони оснащені, чому курсант-зв’язківець має відпрацювати 5 років після закінчення вишу, чи добре оснащена російська армія засобами зв’язку – про це та інше ми дізнались у командувача Військ зв’язку та кібербезпеки Збройних Сил України генерал-майора Євгена Степаненка.

- Пане Євгене, давайте пояснимо спочатку для наших читачів – що собою являють зараз війська зв’язку та які їх головні завдання в розрізі інших родів військ?

- Хочу нагадати, що 5 березня 2020 року в Збройних Силах України відбулась трансформація системи управління і, через призму командування Військ зв’язку та кібербезпеки я спробую пояснити, що зараз відбувається. Дивіться, у нас раніше у Військах зв’язку в Генеральному штабі існував такий орган, як Головне управління зв’язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України. Цей орган поєднував у собі чотири основних функції: планування, застосування військ, генерування сил та розвиток, зокрема й автоматизації.

Що відбулося? По суті зараз ці всі функції відокремлені одна від одної та існують у різних вертикалях. Щодо функції застосування, вона належить суто командуванню Об’єднаних Сил ЗС України, яке очолює генерал-лейтенант Сергій Наєв. У цьому командуванні є Центр зв’язку, основне завдання якого – застосування сил і засобів зв’язку в тій чи іншій операції при виконанні місій. Крім того, є структура в Генеральному штабі, яка за стандартом НАТО називається J-6. Вона виконує функцію стратегічного планування, планування зв’язку на стратегічному рівні, планування зв’язку в операціях тощо, а також визначення (це дуже важливо!) спроможностей, яких повинні до певного терміну набути війська. Третій підрозділ, який зараз у структурі головнокомандувача Збройних Сил України, – це Управління розвитку автоматизації, що має свій функціонал. А четвертий – це командування Військ зв’язку та кібербезпеки, яке відповідає за функцію генерування, а також утримання та розвиток постійно діючої системи зв'язку.

- Після реформування і створення нових структурних підрозділів, на ваш погляд, чи не дублюються функції цих підрозділів? Крім того, чи використовували ви досвід аналогічних натовських структур?

- За умови виконання лише свого функціоналу, ніякого дубляжу тут немає, і це саме натовський принцип. Єдине, що у нас, так би мовити, непритаманне натовській структурі, це те, що у складі командування Військ зв’язку та кібербезпеки є таке поняття, як постійно діюча система зв’язку. Це так звана стаціонарна компонента, по-інакшому її можна назвати «військовий провайдер». Вона функціонує постійно в Збройних Силах України у стаціонарному вигляді: це стаціонарні вузли зв'язку, волокно-оптичні, радіорелейні лінії зв'язку, лінії прив'язки тощо, мережі й напрямки радіозв'язку. Це якраз та постійно діюча система зв’язку, яку треба утримувати та розвивати. Саме цим зараз займається командування Військ зв’язку та кібербезпеки.

До речі, постійно діюча система зв’язку в НАТО – це окремо виведена структура – Агенція зі зв’язку НАТО (NATO Communications and Information Agency). В США – це так звана DISA (Defense Information System Agensy) – Агентство оборонних інформаційних систем. Саме вони займаються системами, які постійно діють, незалежно від того, проводиться якась операція чи не проводиться, відбувається якась місія чи не відбувається.

- Скільки наразі у вашому підпорядкуванні підлеглих?

- Достатньо для виконання завдань за призначенням. Ідеться про частини безпосереднього підпорядкування командувачу Військ зв’язку та кібербезпеки. Крім того, ми маємо розгалужену систему зв’язку в інших видах і родах військ, яка за своєю організаційно-штатною структурою підпорядковується іншим командувачам. Але, якщо мова йде про розгортання системи зв’язку – це моя сфера управління, а якщо йдеться про застосування в місіях і операціях, то цим керує начальник Центру зв’язку командування Об’єднаних Сил ЗС України, якому частини та підрозділи зв'язку придаються на період проведення місії (операції).

- Якщо мова зайшла про кадри, то хотілося б дізнатись, яка наразі ситуація із забезпеченістю професійними кадрами Військ зв’язку та кібербезпеки? Чи є проблеми?

- Розумієте, я не знаю жодної держави, в якій немає проблематики забезпечення вмотивованим і якісно підготовленим персоналом. Вона існує в усіх країнах. Інша річ, які розміри цієї проблеми, в якому обсязі залучаються сили й засоби, ресурси для реалізації завдань з усунення цієї проблематики, якими шляхами це вирішується.

У нас дійсно є вакансії, значить – вже не 100-відсоткова забезпеченість. По-друге, є певна кількість зв’язківців, хто «дослужує». Це ті, хто навчався ще за тих часів, коли нинішні технології були невідомі. На жаль, не всі спроможні виконати вимоги, які зараз ставляться до фахівців у цій галузі. Крім того, є багато молодого персоналу, який, у принципі, компетентний, але залишає лави Збройних Сил. Адже ми всі знаємо, це не є секретом, що якісно підготовлений фахівець ІТ-сфери – це особа, яка затребувана в цивільному житті.

Тому проблема існує. Але я не можу сказати, що нам варто збільшувати кількість вишів для підготовки таких фахівців. Це не той шлях вирішення даної проблеми. Успішне вирішення цього питання полягає у комплексному підході, але це тема окремої розмови.

КОЖЕН ВІЙСЬКОВИЙ, ЯКИЙ ОТРИМУЄ ДИПЛОМ І ПОГОНИ ЛЕЙТЕНАНТА, ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ПІДПИСАТИ КОНТРАКТ НА П’ЯТЬ РОКІВ

- Які навчальні заклади наразі готують фахівців для військ зв’язку?

- Є різні заклади, які готують фахівців для сфери, про яку ми говоримо. Наприклад, якщо брати Повітряні сили, то там готують фахівців за своєю специфікою, зокрема, й фахівців ІТ-сфери. Також маємо Житомирський військовий інститут, який також готує окремих фахівців. Єдине, що, напевно, об’єднує різні виші – це прагнення мати успіх у підготовці фахівців кібербезпеки.

Міжвидовим вишем зараз є Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації, тому що він готує фахівців для всіх видів і родів військ ЗСУ та інших складових сектору оборони. Це є той стрижень, на якому тримається вся військова освіта в цій галузі на етапі отримання первинної вищої освіти. Коли вже питання доходить до організації зв’язку і йдеться про вихід на інший рівень – оперативно-тактичний, стратегічний, то для цього у нас є Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, який готує фахівців саме для цих рівнів.

- Наскільки відомо, раніше були якісь запобіжники, аби курсант, який закінчив військовий виш і держава вклала великі кошти в здобуття ним освіти, не йшов потім з дипломом, здобутим у військовому виші, на цивільну роботу. Зараз діє така система?

- Кожен військовослужбовець, який отримує диплом і погони лейтенанта, зобов’язаний підписати контракт на певний проміжок часу. Первинний контракт складає не менше п’яти років, тобто, по факту, ця норма існує. Але, на жаль, існують підстави, які дозволяють уникати цього.

Наприклад, коли після закінчення бакалаврату людина повертає всього лиш 50-70 тисяч гривень за чотири роки навчання, а далі, в магістратуру, вже йде в цивільний виш. Адже з тим рівнем підготовки, який ми даємо за чотири роки, вони цілком готові йти працювати в приватний сектор і мати зарплату, набагато більшу, аніж грошове забезпечення в Збройних Силах.

- Чи є якісь особливі вимоги до осіб, які збираються вступати у ваш виш чи служити у військах зв’язку?

- У першу чергу акцент робиться на тих, хто має достатній рівень знань і гарні результати зовнішнього незалежного оцінювання за напрямками математика і фізика. Це найбільш актуально для профільних спеціальностей, наприклад, програмування, автоматизовані системи управління, телекомунікація і радіотехніка. Для них, ми вважаємо, що третім предметом має бути або фізика, або англійська мова. Це важливо для нас.

- Давайте поговоримо про технічне оснащення. Чи можна сказати, що у курсантів, які навчаються, є достатня матеріально-технічна база, і, якщо говорити про війська, яка там ситуація?

- Щодо курсантів, то зараз технічних засобів, які є в профільному інституті, достатньо для підготовки фахівців за всіма 6 спеціальностями. Ще років п’ять тому дане питання стояло доволі гостро, але наразі немає критично болючих питань. У той же час, є куди розвиватися.

Що стосується військ, тут трішки інша ситуація. Ви ж розумієте, що зв’язок і взагалі технології – це дуже дороге питання. Для того, щоб переоснастити всі війська повністю, потрібні колосальні суми. За останні шість років дуже багато роботи проведено: у нас стаціонарна складова, за винятком, можливо, деяких аспектів у Повітряних силах, – без аналогового зв’язку. Що стосується стаціонарної системи, я вважаю, що уже відсотків на 90 ми працюємо тільки в цифровій інтерпретації. Разом із тим, потреба в засобах зв’язку для організації зв’язку в польових умовах досить значна.

На сьогодні, наприклад, у Збройних Силах України є значна потреба в командно-штабних машинах тактичної ланки, а закуповуємо ми їх невеликими кількостями. Отримання готової командно-штабної машини досить дороговартісне, і наш бюджет не дозволяє робити їх придбання бажаними для нас темпами.

У свою чергу, ми власними силами на наявні зразки техніки встановлюємо новітні засоби, які закуповуємо та отримуємо від наших партнерів як матеріально-технічну допомогу.

НАША СПІВПРАЦЯ З МІЖНАРОДНИМИ ПАРТНЕРАМИ Є ЧІТКОЮ І СПЛАНОВАНОЮ

- А міжнародні партнери допомагають з поставками якогось новітнього обладнання?

- Конкретно за нашим напрямком нам дуже потужно допомагають Сполучені Штати Америки. Якщо говорити про інші роди військ, то там допомога йде і від британців, й інших європейських країн. Але нашим військам найбільш масштабно допомагають саме США. Ми дуже вдячні їм за цю підтримку.

На етапі мого знайомства з ODC (Office of Defense Cooperation) – Відділом оборонного співробітництва Європейського командування ЗС США, вони в першу чергу запитували, яких спроможностей ми намагаємося досягти. І ми склали такий план на перші п’ять років, показали, і вони сказали: «О’кей, хлопці, ми розуміємо, що ви хочете». І тепер ми чітко отримуємо те, що нам потрібно. Тобто наша співпраця не має якогось хаотичного характеру – вона є спланованою за правильним напрямком, і ми використовуємо цей ресурс, як один із основних. Під цей ресурс ми вже й самі закуповуємо те, що нам потрібно. Таким чином комплексно вирішуємо питання забезпечення.

- Що саме надають нам американські партнери?

- Ми говоримо в першу чергу про радіостанції L3 Harris – це головне, чим вони нам допомагають. Це обладнання є дуже-дуже дороговартісне. Якщо б ми хотіли переозброїти наші війська за рахунок того бюджету, який зараз отримуємо, це були б десятки років, щоб переозброїти наші основні види, роди військ. Зараз ми вирішуємо питання переозброєння за допомогою і міжнародної матеріально-технічної допомоги, і за рахунок закупівлі продукції L3 Harris нашими виробниками озброєння та техніки військового призначення.

МИ НЕ ІНТЕГРОВАНІ В ЦЕНТР КІБЕРБЕЗПЕКИ ПРИ РНБО, АЛЕ ТІСНО СПІВПРАЦЮЄМО

- При РНБО функціонує центр з кібербезпеки, ви з ними якось співпрацюєте?

- У них одні завдання, у нас – інші. Їхні завдання – більш глобальні. Разом із тим, у нас є чітка організація взаємодії, ми отримуємо від них певні дані, інформуємо їх про те, що відбувається в кіберпросторі. Якщо маємо якісь труднощі, то спільно обговорюємо шляхи їх вирішення, ділимося, так би мовити, «секретами» реакції на ті чи інші виклики в кіберпросторі. Тому не можу сказати, що ми повністю інтегровані один в одного і складаємо одну єдину систему, але на рівні взаємодії двох систем – досить непогано співпрацюємо.

- А наскільки ви поінформовані про те, що відбувається у військах зв’язку противника? Наскільки у них, скажімо так, високий потенціал, щоб розуміти співвідношення наших сил?

- Ви маєте зрозуміти, що Росія націлена на власний ринок, тобто вона ці всі системи замовляє в себе. Не секрет, що потужності та фінансування у нас зовсім різні, але разом із тим, давайте будемо чесними: технології Сполучених Штатів, європейських країн і технології Російської Федерації – це є зовсім різні, неспівставні речі. Я не хочу озвучувати – що вони там мають на озброєнні – але ми чітко розуміємо, що системи, які ми закуповуємо – суттєво кращі, аніж ті, які вони виробляють у себе. Крім того, не забувайте, що санкції є санкції, технології є технології, і обміну вже багато років у цьому напрямку між Росією та іншими провідними країнами світу немає ніякого.

- Зараз активно розвивається високотехнологічна зброя, використовуються БПЛА під час бойових дій. Чи можна сказати, що Україна теж рухається в цьому напрямку?

- Ви зараз ведете мову про війни іншого покоління. Війна і її очікуваний результат завжди будуть корелюватися фінансами країни, яка воює.

Крім іншого, треба враховувати, чи будуть співставними витрати на високотехнологічне озброєння з витратами на виконання військової операції. Ніхто ж не збиватиме якийсь коптер дороговартісною ракетою.

Якщо мова йде, наприклад, про якийсь тактичний епізод, то його можуть вирішувати і батальйонна тактична група, в складі якої є бойові броньовані машини, танки, бронетранспортери тощо. Ми маємо чітко розуміти, що під кожен засіб є певні завдання, і є такі завдання, які не можуть бути вирішені лише роботизованими системами, хоча до цього треба йти, звичайно. Чому до цього треба йти? Тому що жодне залізо не варте людського життя.

- Мабуть, для високотехнологічної зброї має бути й висококваліфікований персонал, як у військах зв’язку та кібербезпеки?

- Хочу зазначити, що підготовлений висококваліфікований персонал у галузях інформаційних технологій – це не лише зв’язок. Тому що, наприклад, тим самим безпілотником управляє пілот, який сидить на землі, але управляє за допомогою певної апаратури, і це точно не зв’язківець. Тому знання, навички, вміння користування, розуміння фізичних процесів, які відбуваються – це теж у тій самій галузі, але в іншому напрямку застосування. Якщо брати класику, то мають розвиватися всі повністю галузі за напрямком високих технологій, і це далеко не тільки зв’язківці.

НАМ ПОТРАПЛЯЛИ В РУКИ ЗРАЗКИ ТАКТИЧНОГО РАДІОЗВ’ЯЗКУ РОСІЯН, ТОЖ МИ РОЗУМІЄМО, КУДИ ВОНИ РУХАЮТЬСЯ

- А які зараз є розробки у росіян, ви знаєте щось про «ворожі новинки»?

- Насправді, я не хочу зараз цю інформацію розповсюджувати, оскільки у нас є чітка взаємодія з Головним управлінням розвідки.

Водночас ми володіємо певною інформацією і навіть тримаємо в руках деякі зразки, коли нам вдається щось захопити. Зараз це не так часто відбувається, а ось коли були активні дії пару років тому, досить часто нам потрапляли в руки, зокрема, засоби тактичного радіозв’язку. Тож ми розуміємо, куди вони рухаються. Я вам скажу, що це загальні світові тенденції. Але повторюю – росіяни не все спроможні освоїти через брак технологій. Технології правлять усім.

МИ ВЗЯЛИ ЗА ОСНОВУ АРХІТЕКТУРУ МЕРЕЖ ЗВ’ЯЗКУ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ

- Яким ви бачите майбутнє Військ зв’язку та кібербезпеки?

- З точки зору оснащеності наших військ, то керівництво ЗС України чітко визначилось, куди ми маємо рухатись. Якщо взяти по сегментах, наприклад, автоматизовані системи, то це один напрямок, якщо ми говоримо про транспортні системи або архітектуру побудови мереж – це інший напрямок, але їх розвиток відбувається за єдиним замислом.

Головне, що завдяки допомозі фахівців США за останні три роки ми архітектурно правильно побудували елемент системи, по зразку Сполучених Штатів. Ми її вивчили, ми її зараз адаптуємо до наших умов і вже Генеральним штабом визначено, що ми це візьмемо за основу.

- Скільки в ідеалі треба часу на створення завершеної архітектури мереж?

- Коли питання стосується часу, мені завжди хочеться відповісти так: в залежності від того, наскільки ми цього хочемо і скільки ми для цього виділяємо ресурсів. Якщо Сполучені Штати Америки такими ж темпами будуть нам допомагати і забезпечувати, наприклад, необхідними радіостанціями, і ми будемо такими ж темпами, як зараз, закуповувати ці радіостанції, а виробник нашого оборонного сектору буде теж чітко підживлювати цю складову, то сегмент в УКХ-діапазоні радіостанцій у масштабах усіх видів родів Збройних Сил України буде збільшуватися досить стрімко. І ми говоримо про те, що за кілька років ми закриємо основні наші напрямки.

Якщо ж ми будемо, наприклад, знову якимось чином міняти вектор руху стосовно виробників, перебудовувати, прибирати, ігнорувати матеріально-технічну допомогу Сполучених Штатів, з'явиться чиєсь лобіювання інтересів інших якихось виробників тих самих радіостанцій, то це вже йтиметься про десятки років на переоснащення.

- У вас є чітке розуміння, чого і скільки потребують війська зв’язку та кібербезпеки? І на скільки відсотків від потреби держава в змозі це забезпечити?

- Формування потреб і взагалі процедур, які відбуваються в оборонному плануванні, – це зовсім інші речі й це окрема тема для розмови. Щодо потреби, то хочу сказати, що в цьому році вперше головнокомандувач ЗС України поставив завдання всім командувачам, абстрагуючись від фінансового ресурсу, який існує в державі, визначити свою повну потребу з 10-відсотковим резервом за усіма своїми напрямками, по всіх видах озброєння. Ми це зробили. Тому ми бачимо нашу потребу, ми її чітко розуміємо. А потім, виходячи з того фінансування, яке нам виділяє держава, ми вже визначаємо пріоритети.

Я вважаю, що ключовим моментом у цій ситуації має бути системність. Чим більше ми будемо кидатися праворуч-ліворуч, тим гірше буде для досягнення кінцевого результату. Зараз ми чітко розуміємо спроможності, яких ми маємо досягнути, і бачимо проблемні моменти, на які треба звернути увагу.

Ірина Кожухар. Київ

Фото: Євген Котенко