Заходу слід прямо заявити, які санкції буде накладено, якщо Росія нападе на Україну

Це може трапитися вже цієї зими. Якщо ситуація на кордоні Білорусі з Польщею та Литвою погіршиться, Путін може використати це як прикриття для введення військ у Білорусь, звідки танкам залишиться лише чотири години до Києва.

Чого насправді Путін хоче від нинішньої кризи в Україні?

Путін хоче Україну. Це – ключовий елемент порядку денного його зовнішньої політики. Втручання в Сирії і загравання з Туреччиною – це тактика, адже для Путіна стратегічна гра – повернення України як частини Росії-матері. Прочитайте його есе на 10 000 слів, написане на початку цього року. Для Путіна Росія не є великою державою, поки Україну не повернули «додому». Для Путіна Україна – як Тайвань для Сі, або Кент для Англії, або курдське питання для турецьких військових. Саме так він на це дивиться. І тисяча з гаком років спільної історії означають, що Путін, любитель історії, не бачить Україну за межами російської орбіти.

Він визнає, що нині Україна є незалежною, але для нього це було наслідком катастрофи – спланованого Заходом розпаду СРСР, а подальші дії Заходу були спрямовані на подальше послаблення Росії зсередини, а також на відтягування ближнього зарубіжжя, у тому числі України, далі від її природного місця поруч із Росією. Українська незалежність з точки зору Путіна — короткострокова та нежиттєздатна.

І якщо Україна є центральним елементом зовнішньої політики Путіна, то все, що відбувається зараз, стосується повернення України.

Ось так все просто. Жодного компромісу.

Важливо також усвідомлювати, що мова йде про місце Путіна в історії Росії. Звичайно, він хотів би увійти в історію як великий російський лідер, який повернув Україну в лоно. Стосовно ж того, чому саме зараз, то, думаю, він не хотів би запам’ятатися як російський очільник, який мав можливість повернути Україну, але завагався, не маючи для цього мужності. 

Звісно, Путін – обережний та консервативний, але він вивчає, шукає слабкі місця та можливості. Саме це ми бачимо зараз: здається, що Путін випробовує Захід своїм багнетом і не відчуває нічого іншого, ніж солому в навчальних манекенах. 

Що насправді відбувається на місцях?

Схоже, згідно з повідомленнями розвідки США, Росія збирає велику військову силу на кордонах України.

За даними американських військових джерел, це накопичення сил відрізняється від тих, що відбувалися у квітні та вересні. Останні два були складовою регулярних військових навчань, тоді як поточне нарощування видається не пов’язаним з будь-якими плановими навчаннями. Воно також відрізняється масштабом, а залучені підрозділи та обладнання є більш наступальними, зважаючи на логістику. 

Можна припустити, що нарощування сил у квітні та вересні були вправами типу «хлопчик, який кричав про вовків», що мали на меті переконати спостерігачів, ніби нинішнє нарощування сил так само не є чимось незвичайним і що війська швидко відійдуть. Утім суть саме в тому, що Путін змушує всіх лише здогадуватися.

Де загроза?

Ті, хто захищає право Путіна розгортати війська на своїх кордонах, безсумнівно, повинні запитати себе, яка реальна загроза виправдовує розміщення 100-200 тисяч військових на західному кордоні Росії. Україна, може, й завдала удару безпілотником проти російських/підтримуваних Росією сил в Україні, але вона не має на меті нападати на Росію. Аналогічно НАТО не може напасти на Росію, йому треба захистити Європу від превентивного російського удару.

Тож навіщо розгортати 100-200 тисяч військових, якщо не з наміром використати їх для наступальних дій?

Що задумав Путін?

Я вважаю, що Путін вбачає можливість застосувати військову силу проти України, щоб змусити її підписати нову мирну/стратегічну угоду з Москвою.

Путін вважає, що дуже точковий, але рішучий військовий удар Росії по Україні призведе до того, що адміністрація Зеленського швидко попросить про мир. Українські війська протистоятимуть, але застосування значно потужнішої російської авіації та артилерії призведе до величезних непропорційних втрат з боку України. Поставши перед загрозою тисяч українських жертв, Зеленський швидко звернеться за миром. Зауважте, що російський план передбачає не захоплення значних територій України, а концентрований удар, що максимально збільшить втрати українських військових. Путін не розглядає сценарій, за якого російські війська, як в Будапешті у 1956 чи Празі в 1968-му, вестимуть запеклі вуличні бої в український містах.

Чому зараз?

Тому що є можливість, а Путін хоче Україну.

По-перше, існує припущення, що Захід нічого не робитиме.

Це припущення видається справедливим, оскільки Захід мало зробив у відповідь на анексію Криму та російське вторгнення на Донбас. Захід уникає надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО, остерігаючись роздратувати Росію. І, погляньмо правді в очі, західні санкції проти Росії були обмеженими.

Водночас Путін створив енергетичну кризу в Європі за допомогою Північного потоку 2, а також міграційну кризу на кордоні між Білоруссю та ЄС. Криза, яку роздмухує Москва, насувається також і на Балкани шляхом загострення питання відділення Республіки Сербської від Боснії та Герцеговини. Європа буде зосереджена на газі, мігрантах і Балканах й не матиме бажання висувати голову та дратувати Москву, захищаючи Україну, оскільки вважатиме, що потребує допомоги Росії у вирішенні міграційної, енергетичної та балканської криз. 

Тактика полягала в тому, щоб послабити Захід, завадивши йому допомогти Україні відбити напади.

Наразі адміністрація Байдена слабка і зосереджена на трьох “к”: кліматі, Китаї та коронавірусі. 

Блінкен та Салліван показали, що не прагнуть конфронтації з Росією. Вони хочуть заповільнити Росію й штовхатимуть Україну до швидкого миру, якщо Росія нападе. Байден та його команда продемонстрували, що у фокусі їх зовнішньої політики є Китай коштом всього іншого – Афганістану, Франції, AUKUS і, боюся, України.

Це сумно, але правда.

Путін знає все це, адже сам й спланував більшу частину: сітуацію в енергетиці, з мігрантами та на Балканах.

Байден своєю бездіяльністю і зосередженістю на Китаї дав Путіну зелене світло на вторгнення в Україну.

Час: як це все розвиватиметься?

Видається, що йдеться про подію зими 2021-2022. Очікуйте на погіршення ситуації в Білорусі та спостерігайте за Боснією та Герцеговиною. Якщо ситуація на кордоні між Білоруссю та Польщею/Литвою погіршиться, Путін може використати це як прикриття для введення військ до Білорусі, звідки танками залишиться їхати до Києва всього чотири години. Не складно передбачити, що Путін створить якусь іншу кризу, пов’язану із Україною, аби виправдати військове вторгнення.

Пам’ятайте також про 30-річчя розпаду СРСР 8 грудня 1991 року. Путін любить історію.

На яку угоду погодиться Путін?

Його ідеальним сценарієм було б повернення до чогось схожого на СРСР. Союз або федерація з Москвою в центрі, якої слухаються такі країни, як Україна, Казахстан і Білорусь. Щоб Москва відігравала головну роль у таких ключових галузях, як закордонні справи, оборона, економіка та енергетика. Згадайте про  плани стосовно Євразійського союзу, який українці відкинули під час Євромайдану в 2013-14 роках.

Утім, думаю, він прийняв би й “казахстанський сценарій”, коли Астана має значну свободу у внутрішніх справах та економіці, але визнає, що перебуває під російською стратегічною парасолькою. Казахстан не суперечитиме Москві у сферах, які РФ вважає червоними лініями. 

Який вибір має Зеленський?

Україна боротиметься. Українці довели, що готові воювати і вмирати, захищаючи свій суверенітет.

Але Україні слід запитати, що робитиме Захід, якщо Путін включиться на повну? Якщо Захід нічого не робитиме, який сенс Зеленському ризикувати життями тисяч молодих українців, оскільки остаточний результат навряд чи відрізнятиметься без дійсно серйозної підтримки Заходом країни, готової відстоювати й боротися за західні інтереси.

Кінцевим результатом в цій ситуації стане нова мирна чи стратегічна угода між Україною та Росією, яка суттєво послабить український суверенітет – подібно на те, що коїться з Білоруссю. Проблема полягає в тому, що Зеленському буде дуже важко переконати у цьому своїх громадян. Зеленський, ймовірно, зіткнеться з повстанням націоналістів і патріотів. Але для Путіна це буде добре, оскільки він згодом використає це проти самого Зеленського. Путін, імовірно, сподівається врешті замінити Зеленського кимось на кшталт Медведчука чи Бойка, коли Україна рухатиметься до керованої демократії за прикладом Росії.

Перспективи для України -– не радісні.

Чи може Захід щось вдіяти?

Думаю цілком зрозуміло, що Захід не хоче воювати з Росією через Україну.

Зараз йому слід масово озброювати Україну, аби дати їй найкращі інструменти для відбиття російського нападу – збільшити військові втрати та ціну для Путіна.

Заходу також слід відкрито заявити, які саме санкції будуть запроваджені, якщо Росія нападе. Публічність ускладнить Заходу відхід і покаже Путіну серйозність загрози санкцій.

Слід подумати над широкими обмеженнями для олігархів, держпідприємств та суверенного боргу, а також про SWIFT. Путін раніше заявив, що санкції з відключення від SWIFT вважатимуться оголошенням війни. Дайте ж йому знати, що вдершись російськими танками до України, Путін сам зробить цей вибір.

Тімоті Еш, британський аналітик, економіст “BlueBay Asset Management”

* Цей матеріал відображає особисту думку Тімоті Еша та не обов’язково представляє погляди “BlueBay Asset Management”.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства