Після перемоги Україна житиме у світі хороших людей

Поділитися їжею та водою, допомогти грошима та ліками, дати притулок біженцям. Біда, війна показує справжнє обличчя нації, яке у мирний час часто приховане за гримом відчуженості. В України у світі дуже хороше нині обличчя. І це природно, адже до нашого дому прийшла біда, і світ нам співчуває.

І все одно,  це захоплює, коли на допомогу приходять незнайомі люди, які живуть за тисячі кілометрів. У них інший стиль життя, їм не зрозумілі наші розбіжності та суперечки, вони по-іншому розважаються, не знають жодного слова з нашої мови, готують та їдять іншу їжу.

Перевага простої людини перед політиком або адміністратором у тому, що їй не потрібно вдягати свої почуття в обтічні формулювання та витіюваті слова. Там, де політик змушений говорити «непропорційне насильство», проста людина скаже – убивці. Так і сталося, жителі багатьох міст світу вийшли у лютому на вулиці з протестами проти підлої агресії Росії. І це було дуже важливо, схоже, саме ці люди схилили шальки терезів на українську сторону. Адже західний істеблішмент, уряди вагалися до останнього, чи варто вплутуватися у конфронтацію з Росією через Україну.

Ті витоки з владних коридорів, які вже доступні зараз, дозволяють припустити, що розвідки поклали на столи своїм урядам висновки про те, що Україна не протримається більш як дві доби. І це має непряме підтвердження в тому, як діяли уряди Заходу, як реагували їхні політики на війну в перші два дні. Справді, навіщо давати гроші та зброю країні, яка от-от капітулює?

Коли українська армія та український народ показали, що ці розрахунки  виявилися хибними, лише тоді з боку офіційного Заходу піднялася хвиля підтримки.

Але, знову таки,  вона явно була б нижчою, якби на вулицях європейських столиць та великих міст не вийшли сотні тисяч людей з вимогами допомогти Україні.

Наші кілька історій.

Історія перша, Німеччина

Це міф, що у демократичних країнах народ відчужений від влади та всім заправляють еліти та якісь «тіньові уряди». Люди в демократичних країнах можуть істотно вплинути на прийняття найважливіших рішень.

Тисячі маніфестантів пройшли із прапорами України Мюнхеном – столицею спокійної та заможної Баварії. Сто тисяч – неймовірна для Німеччини кількість – вийшли в центр Берліна до Бранденбурзьких воріт.

Василь Вітушінський живе у маленькому баварському містечку, давно громадянин Німеччини. У нього робота, вечірня підробка, сім'я, він любить рибалити та майструвати меблі. Все його життя, інтереси, плани вже понад двадцять років пов'язані з Європою.

Він не був на великій демонстрації у Мюнхені на площі Карлсплац – працював. Просто знайшов організацію, яка займається надсиланням гуманітарної допомоги в Україну. І відніс туди великий пакет одягу та генератор. Не забувши перекласти на українську мову інструкцію з користування. А ще він обдзвонив усіх знайомих в Україні, розпитав кожного, як у нього справи, чим він може допомогти та сказав, що прийме всіх, хто вирішить приїхати. Василь розповідав мені, що всі ці роки, спілкуючись з німцями, наполегливо пояснював їм різницю між українцями та росіянами.

27 лютого Олаф Шольц у бундестазі заявив про радикальну зміну зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного курсу Німеччини, надання нам зброї, підтримку України та приєднання до санкцій проти Росії.

Громадянин Німеччини Василь Вітушинський, який дзвонив мені до Києва після того, як прийшов додому після дванадцятигодинної робочої зміни, виходить, був одним із авторів цієї промови бундесканцлера. Один із панцерфаустів, доставлених нашим військам, цілком гідний носити його ім'я.

Історія друга, Ізраїль

В Ізраїлі діє чимало товариств ізраїльсько-української дружби, працюють культурні центри, ізраїльтяни – вихідці з України - суттєво допомагали нам ще з часів Майдану. Початок війни сколихнув і тих ізраїльтян, які раніше не надто переймалися нашими проблеми. На демонстрацію солідарності з Україною в Тель-Авіві 26 лютого вийшло 17 тисяч ізраїльтян. Нехай нам, звиклим до Майданів у сотні тисяч,  ця кількість не видається незначною. Останній раз подібні за чисельністю демонстрації в Ізраїлі збиралися лише під час протестів 2011 року проти подорожчання життя, а на перший протест проти розгону студентів на Майдані в 2014 році під російське посольство прийшло й взагалі менше двадцяти людей.

Ольга Наллер живе в Ізраїлі все своє доросле життя, з початку дев'яностих. Вона одружена з місцевим, її діти народилися в Ізраїлі, іврит - їх рідна та повсякденна мова спілкування. З Україною її пов'язує хіба що кілька давніх туристичних поїздок до Львова та Закарпаття, такий собі гастрономічний тур з елементами ностальгії. На демонстрацію родина Ольги йшла під ізраїльськими та українськими прапорами.

Уряд Ізраїлю, який раніше демонстрував свою відстороненість від нашої війни (там справді складна ситуація, в Сирії, на кордоні розташовані російські війська і вони в будь-який момент можуть відкрити позиції для іранців, а в самому Ізраїлі традиційно сильні проросійські настрої) нині -  прийняв рішення підтримати резолюцію ООН, яка засуджує Росію. Вже зараз в Україну з Ізраїлю доставлено гуманітарну допомогу – понад сто тон обладнання та медикаментів, у нас уже працює кілька бригад ізраїльських медиків-волонтерів.

США, історія третя

Як і багато українців, автор має обліковий запис у Фейсбуці. Несподівано зі мною зв'язалася раніше не знайома мені американка, Джоан Мун. Вона жінка солідного віку і, напевно, востаннє чула про Україну на шкільному уроці історії. Але та обставина, що на нас напали і намагаються роздерти, змусила її звернутися до мене - абсолютно незнайомої їй людини - зі словами підтримки та питанням, що вона може зробити для українців. Ось її слова: «Вся наша любов, надія та молитви з вами. Те, що ми бачимо, це неймовірний патріотизм і хоробрість».

28 лютого у жінки був день народження. І час, який вона могла б присвятити святкуванню, спілкуванню з родиною, Джоан присвятила розповсюдженню по соціальних мережах в Америці правди про нашу війну.  Це дуже зворушливо, і я не знаю, як ми зможемо віддячити усім людям, які підняли голос на наш захист. Давайте, принаймні, виправдаємо їх сподівання і вистоїмо у цьому жорстокому двобої.

Іспанія, історія четверта, але не завершальна

В Іспанії, у невеликому приморському містечку Ла Корунья, з чоловіком та маленькою дочкою живе Єлизавета Цеацура. Вона водить екскурсійні тури, бере кілька курсів в університеті, виховує дитину та займається побутом. Іспанія дуже постраждала від пандемії ковід. Суворі обмежувальні заходи призвели до того, що індустрія туризму, що давала роботу та дохід багатьом іспанцям, завмерла. Тож не до подій у далекій країні Єлизаветі. Але й вона у Ла Коруньї, і тисячі іспанців по всій країні вийшли на вулиці підтримати Україну.

Іспанія направить до України гуманітарну допомогу. 1 березня прем'єр-міністр Іспанії Педро Санчез заявив, що Іспанія готова легалізувати всіх українських мігрантів: "Ми збираємося реалізувати комплекс заходів, щоб вони могли жити та працювати легально та гарантувати українцям доступ до освіти, охорони здоров'я та соціальної політики, як і кожного громадянина нашої країни" П. Санчез сказав, що в Іспанії проживає близько ста тисяч українців, і їм зараз потрібна підтримка та допомога.

Єлизавета, не сумнівайся, коли ти вийшла з дитиною на вулицю і стала під українським прапором – це теж вплинуло на рішення твого прем'єр-міністра.

Світ з Україною, людство єдине

Напад Росії на Україну стався, коли світ ще не відійшов від пандемії та її наслідків. Багато підприємств було закрито, багато людей опинилися без роботи, суттєво скоротилися доходи більшості європейців та американців. Приїхати до свого адміністративного центру, втратити робочий день та заробіток за нього – досить серйозно для гаманця. Більшість людей, які вийшли на демонстрації протесту проти агресії Росії та на підтримку України – зовсім не герої серіалів про мільйонерів. У них немає пентхаусів у хмарочосах, вони не рантьє і не власники великих компаній, а прості робітники та службовці, які рахують кожен цент та агору.

Європа, США, Канада, Ізраїль, Японія, Австралія вміють рахувати гроші і на рівні урядів, і на рівні домогосподарств. Уряди та громадяни країн, що підтримали Україну, чудово розуміють, що кожна одиниця озброєння, кожен патрон, кожен пакет з гуманітарною допомогою, відправлені в Україну зараз – це мінус до їхнього бюджету, це – з відрахувань на систему охорони здоров'я, допомогу безробітним, урядову гранти на культуру та науку. Своїми доларами, євро, шекелями вони проголосували за Україну, проголосували та підтримали свідомо.

Підтримка нашого прискореного вступу до Європейського Союзу та обіцянка відновити економіку України після закінчення війни – ще одне наочне свідчення того, що світ не очерствів, що Європа є справді спільним будинком, де вже зарезервована квартира для України і все готове для ремонту.

Автор описав лише кілька прикладів солідарності. А їх тисячі, десятки, сотні тисяч. Українці нескінченно вдячні за будь-яку допомогу, матеріальну та не нематеріальну, за гроші, за зброю, за одяг та медикаменти, за прийом біженців, за статті у газетах та пости у соціальних мережах. Такого рівня підтримки, такого тепла небайдужих сердець, такої емпатії ми, зізнатися, не очікували. І дякуємо всім, хто знайшов час і сили стати на наш захист і виявити таку необхідну нам зараз солідарність.

Так, у світовій спільноті є багато людей, які можуть встати, вийти на вулицю або донести до держави свою думку. У такому світі, спільному світі хороших і небайдужих людей, ми маємо і будемо жити. Після перемоги.

Дмитро Редько, Київ.