Про Овсянікову без емоцій
Рашистський лайноканал, де засвітилася Овсяннікова зі своїм плакатом, дивляться мільйони забембаного пропагандою рашистанського населення? Факт, дивляться, підживлюються праведним гнівом щодо «укрАинских нациков». То що подумали ті з них, хто раптом таки побачили плакат Овсяннікової? Ні, ані сорому, ані, тим більше, масового каяття вони не відчули - такого не траплялося жодного разу в їхній історії, щоби вони каялися, навіть коли ганебно програвали загарбницькі війни. Але чимало з них запідозрили точно, що інформаційні помиї про «специальную операцию» треба, як кажуть, ділити на 35. Ні, десь в глибині вони завжди знають, що їм брешуть. Але щоби вивести це знання зі «сплячки», їм потрібний поштовх ззовні. Чи могла відіграти таку роль Овсяннікова? Так, могла. А далі - це теж входить в їхню національну традицію - в певний момент вмикати повний ігнор та зневагу до офіційних джерел.
Чи корисно це Україні? Так, безперечно, сліпа підтримка бидла – це єдине на чому тримається путін. Смерть путіна – не в яйці, а в телевізорі, на який починають плювати його ваньки і маньки.
То як нам ставитися до демаршу Овсяннікової? Стримано позитивно, як на мене. А як нам ставитися до самої Овсянникової? Стримано, індиферентно, як до інструменту української перемоги у цій вирішальній війні.
Нарешті, як нам ставитися до українців, які пускають захоплені слюні і пропонують ледве не Героя України Овсянніковій присвоїти?
По-перше, давайте тверезо оцінимо їхню реальні кількість та якість. Розумію, що це слабкий аргумент, але у мене в стрічці таких практично немає. Та й чи так це важливо зараз, коли ЗСУ, Нацгвардія, ТерОборона нищать цю наволоч по всій Україні.
По-друге, ті хто співає нині дифірамби Овсянниковій, роблять це рефлекторно. Це реакція на підсвідоме відчуття – те, у чому вони звикли жити від народження, те, що я би назвав «російським світосприйняттям аборигенів», остаточно розчиняється, перетворюється на смердючий дим над нашими бойовищами. А вони ще намагаються вчепитися за будь що, аби сховатися від цієї дозрілої даності.
Як до цього ставитися? Не дивуйтеся, але з певним розумінням. Пережити те, що вони, ці люди, зараз переживають, справді нелегко.
Тож моя пропозиція така: ми ще потерпимо вашу поранену ностальгію, співгромадяни.
Але недовго.
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама