Бойовий імунітет як одна з умов національної безпеки

На закриття кримінального провадження в справі генерала Назарова знадобилося 7 років і надання справі резонансного статусу. Аби цей кейс не залишився поодиноким, змінитися має вся система. Відповідні законодавчі ініціативи презентували експерти Центру оборонних стратегій за сприяння Національного фонду на підтримку демократії.

На сьогодні майже за кожне своє рішення чи наказ військові командири ризикують бути притягненими до кримінальної відповідальності за недбале ставлення до військової служби.

За офіційною інформацією Державного бюро розслідувань, більшість кримінальних проваджень на розгляді ДБР стосуються військових злочинів. За минулий рік і початок року поточного таких справ було заведено понад дві з половиною сотні. Водночас термін покарання за недбале ставлення до військової служби становить від 3 до 7 років.

Для порівняння: за службову недбалість на будівництві, промислових виробництвах або під час виконання технічних робіт, мінімізувати наслідки якої набагато простіше, можна отримати від 2 до 5 років позбавлення волі.

Переслідування українського командування ЗСУ без детального аналізу бойових операцій несуть інформаційні та репутаційні ризики для країни.

На думку самого генерала Віктора Назарова, закладені в законодавстві норми не відповідають дійсності. «Чинні норми права, якими наразі користуються при вирішенні питання притягнення до відповідальності командирів, є некоректними. Відповідно до них (ст. 42 – Діяння, пов’язане з ризиком), «ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей». Для військових це неприйнятно. Молодший сержант, який приймає рішення – висуватися на блокпост чи ні, завідомо знає, що на тому боці працює снайперська група РФ, і він розуміє, що хоча б одна людина може бути поранена або вбита», – зазначив Віктор Назаров.

Голова правління Центру оборонних стратегій Андрій Загороднюк зазначив, що це питання можна вирішити лише шляхом імплементації нових принципів українського законодавства щодо відповідальності військових командирів.

«Наразі відповідальність командирів жодним чином не прописана та не врегульована. Сьогодні українські військові командири продовжують нести кримінальну відповідальність за ухвалення рішень в умовах бойових дій, коли неможливо передбачити наслідки», – сказав Андрій Загороднюк. Він додав, що не всі військові питання потрапляють під категорію військових злочинів у Кримінальному кодексі. За його словами, військовий суддя має бути спеціалістом не лише у військових злочинах, а й у військовій справі – розуміти, яким чином несуть службу військовослужбовці, як віддаються накази та плануються бойові операції.

Задля вирішення цих питань Центр оборонних стратегій запропонував на законодавчому рівні визначити та врегулювати підстави, які виключають відповідальність військових командирів під час планування та безпосереднього проведення бойових операцій, звільнивши їх від кримінальної відповідальності за наслідки застосування сили під час бойових дій, які неможливо було передбачити, шляхом внесення відповідних змін до Кримінального Кодексу України, Статуту Внутрішньої служби України та Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України.

Окрім цього, експерти зазначають, що в статті 1 Закону України «Про оборону України» необхідно закріпити сам термін «бойовий імунітет», а до статей 17 Закону України «Про оборону України» та 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України – внести зміни, згідно з якими військове командування та військовослужбовці зобов'язувались би дотримуватися норм міжнародного права та правил застосування сили під час відсічі збройної агресії проти України, збройного конфлікту, ведення бойових дій і участі в заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Для розгляду справ, пов’язаних із виконанням військового обов'язку та проходженням військової служби, варто впровадити в Україні повноцінну систему військової юстиції, яка складатиметься з юридичної служби Збройних Сил України, військової прокуратури, адвокатури та поліції, а також судів. Водночас у більшості західних країн, військовий потенціал яких є набагато вищим за український, а військові ризики – набагато меншими чи взагалі відсутніми, існує цілісна й надійна система органів військової юстиції, що дозволяє успішно відстоювати верховенство права і законність у військовій сфері.

Так, принцип «combat immunity», або «бойовий імунітет», обмежує відповідальність військового керівництва за наслідки наказів під час бойових дій, зокрема тих, що призводять до втрат серед особового складу чи пошкодження майна. В його основі лежить розуміння того, що в умовах війни ризики можливо лише мінімізувати, а не повністю передбачити та ліквідувати.

Олександр Мусієнко, експерт Центру оборонних стратегій, зазначив, що планування бойових дій є складним процесом оцінки та підготовки до вирішення ключових завдань в умовах обмежених можливостей і стислих строків. «Місце, час, обставини та наявна інформація в момент проведення операцій є важливими чинниками, які необхідно аналізувати в кожній окремій ситуації. Військовослужбовці завжди повинні бути готовими проявити ініціативу та прийняти миттєві рішення без необхідності постійно враховувати цивільні аспекти бюрократичного світу поза межами лінії фронту», – зазначив Олександр Мусієнко.

Центр оборонних стратегій