Олександра Носова було призначено до Наглядової ради концерну “Укроборонпром” у травні, а в серпні він став заступником міністра оборони України. І це те призначення, яке викликало стриманий оптимізм у професійної спільноти. Він – колишній військовий розвідник, полковник запасу (залишив службу з приходом Януковича до влади), виробник військової техніки, добре знаний у промислових та військових колах. До речі, його ім’я тричі стояло у проєктах на призначення в концерн. Уперше, ще при Петрі Порошенку, вдруге і втретє – вже за нової команди. І воно сталося, бо на його кандидатурі в Наглядову раду, кажуть, наполіг особисто Володимир Горбулін.
На прохання про інтерв’ю Олександр Носов свого часу відповів обіцянкою, що запишемося після того, “як буде зроблено конкретні кроки, бо ж результативність моєї роботи має конкретні цифри”. Три місяці, дванадцять тижнів достатньо, аби про щось поговорити.
ЗРАДИ НЕМА, Є ІНШЕ: «ЗАБЮРОКРАТИЗОВАНІСТЬ ДОКУМЕНТООБІГУ АЖ ДО ХАОСУ»
- Олександре Григоровичу, зрив оборонного замовлення став чи не головною темою критики влади минулого сезону. Чи дійсно оборонні закупівлі проходять із затримкою, та що цьому передувало?
- На це запитання слід відповідати комплексно. По-перше, затримки немає. З 22,4 млрд гривень за загальним фондом за напрямками відповідальності заступника міністра оборони України з питань формування державної політики в сфері військово-технічної політики – на сьогодні вже розміщено більше 17 млрд грн. На решту 5,5 млрд – Міноборони планово бере зобов’язання кожен день, і все буде виконано вчасно.
Виконання оборонного замовлення в поточному році буде вчасним, і це (незважаючи на необґрунтовану критику) досягнуто, по-перше, тим, що ще у грудні 2020 року, одразу після затвердження Бюджету на 2021 рік, було укладено контрактів і договорів майже на 60% від загальної кількості. До речі, саме з тими договорами не виникало питань щодо неузгодженості деяких позицій нового Закону України «Про оборонні закупівлі», тому що в грудні вони укладалися згідно з Законом України «Про державне оборонне замовлення».
Експерти та особливо неурядові організації, які здійснюють цивільний демократичний контроль над Збройними Силами, мають відрізняти, що в оборонному замовленні є дві сторони – два зобов’язання: з одного боку, це Міноборони, яке зобов’язується оплатити та оплачує авансом контракти, а з іншого – виконавці й постачальники, які зобов’язуються поставити продукцію та виконати роботи вчасно й якісно. Ось тут є дисбаланс. Якщо Міноборони вже має зобов’язань оплатити на 17 млрд, з яких більш як 13 млрд вже оплатило авансом, то продукції та послуг надійшло не більше, ніж на 50% від замовленого. Але ще є достатньо часу до кінця року, договори тривають, і сподіваємося, що наші Збройні Сили отримають все, що замовлено ними на цей рік, вчасно.
По-друге. У першій половині року, дійсно, були причини для експертного середовища так вважати (що не буде виконано держзамовлення – ред.), у зв’язку із неоднозначним тлумаченням деяких положень нового Закону України «Про оборонні закупівлі», які призвели до блокування досить складних і системних процедур впорядкування бюджетного кодексу, які раніше працювали стабільно.
Однак, постановами Кабінету міністрів України №363 та 614 цього року багато питань вирішено, та роботу з планування систематизовано. Тому на сьогодні, в цілому, все всім зрозуміло і робота йде планово.
- То зради нема?
- Зради? Це слово тут взагалі не підходить, немає ніякої зради.
Тут зовсім інше – «забюрократизованість документообігових процесів аж до хаосу». Рішення, які приймаються в корпоративних невійськових структурах протягом доби, тут можуть прийматися до місяця і, як результат, не мати «підсумкових показників рішення».
У багатьох офіцерів, службовців та працівників середнього й вищого управлінського рівнів відсутні ознаки мотивації до покращення. Так було і раніше, коли я ще служив. Але за десять років моєї підприємницької діяльності та значущих історичних змін у Державі, мені здавалося – в армії також мала суттєво змінитися система управління на рівні вищих штабів. Виявляється, що я помилявся.
Бюрократія має бути, без неї ніяк, це основа будь-якого державотворення. Але вона має бути оптимально прилаштована до завдань, які треба вирішувати. На ділі ж бачу не оптимізацію, а прилаштування її до того, аби створити умови уникнення відповідальності посадовими особами, так звану «колективну безвідповідальність». Навіть малозначні документи потребують підпису заступника або міністра. Кожен день на стіл кладуть сотні проєктів рішень та доручень, де вже є з десяток підписів, але тобі його теж треба підписати. Система влаштована так: хто вищий за рангом, той і відповідальний. Це жахлива пострадянська система, в якій начальник тоді намагався мати контроль над усім, не делегуючи нікому повноваження – відповідати особисто за своїми напрямками управління.
Для мене важливо визначати: де, як і що саме в якому процесі можна змінювати і намагатися робити це.
До речі, я був дуже приємно вражений, коли пару днів тому, під час робочої наради у Андрія Васильовича (А.В. Таран, міністр оборони України - ред.), запропонував Головнокомандувачу генерал-лейтенанту Валерію Залужному змінити порядок проходження певних матеріалів, щоб прискорити розгляд. Ця зміна є досить революційною, військові не одразу її сприйняли, деталі описувати не буду. Чесно кажучи, очікував, що Главком, як суто військова людина, або відкладе рішення, або знайде причину не розглядати небойове питання. Але він відповів: «Я сам ламаю голову – як це змінити, звичайно, я підтримую, так!».
Тому надія є, а мотивація з’явиться сама, якщо люди повірять у реальні наміри й спроможність керівництва Міністерства оборони.
- Повертаючись до Оборонного замовлення. Яким же чином і що саме вдалося врегулювати, щоб уникнути його зриву?
- «Переповісти теорію відносності простими словами можна, але це буде тривати три дні. Якщо ви готові слухати, я починаю», – так сказав одного разу Ейнштейн, коли його запитали розповісти суть теорії для натовпу.
Але я спробую звернути вашу увагу на пару аспектів (хоча їх у Законі України «Про оборонні закупівлі» дуже багато), які не вписуються в наші кодекси, інші закони, в реалії.
На початку маю сказати, що спеціальні закони, що регламентують прикладну 24 на 7 життєдіяльність оборони Держави, – НЕ повинні у майбутньому змінювати все й одразу. На відміну від академічних і фундаментальних законів, прикладні – це живі структурні утворення, їх треба постійно вдосконалювати, вносити зміни, але не заміняти цілком, не вбивати те, що працює, а підтримувати його, виправляти, виходячи із ситуації, яка постійно змінюється.
Наприклад – найпростіше. Підпункт 10 пункту 1 статті 1. «Державні замовники у сфері оборони – визначені Кабінетом Міністрів України центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, військові формування, утворені відповідно до законів України». Відповідна Постанова №363 від березня цього року не визначає “жодне” військове формування. Міністерство оборони і Збройні Сили України – це зовсім різні суб’єкти – відповідно до бюджетного кодексу, господарського, митного та інших. Збройні Сили України не входять до складу Міноборони, як дехто вважає. Міноборони здійснює лише адміністративне управління Збройними Силами України, і не більше.
Тому сьогодні Збройні Сили України, а це сотні військових частин і установ, не можуть використовувати цей закон.
Якщо б цей абзац звучав наступним чином: «Державні замовники у сфері оборони – військові формування, утворені відповідно до законів України, та визначені Кабінетом Міністрів України центральні органи виконавчої влади, інші державні органи», тоді багато проблем знялось би само собою. Деталі – це найголовніше в законотворчості.
Як ми викрутилися? Частини та установи Збройних Сил України діють згідно з Законом України «Про публічні закупівлі» в дуже обмежених сумах і умовах, в той час як центральні управління Збройних Сил України діють від імені Міністерства оборони України. Але це не зовсім вірно. Вони всі – окремі юридичні особи, не пов’язані між собою ніякими корпоративними відносинами, окремі розпорядники бюджетних коштів.
Або інший приклад. Підпункт 29 п.1 ст.1 Закону України «Про оборонні закупівлі» вказує на те, що товарами оборонного призначення є, в тому числі, «комп’ютерна, оптична та інша техніка». Таким чином ні Міністерство оборони, ні Збройні Сили України не можуть в Прозоро закуповувати будь-що, згідно з Законом України «Про публічні закупівлі», що може називатися “технікою” або “комп’ютером”. Мені відомо, що ініціатор цієї статті насправді мав на увазі інше словосполучення: «комп’ютерна, оптична та інша техніка, що входить до складу військової та спеціальної техніки», однак у фінальному результаті вийшло так.
Це я навів приклади тільки першої статті!
ПРЕДСТАВНИКАМ ПРИВАТНИХ КОМЕРЦІЙНИХ СТРУКТУР, ЯКІ ХОЧУТЬ БРАТИ АБО БЕРУТЬ УЧАСТЬ В ОБОРОННОМУ ЗАМОВЛЕННІ, ТИМЧАСОВО ЗАБОРОНИВ ВХІД ДО МІНОБОРОНИ
- Неодноразово доводилося чути від представників різних підприємств, що, беручи участь у тендерах Міноборони, деякі з них перемагають частіше за інші. Мова йде про лобіювання інтересів конкретних виробників?
- Лобі, особливо приватних виробників, відчувається дуже сильно. Від прохань до погроз. Від порад тих, хто навколо, «обов’язково з кимось зустрітися, тому що це дуже потрібно обороні», до висновків «аналітиків», скільки і чого на озброєні Збройних Сил, як воно застосовується, як має, і що всі в МО “дураки”, а ось є певні люди, які все знають.
Я це розумів і знав, особисто відчував цей емоціональний тиск ще в Офісі президента раніше. І коли через тебе намагаються вплинути на людину, що безпосередньо приймає рішення, звик говорити «НІ» навіть знайомим.
Тому мені легко це вирішувати ще й завдяки тому, що я мав своє виробництво, яке створив з нуля, підняв і утримував багато років. Дуже добре розумію, чим керується директори, що мислять власники, легко парирую їхні фрази – такі як «ми всі робимо одну справу», або «доля батьківщини вище за все», або «наше підприємство найкраще», – що спонукають мене на емоційні, тобто невірні управлінські рішення.
За три з гаком тижні на посаді заступника міністра я прийняв особисто тільки п’ятьох директорів державних підприємств, і всі вони без винятку – боржники перед Міноборони, всі не виконали свої зобов’язання вчасно, всім загрожують штрафні санкції, пені, досудові та судові провадження. Тому тут без робочих зустрічей уже ніяк. Чи будуть вони сплачувати штрафи? Деякі однозначно будуть, деяким буде продовжено контракти. Тим, хто взяв аванс, але зовсім нічого не поставив або не виконав за відведений термін, та чия продукція не є настільки критична – однозначно, штрафні санкції.
Взагалі, заборонено пускати в приймальню представників приватних комерційних структур за їхньої власної ініціативи. Для них створено «єдине інформаційне вікно», про нього більш детально – на сайті Міністерства оборони.
Для вирішення поточних питань з Радою директорів «Укроборонпрому» визначив групу з керівників підпорядкованих органів управління та науково-дослідних інститутів, які проводять онлайн спільні наради періодично, за графіком. Подібне можна зробити і для приватних асоціацій, але не для особистого спілкування.
До особистих зустрічей заступник міністра оборони має готуватися: знати, про що піде мова, які є «підводні камені», які вірогідні рішення можуть бути запропоновані та інше. Для цього треба готуватися, й ретельно. Тому на прохання «просто зустрітися», завжди є відповідь зворотнім запитом: «Яке питання?», і якщо людина не може надати письмове пояснення – як правило, відмова. Час дуже дорогий у чиновника такого рівня. Ще жодного разу я не вийшов з роботи раніше 21:00, як правило – пізніше, а в 7:45-7:50 – я вже в кабінеті й помічники представляють на розгляд величезну купу відповідальних документів. А ще кожен день – планові та непередбачені засідання урядових комітетів, комітету Верховної Ради, робочі міністерські зустрічі, іноземні делегації, преса, й обов’язково – спілкування з міністром оборони, він Голова всієї моєї роботи, мій безпосередній начальник, до речі – дуже толковий керівник, він на своєму місці.
ПРИВАТНІ ВИРОБНИКИ ВИГОТОВЛЯЮТЬ БАГАТО НОВИХ ЗРАЗКІВ ОЗБРОЄННЯ, АЛЕ НЕ СПРОМОЖНІ САМОСТІЙНО ПОБУДУВАТИ СКЛАДАЛЬНІ ВИРОБНИЦТВА ДЛЯ ВИПУСКУ ВЕЛИКИХ КОМПЛЕКСІВ
Повертаючись до лобізму. Уявімо собі таку ситуацію. До мене потрапляє документ, що одне з військових з’єднань потребує модернізованих БТРів у кількості 15 одиниць з незвичним, т.з. ексклюзивним, двигуном або бойовим модулем. Відповідно до посадових обов’язків, саме я маю подбати про те, щоб ці зразки ОВТ були максимально уніфіковані у порівняні з іншими зразками. Адже це запорука боєздатності всіх Збройних Сил завдяки взаємосумісності різних підрозділів.
На жаль, змушений констатувати, що нині ми відійшли від методології обов’язкової уніфікації однотипових зразків. Як наслідок, маємо різні моделі зразків з однаковими тактико-технічними бойовими характеристиками: різні бойові модулі, різні ракети, різну зброю, набої та інше.
Якщо в Армії немає уніфікації, виникають труднощі з логістикою, унеможливлюється централізоване постачання, ремонт та відновлення техніки, забезпечення зброєю та боєприпасами. Тобто, повертаючись до тих 15-ти БТРів, виготовлених однією невеликою компанією з комерційною метою – продати зараз та у подальшому монопольно супроводжувати їх технічно, скажу: це не влаштовує Збройні Сили, які мають бути впевнені у своєчасності, в якості й повноті післяпродажного обслуговування та ремонту.
Якщо якась компанія гарантувала, що може випускати щонайменше 15 БТРів за місяць, тобто за рік – 180 одиниць, тоді можна було б розглядати питання про старт його серійного виробництва. Але приватні виробники сьогодні в Україні не здатні на такі масові випуски важких бойових машин, одночасно якісних, з оптимальної вартістю та великої кількості.
Маємо негативний досвід. Якщо є мала кількість ексклюзивної техніки, це неодмінно призводить до того, що через деякий час боєздатних машин залишиться половина, решта перебуватимуть на ремонті, а точніше – їх використовуватимуть як «донорів» запчастин.
У нас величезна кількість видів та типів озброєння й техніки: різноманітна ствольна артилерія, від малих до великих калібрів, системи РСЗВ, радянського типу та наші українські, високоточна зброя – тут в основному наша українська, є, звичайно, американські Джевеліни, за які велика подяка США, але наших ПТКРів – у сотню разів більше, від піхотних переносних до важких системних комплексів. Також літаки, дрони багатьох видів, станції РЕБ, РЕР, РЛС ПВО, зброя ПРО, ракети і так далі й тому подібне...
Все це має комплектуватися відповідно до методології уніфікації. Робота по її впровадженню вже ведеться, і велика заслуга тут, звичайно, Центрального наукового дослідного Інституту озброєння та військової техніки.
І справа не тільки в логістиці, а також і в професійній підготовці персоналу, операторів, груп, розрахунків, екіпажів, що застосовують техніку в бойових умовах, а також технічної підтримки польових та стаціонарних ремонтних підрозділів, які повинні не тільки розуміти, як ремонтувати, а й мати відповідні технічні станції, обладнання, оснастки й таке інше для своєчасного відновлення та повернення озброєння в бойові умови разом із висококваліфікованим персоналом.
Лобізм в оборонних закупівлях завжди переслідує ціль особистого прибутку постачальника або виконавця. Якщо лобіст досягає своєї мети, він неодмінно потім створює «механізм впливу на замовника», який забезпечує постійність такого прибутку, тобто через рідкісність або ексклюзивність товару. Однак рідкісність-ексклюзивність будь-якого типу озброєння для масового застосування у складі Збройних Силах – є неприпустимою.
ДУЖЕ ХОЧУ І НАМАГАЮСЯ ЗМЕНШИТИ РІВЕНЬ СЕКРЕТНОСТІ
- Чи ви відчуваєте протидію?
- Так, відчуваю. Вона існує, і потужна. З різних сторін, з різних мотивів, з різних причин. Але ще не час про це говорити в деталях.
Найбільш неприйнятним вважаю необдумані або надумані звинувачення в бік керівництва Міністерства оборони та Збройних Сил України, які лунають з вуст деяких публічних політиків. І те, як їх підхоплюють різноманітні медіа й розворушують те, що має бути недоторканим – оборону.
Другим, по пріоритету вважаю комерційну, приховану, нечесну боротьбу між постачальниками, які намагаються добитися свого, в тому числі звинувачуючи керівництво МОУ в тому, що самі придумали, без доказів та обґрунтування. Майже кожен день в МО України працюють представники ДБР, НАБУ, СБУ, прокуратури з тими чи іншими слідчими діями. Це вибиває з колії дуже сильно. Я сподіваюсь, що є обґрунтовані слідчі дії, але так часто це бачити… І тобі кожен раз доповідають, кого викликають на допити... Це дуже важко.
Взагалі, ця посада, яку я зараз займаю – це електричний стілець, я це дуже добре розумів. Родина була категорично проти. Я втратив майже всі свободи, починаючи від вільного переміщення, висловлення власної думки, до права надавати тематичні дані, інформацію тощо. Але так треба було, бо прохання Міністра і сподівання Президента – «спробувати змінити старе та підтримати нове» – не можна вважати ординарною подією та відмовлятися або ставити умови.
Третє. Дуже хочу і намагаюся зменшити рівень секретності. Він надзвичайно високий, що породжує багато чуток, які в несерйозній пресі «розквітають» у сенсації, і навіть, як ви сказали, в «зради». Цьому треба класти край. Міноборони має слабкий медійний захист по спростуванню таких звинувачень. Зараз я це дуже відчуваю.
У цьому мене підтримують і СБ України, і Мінстратегпром, і Мінфін та інші. Але найбільший спротив, виявляється, йде з управлінської ланки середнього рівня оборонного відомства. Саме із середньої, а не з вищої! Це вже моя особиста робота, яку я розпочав і веду непохитно.
- Що дасть Україні угода про оборонне партнерство зі США? Є якісь конкретні програми з датами, цифрами?
- Це угода досить широких можливостей, але я відповім як заступник міністра оборони з питань формування військово-технічної політики. Це угода про запровадження дієвих механізмів R&D між двома оборонними відомствами. З’явилася реальна законодавча можливість на обґрунтоване розгортання спільного зі США виробництва новітніх зразків озброєння й техніки. Раніше такої можливості не було.
- Коли ви дивилися військовий парад України, то які думки у вас викликала військова техніка – як у виробника? У чиновника?
- Уперше в житті я перебував на трибуні. Навколо були видатні та відомі українські політики, діячі науки, військові, посли та дипломати інших країн. Ліворуч спереду стояв президент.
Відчуття було дуже складним, збуджено-схвильовано-стриманим.
Поясню.
По-перше: всі зразки озброєння, що проходили на параді, були або вітчизняного, або спільного виробництва, або модернізовані в Україні. Не було жодного зразка техніки, який можна назвати “радянським”. Все – українське, я про це знав. Це було завдання президента України – тільки наша рідна техніка. Навіть комплекси С-300, які там були, та деякі інші – із повністю новими системами електронно-оптичного керування та бойового управління, зроблені в Україні.
По-друге: дуже хвилювався, щоб не трапилося ніяких неочікуваних негараздів, тому що інформація була, що можуть бути намагання вивести техніку з ладу напередодні вночі. Дякуючи всім, хто забезпечував охорону, а особливо збереження техніки у ніч перед парадом, все відбулося дуже добре.
По-третє: одразу після параду, вже на 13:00 у мене була дуже відповідальна офіційна зустріч з міністром з питань оборонних закупівель Великої Британії в присутності посла Великої Британії, де я фактично був «один проти двох». А питання були серйозні, тому дивився на «Мрію», а сам проговорював про себе варіанти відповіді на вірогідні запитання з боку поважних партнерів. У результаті, все відбулося дуже добре, по-дружньому, хоча я емоційно дуже виснажився в той день, тому що на вечір мав ще офіційні, але вже короткі зустрічі, з делегаціями Фінляндії, Латвії, Литви, Молдови.
Тому свято 24 серпня для мене насправді виявилося дуже складним робочим днем. Але пізніше, у неділю, я переглядав парад у запису: дуже вражаюча подія, нічого подібного раніше не було! Відчув велику гордість за Україну.
Лана Самохвалова, Київ
Фото Павла Багмута та надані Олександром Носовим