Ізраїль та війна в Україні: образливий нейтралітет
Чому Ізраїль не став на бік України? Чому фактично обрав нейтралітет? Одна з причин – різне трактування непростої історії взаємин українців та євреїв у періоди, коли й ті, й інші були позбавлені своєї державності. Вузли непорозуміння, протиріч та просто байдужості так і не змогли розплутати дипломати за час тридцятирічних міждержавних відносин. Пояснення слід шукати й у відмінності інтересів та спрямованості зовнішньої політики наших країн. Нині помилки минулого оплачуються кров'ю, стражданнями та можливим взаємним охолодженням між двома народами.
У кримінальному праві є стаття, яка передбачає покарання за ненадання допомоги. У міжнародному праві такі санкції не передбачені, і це дає можливість деяким урядам уникати відповідальності за долю світу, що стрімко змінюється на наших очах. Втім, бездіяльність все одно накладає відповідальність, хай і моральну. Про довготривалі наслідки сьогоднішніх кроків та рішень поки не йдеться. Тому що в нас – війна.
Десятиліття нерозуміння, тижні байдужості
Емоційна промова президента України Володимира Зеленського, звернена до народу Ізраїлю, кнесету і уряду, навряд чи змінить позицію керівництва єврейської держави. Ця позиція полягає у тому, що Ізраїлю слід зайняти максимально можливу нейтральну позицію щодо українсько-російської війни та спробувати докласти дипломатичних зусиль на ниві посередництва.
Фактичне скасування безвізового режиму для громадян України та запровадження жорстких квот на в'їзд до Ізраїлю для українських біженців громадська думка України, включно з українськими євреями, сприйняла як вкрай недружній жест. Особливо на тлі того, що аналогічних заходів щодо громадян росії вжито не було.
Ізраїль не живе європейською політичною та культурною повісткою. Вона йому не цікава і про неї починають говорити тільки в тому випадку, якщо це стосується Ізраїлю та ізраїльтян. В ізраїльських газетах на першу шпальту ніколи не винесуть новини про театральну прем'єру в Парижі, презентацію нового автомобіля у Мюнхені або відкриття пішохідного мосту в Києві. Але будь-який випадок антисемітизму буде одразу рознесений десятками газет, інтернет-видань та телеканалів.
Євреї, які назавжди залишили Україну, запам'ятали державний антисемітизм, що панував у СРСР, масу обмежень, відчуття себе людьми другого сорту. У них народилися діти, підросли онуки, які отримали у спадок ці спогади своїх батьків. Це для нас Україна змінювалася кожного місяця і року, ставала комфортною та толерантною країною – ми тут жили, відчували ці зміни та брали участь у них. А ізраїльтяни, які виїхали з України тридцять років тому, пам'ятають лише свої радянські враження, не найкращі в їхньому житті.
Ізраїль перебуває у ворожому оточенні, навіть мирні договори з Єгиптом та Йорданією та відновлення дипломатичних відносин із низкою довколишніх країн не гарантують єврейську державу від можливості великої війни з арабським та мусульманським світом. У самому Ізраїлі, крім проблеми палестинської автономії, визнаної багатьма країнами як держава, існує й проблема арабів-ізраїльтян із так званою «подвійною лояльністю». І – так, Україна визнала цю Палестинську державу, що теж не надало нам привабливості в очах ізраїльтян.
Втім, росія визнала її теж, а ще й не лише допомагає «гуманітарно», а й озброює.
Україна у сприйнятті ізраїльтян: багато чого зовсім не так, як це бачиться нам
Серйозною проблемою є й різне трактування історичних подій, у яких брали участь євреї, які мешкали на території сучасної України. Брали участь в основному як жертви погромів і геноциду. Ми не любимо згадувати і не наголошуємо на багатьох подіях, які для євреїв є знаковими щодо України.
Наприклад, у сприйнятті ізраїльтян Богдан Хмельницький – безперечний антисеміт, який заохочував знищення єврейського населення та його повне вигнання з територій, відвойованих козаками у Речі Посполитої.
Погроми часів війни за незалежність 1918-22 років, позиція ОУН перших років Другої світової війни щодо євреїв, факти участі українців у єврейських погромах добре відомі в Ізраїлі. Це згадується щоразу, коли йдеться про підтримку України, яка, вже в новітній час, після відновлення незалежності 1991 року, не раз і не два голосувала в ООН усупереч позиції Ізраїлю та його нечисленних союзників.
Чи несуть українці відповідальність за діяння своїх предків? Моральну – так, безперечно. Чи завинили вони перед Державою Ізраїль настільки, що це може стати підставою для відмови у допомозі? Ні. Після того, як Ізраїль не засудив агресію росії, розмова про будь-яку можливу відповідальність України за гріхи столітньої та тристарічної давності взагалі втрачає сенс.
Все, що було раніше, перекреслюється, коли стоїть питання порятунку життів. Польща та поляки змогли переступити через бар'єр взаємних претензій та історичних трагедій, простягнувши українцям руку допомоги та відкривши серця. На жаль, офіційний Ізраїль пішов іншим шляхом.
Водночас громадська організація ізраїльтян, «Ізраїльські друзі України», невтомно надсилають нам гуманітарну допомогу, а ізраїльський адвокат Варша подав позов до Верховного суду справедливості (аналог Верховного Суду), в якому оскаржив обмеження на прийом біженців як такі, що порушують міжнародне право, аморальні та винесені з перевищенням повноважень.
Проблема не лише в ізраїльтянах, або Як ФСБ/КДБ «попрацювали»
Будемо відвертими – український уряд усі 30 років незалежності практично не займався роботою із залучення симпатій Ізраїлю на наш бік. Певні спроби робилися після подій 2014 року, проте будь-яка системна робота потребує не лише людських зусиль, а й коштів.
В Ізраїлі працюють радіостанції та телеканали російською мовою, видається безліч періодичних видань та літератури російською. І немає жодної загальноізраїльської газети українською мовою чи хоча б із виразною проукраїнською позицією. Декілька позитивно налаштованих до нас інтернет-видань – лише крапля в морі проросійської пропаганди. І це вони масово поширювали і поширюють брехню ФСБ/КДБ про ОУН/УПА, зокрема. І все це не може не мати впливу, при тому, що на цьому фронті Україна програла інформаційну війну безпорадно і повністю.
Між тим, політичні партії та організації, що об'єднують репатріантів, домоглися того, що більшість державних інтернет-ресурсів дублюються і російською мовою. Російська мова і «радянська культура» пустили глибоке коріння в ізраїльському суспільстві. Наприклад, усіх вихідців із держав, що утворилися з СРСР, досі називають «російськими». Виняток становлять лише три громади – горські, бухарські та грузинські євреї.
Великий бізнес Ізраїлю щільно пов'язаний з росією безліччю спільних проєктів та фінансових ініціатив, російські мільярдери єврейського походження одночасно є не лише громадянами Ізраїлю, а й керівниками великих єврейських об'єднань та організацій. Цілком природно, що проросійське лобі в Ізраїлі істотно впливає на рішення уряду. І в ситуації, яка склалася, левова частка саме їхніх «заслуг». Україна ж не спромоглася й близько на щось подібне, схоже, й спроб таких не було. То що ж ми тепер хочемо?
В Ізраїлі діють дві великі та впливові «російські» партії. "Ісраель ба-алія" («Ізраїль на підйомі») очолювалася Натаном Щаранським, "та Ісраель бейтейну" («Наш дім – Ізраїль») – на чолі з Авігдором Ліберманом. Останній розпочав свою політичну кар'єру за Біньяміна Нетаньягу, а нині є міністром фінансів і має в новому уряді Беннета «золоту акцію». Тож «подякувати» за офіційну позицію Ізраїлю насамперед треба йому.
Ізраїльський уряд – коаліція дуже різнорідних партій, від правої Яміни до вкрай лівого Мерец. Усі коаліціанти мають свої міркування щодо зовнішньої політики, і не у всіх у пріоритеті – Україна та її трагедія.
"Залізний купол" – факти без емоцій
Система ППО «Залізний купол» є спільною ізраїльсько-американською розробкою, і досі невідомо, хто саме і в якій країні перешкоджає його продажу Україні. А ізраїльтяни традиційно не коментують нічого, пов'язаного з військовою сферою.
Щоб закрити небо над Україною, нам знадобиться не один десяток таких батарей. У самому Ізраїлі їх сьогодні розгорнуто три чи чотири, а кожен постріл неймовірно дорогий. «Залізний купол» не є панацею від ворожої авіації та ракет, і створювався як частина чотирирівневої системи ППО. На нижньому знаходиться лазерна система "Залізний промінь", призначена для знищення ракет малої дальності. Система "Залізний купол" знаходиться на другому рівні. На третьому – система "Праща Давида", для знищення ракет середнього радіуса дії. Четвертий рівень – комплекси "Хец" для протидії балістичним ракетам далекого радіусу, до 3000 км.
"Залізний купол" призначений для перехоплення некерованих ракет малої дальності. Чим він допоможе Україні, навіть якщо Ізраїль раптом вирішить передати його нам? Кожен постріл коштує приблизно 100 тисяч доларів, потрібен час для виробництва цих систем та навчання персоналу.
Територія України величезна, безліч міст за населенням та площею у багато разів перевищують ізраїльські. Населення Тель-Авіва приблизно дорівнює населенню Львова, близько 800 тисяч жителів. Інше питання, що Ізраїль міг би продати чи передати Україні не менш ефективні системи озброєнь чи військові технології. Чи були такі запити і яку відповідь ми отримали – мабуть, ми дізнаємося не скоро, якщо дізнаємося взагалі.
Згадаємо, що ізраїльська зброя вже надходила до України і воює тут і зараз. Автомат "Тавор" з 2009 року випускається в Україні у трьох модифікаціях, під назвами Форт-221, Форт-222, Форт-224. А ось обговорюваний контракт на постачання ізраїльських безпілотників, на початку російської інвазії на Донбасі, було зірвано під тиском Росії.
Україна-Ізраїль. Чужа рана не болить
Істотний нюанс – для Ізраїлю найбільшою проблемою є іранська ядерна програма та проіранські формування у сусідніх Сирії та Лівані. Можна припустити, що існує угода Ізраїлю з росією, яка підтримує режим Башара Асада, що включає домовленості про обмеження активності іранців на ізраїльських кордонах. Згадаймо, що Ізраїль – дуже маленька країна, і за площею, і за населенням.
Так, дуже прикро, що в той момент, коли Україна спливає кров'ю, Ізраїль обмежується вираженням співчуття та гуманітарною допомогою, більша частина якої – це допомога приватних осіб. Ізраїльський польовий шпиталь ще тільки розгортається біля польського кордону. Але десятки ізраїльтян уже зараз воюють на нашому боці, єврейські добровольці продовжують прибувати до України. Маємо відрізняти позицію держави та позицію небайдужих людей, які відгукнулися на наше лихо.
На жаль, світ улаштований не зовсім справедливо. Сподівання на допомогу з усіх усюд, що здається нам очевидною, не є настільки ж очевидною при погляді з іншого материка. Ізраїль у своєму праві надати нам допомогу чи відмовити у ній. Так само і ми у своєму праві вибудовувати повоєнні відносини з цією державою за таким самим гамбурзьким рахунком, з яким зараз підійшли до нас.
Наші публіцисти і навіть президент Зеленський у своєму зверненні до керівництва та народу Ізраїлю проводять порівняння Голокосту та дій російських імперіалістів щодо України. Автору здається, що це порівняння, незважаючи на його образність, все ж таки не вірно.
Порівнювати варто Війну за незалежність Ізраїлю та нашу сьогоднішню Війну за незалежність України. Навіть дві ізраїльські війни – першу, давню, двотисячолітню, коли Юда Маккавей підняв євреїв на захист своєї ідентичності та права жити за своїми законами проти нав'язуваного «грецького світу» і другу війну, 1948-1949 років, коли ізраїльтяни боролися проти нав'язуваного «арабського світу», під гаслом «Ейн Брера» – «Немає вибору».
У нас зараз те саме гасло проти збройної експансії «російського світу». Ми або загинемо, або переможемо. Українці обирають, як колись Ізраїль, перемогу. І переможуть. Власне, у війні за виживання народу це єдиний правильний вибір. Прикро, що Держава Ізраїль відсторонилася і дивиться на нашу боротьбу з позиції невтручання. І щиро дякуємо тим небайдужим ізраїльтянам, які зараз з нами.
Дмитро Редько, Київ
