«Можна перемогти армію, але народ перемогти неможливо»
У ці тривожні дні Укрінформ поспілкувався з тими, хто нині формує нашу Територіальну оборону – комбатом, комбригом та офіцером Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки
Територіальна оборона – в центрі уваги України, і ще довго це буде так. Над нашою країною уже з трьох боків нависає небезпека агресії, концентруються війська, проводяться навчання, які щомиті можуть перетворитися на ворожий наступ. Що ми зможемо протиставити? Наша армія – так, не та, що у 14-му році, але росіяни, природно, мають значну перевагу – і чисельно, і в озброєнні. А якщо ворог на якихось напрямках зможе прорватися вглиб України? А якщо, користуючись перевагою в повітрі, вони висадять десант?
Територіальна оборона – це військові формування, які воюють там, де вони сформовані, на своїй землі у повному розумінні цього слова. Бригади, батальйони, роти, солдати і офіцери – захищають не лише красиві абстракції, а власні домівки, власні сім’ї. То як у нас ідуть справи з формуванням цих сил? Чи не запізнюємось ми? Адже Закон України «Про основи національного спротиву» вступив в дію лише з 1 січня 2022 року, а уже через місяць нам, починаючи з жовтня, пророкують ворожий наступ. Ми встигаємо підготуватися? А чи достатньо буде взагалі цих сил, навіть на 100% розгорнутих? Територіальна оборона – це по бригаді в кожній області плюс столична. Тобто 25 бригад. В кожній з них по 6-7 батальйонів, по одному на «укрупнений» район. Озброєння – легке піхотне. Цього достатньо?
Укрінформу пощастило поспілкуватися з людьми, які просто зараз переймаються формуванням бригади територіальної оборони в Київській області. Є в кого спитати. А з тим про що саме спитати нам допоміг Звіт про нараду, яка відбулася 18 січня у Міністерстві оборони України і була присвячена підрозділам Сил територіальної оборони ЗСУ, перший етап формування яких планується завершити до 15 лютого 2022 року.
КОМБАТ: «Кілька років тому нам казали, що у нас нічого не вийде, а зараз у мене телефон гарячий від тих, хто хоче долучитися до ТрО»
«У кожному батальйоні формується кістяк із військовослужбовців ЗСУ. За рахунок резервістів ТрО кожен батальйон налічуватиме до 600 осіб за штатами особливого періоду».
«За тими, хто укладе контракт і служитиме в резерві ТрО, буде закріплено зброю. Вона видаватиметься на час навчань або у разі виникнення певних ситуацій».
(Звіт про нараду в МО України)
Валерій Римарчук, командир батальйону, Білоцерківський район.
54 роки. Кадровий військовий, підполковник. Проходив службу у підрозділах національної гвардії у 27-ій бригаді на посаді командира батальйону, воював в АТО. Після демобілізації прийняв рішення продовжити службу. У військоматі запропонували батальйон ТрО.
«Чому погодився? – повторює запитання Валерій Куприянович. – По перше, Територіальна оборона – це правильно. Ну, не можна сидіти вдома в той час, коли в Україні війна, хочеться докласти максимум зусиль для обороноздатності держави».
Очевидно, думається так в ці тривожні дні не лише комбату.
«Загалом, люди ставляться з розумінням: це все на слуху, у ЗМІ широко висвітлюється, у мене телефон просто гарячий від дзвінків тих, хто цікавиться, як можна до нас записатися, – каже підполковник Римарчук і продовжує – У мене в батальйоні до 90% офіцерів – учасники бойових дій, з відповідним досвідом і бажанням його передавати».
А що це за люди, поділитися цифрами? – цікавиться Укрінформ. Взагалі-то в тому, що стосується цифр і взагалі більшої конкретики, військові дуже обережні: іде війна, не все скажеш. Але комбат (і всі наші співрозмовники надалі) відповідає те, на що має право: « Здебільшого це люди від 25 років, але є, наприклад, кандидат, якому 56. А більшість – 35-45-річні. Є три жінки – зараз якраз вирішується питання з їхнім призначенням. Жінки теж з бойовим досвідом, вік – від 35 до 51 – прапорщик, старший солдат і сержант. Їхня задача – зв’язок і діловодство».
Розпорядок дня в батальйоні: о восьмій годині ранку – шикування, під час якого командир ставить задачі на робочий день, який триває до 17 години, з 13-ї до 14-ї – обід. Здається, нічого особливого, але сенс у кожного такого дня – особливий.
Територіальна оборона – це дуже важливо, переконаний комбат, тому що «можна перемогти армію, але народ перемогти неможливо». «Це моє глибоке переконання – без зайвого пафосу каже Валерій Римарчук, – і не тільки моє: хоч з яким комбатом поспілкуйтеся – він те саме скаже. Коли ще у 2018 році я прийняв посаду, було немало тих, хто казав: «Та ви нічого не зможете, де ви наберете стільки людей!» На сьогоднішній день у мене – більше ста резервістів, учбове поле для навчань, обладнаний тир – до речі, запрошую до нас на заняття зі стрільби. І цей полігон, і тир ми самі будували з нуля силами резервістів у вихідні та у вільний від роботи час. Лісгосп виділив нам ділянку – була така можливість, волонтери допомогли з технікою».
Що треба ще? Комбат Римарчук хотів би, аби профільне законодавство у нас було гнучкіше. «Якщо людині, скажімо, 60 років і вона себе нормально почуває, чому ми не можемо заключити з нею контракт з проходження служби в резерві?» Підписання контрактів – переконаний комбат – треба взагалі спустити на командирів батальйонів, щоб вони самі вирішували. «Проходження служби у резерві – це ж не призначення на посаду. Наприклад, мене військовослужбовець влаштовує, я з ним підписую контракт, він проходить вишкіл, навчається, приносить користь підрозділу. А кадрові органи нехай перевіряють – це стосується офіцерських, керівних посад. А по солдатам взагалі не має бути ніяких обмежень. Ну, приходить людина – або ніколи не служила, або з обліку знялася по здоров’ю, скажімо, через гіпертонію другого ступеню. Ми ж коли проводимо навчання, ми ж розуміємо, що маємо справу не з 20-річними хлопцями – у нас і фізичні навантаження менші, і ми ж не штурмові підрозділи, які мають вести бій на передовій». Підполковник Римарчук надіється, що з часом все це буде відкориговане.
Стосовно матеріального забезпечення – пункти постійної дислокації для батальйону вже визначені і є два приміщення загальною площею 1200 «квадратів». Коли потрібні казарми на час зборів, Валерій Римарчук звертається по допомогу до голови ОТГ. Взагалі, командир батальйону територіальної оборони щопонеділка присутній на оперативній нараді в райдержадміністрації. А раз на місяць голова райдержадміністрації збирає всіх голів ОТГ на оперативну нараду, плюс – командира батальйону запрошують і там обговорюють всі потреби захисників. Тож на місцеву владу комбат не нарікає.
КОМБРИГ: Цих сил вистачить, щоб захистити будь-який район
«На третьому етапі буде розглядатися можливість створення добровольчих формувань територіальних громад. Учасники цих формувань можуть залучатися до патрулювання, охорони об’єктів з власною мисливською зброєю».
«Військовослужбовці підрозділів тероборони отримуватимуть заробітну плату, забезпечуватимуться медичною допомогою і матимуть можливість служити поруч із домом. При цьому, на період служби за ними має зберігатися місце роботи і середня зарплата».
(Звіт про нараду в МО України)
Олександр Коваль, командир бригади ТрО Київської області
Полковнику Ковалю 53 роки. Він – кадровий військовий. З 1991 по 2009 роки – на командних посадах у 72-й дивізії. У 2003-2004 роках проходив службу в складі миротворчого контингенту в Іраку. У 2009 році звільнився з військової служби, а у 2014 році добровільно повернувся в ту ж 72-гу бригаду. Коли в Київській області почала формуватися бригада територіальної оборони, Олександра Миколайовича запросили її очолити.
Просимо в комбрига розповісти про структуру і склад бригади ТрО.
«В підрозділах територіальної оборони служать, по-перше, кадрові військові і служба їх мало чим відрізняється від служби в інших підрозділах ЗСУ. І зарплатня така ж, як у бойових частинах – ті ж самі оклади, тарифні розряди. Безумовний плюс в тому, що домівка, зазвичай, поруч.
Решта – це резервісти, які підписали контракт на проходження служби в резерві. Вони зайняті своєю звичайною цивільною роботою, але щорічно їх викликають на військові збори, під час яких проходять заняття з вогневої, військово-медичної, тактичної, інженерної підготовки тощо».
До речі, на попередні навчання в Київській області, які в бригаді проводили восени 2021 року, було залучено близько 1700 осіб.
Крім резервістів, ще є військовозобов'язані, які приписані до бригади ТрО. Ці люди теж працюють на своїх звичайних робочих місцях, а за потреби, під час війни, їх призивають.
«Резервісти зберігають свою військову форму вдома, а якщо, не дай Боже, війна, вони приходить до нас на ті посади, які зазначені у контракті. На весь час служби за ними зберігатимуться робочі місця, – зазначає комбриг. – Зброя у нас стрілецька плюс є мінометні батареї в кожному батальйоні. Зброя зберігатиметься у спеціально обладнаних приміщеннях на території пунктів постійної дислокації батальйонів».
Полковник Коваль зазначає, що нині в бригаді практично завершується набір людей у підрозділи ТрО, вже визначені пункти їх постійної дислокації. Транспорт поки не отримували, але чекаємо. Це будуть спецмашини – зв'язку, заправники тощо, а вся решта – це автобуси та вантажівки. У процесі – підписання договорів з оренди приміщень у кожному районі. Деякі з них потребують капітального ремонту, та принаймні всюди є опалення, а з іншим – справимося, – переконаний командир бригади.
Окреме питання – загони самооборони, які формуються в населених пунктах. До них можуть бути залучені місцеві жителі з власною мисливською зброєю. Якраз напередодні, 19 січня, Уряд оприлюднив постанову про порядок використання такої зброї в загонах самооборони. Якщо коротко, то для цього достатньо мати стандартний дозвіл і носити його при собі.
«Командири батальйонів у Київській області – люди досвідчені, всі – учасники бойових дій. Добровольчі загони, які теж передбачається організувати плюс 600 «штиків», як передбачено на випадок війни, – цих сил вистачить, щоб захистити будь-який район» – каже комбриг Коваль і закінчує:
«Територіальна оборона – це загальновідомий досвід у багатьох країнах, і при належній організації, згуртованості військових та місцевої влади все це, повірте мені, буде працювати.
Користуючись нагодою, хочу звернутися до українців: місця є, запрошуємо всіх, хто налаштований патріотично, долучатися до лав ТрО. Звертайтесь або в батальйони, які є в кожному районі або в штаб бригади, який дислокується в Білій Церкві, або до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які теж є в кожному районі».
Заступник начальника Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки: «Нам залишилося доукомплектувати лише відсотків 5 особового складу»
«У складі Сил територіальної оборони України будуть 25 бригад (одна бригада на область плюс Київ), які об'єднуватимуть приблизно 150 батальйонів – один батальйон на район. У мирні дні чисельність Сил ТрО становитиме 10 тисяч військових, в так званий особливий період – понад 130 тисяч».
(Звіт про нараду в МО України)
Юрій Ватрич, підполковник, заступник начальника Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (у минулому – Київський облвійськкомат), начальник сектору комплектування.
Наше ключове лаконічне запитання до представника територіального центру столичної області, де усього 150 км від Києва – до кордону з лукашенківською Білорусією: встигаєте?
«Найбільша проблема, в принципі, вже вирішена – це дуже стислі терміни формування цих підрозділів. – відповідає офіцер. – З грудня 2021-го і до січня цього року нам було треба укомплектувати їх не нижче ніж на 70%. Нині ця робота на завершальній стадії, але ще відсотків 5 особового складу нам треба доукомплектувати, щоб вийти на показники, які ставив перед нами Головнокомандувач ЗСУ».
Велику допомогу, за словами підполковника Ватрича, надають органи місцевого самоврядування, виконавчої влади. Передусім, тут йдеться про надання та ремонт приміщень для ТрО у кожному районі, щоб підрозділи почали функціонувати, як нормальні військові частини. А це – штаби, арсенали та склади для зберігання зброї та боєприпасів, господарський блок.
А якщо відволіктися від чисто військового аспекту, Територіальна оборона це – можливість для людей, які нині шукають місце в житті, пов’язати себе з військовою службою. Питання про відправлення їх у зону бойових дій не стоїть. Тобто, це можливість спробувати себе у військовій сфері і в подальшому, може, побачити себе в бойовій частині ЗСУ, – продовжує Юрій Ватрич – Тим, хто повернулися з АТО і ООС – це можливість передати досвід молодим. Звісно, багато з цих людей повернулися з війни маючи поранення, чимало з них хотіли б знову служити в бойових частинах попри те, що «медицина» цього не дозволяє. Але такі люди можуть проходити військову службу у підрозділах територіальної оборони, відчути свою затребуваність».
…Так, це добре відомо, як важко повернутися до звичайного життя після війни (про це багато класики писали – Гемінгвей, Ремарк…), але у збройних силах їхній досвід є безцінний, втрачати його ми не маємо права, підкреслює Юрій Ватрич. Тим більше, що війна України за незалежність ще не закінчилася, вона триває.
Лариса Гаврилова, Київ
