Нафтовий світ породжує авторитаризм та війни
Фазовий перехід — це масштабне вичерпання ресурсів попередньої фази розвитку людства, що призводить до кризи, яка завершується або появою нового мислення та відповідних суспільних інституцій, а відтак і технологічних пакетів, що дозволяють подолати кризу, — або колапсом цивілізації та настанням тривалої епохи варварства, тобто втратою цивілізаційних досягнень. В історії людства успішний фазовий перехід стався тричі, останній з них (що стартував 500 років тому) добре вивчений і відомий під назвою «модернізація». Неуспішні спроби фазового переходу ніхто не рахував, бо більшість їх не залишила по собі слідів.
Коли почалася пандемія коронавірусу, дослідники чітко пояснили, як вона пов'язана з фазовим переходом. Це добре видно навіть у спрощеній картинці фільму Стівена Содерберга 2011 року «Зараза»: вирубування тропічних лісів призводить до перетину ареалів проживання кажанів та людей з їхніми свійськими тваринами (які служать передавальною ланкою), внаслідок чого раніше ізольований коронавірус починає поширюватися людською популяцією.
Ну а до чого тут російсько-українська війна?
А це про нафту.
Нафта є кров останнього періоду нинішньої фази розвитку, яку називаємо модерном. Майже всі великі війни останніх десятиліть велися за нафту чи навколо нафти. Холодна війна не виключення — вона не протривала би і року, якби не нафтові доходи Радянського Союзу. Найбагатші країни світу — це або інноваційні країни, або нафтові.
За своєю природою нафтодобувний та нафтопереробний технологічний пакет передбачає великі централізовані інвестиції. Нафтові компанії зазвичай гігантські, тут виразно проявляється ефект масштабу бізнесу: ви не зможете створити маленьку нафтову компанію з обсягом видобутку кілька сотень літрів на день. У країнах з низькою економічною свободою, де слабкі чи відсутні ринки капіталу, нафтові компанії зазвичай є державними чи навколодержавними — бо нема іншого способу акумулювати величезний капітал.
Централізований, масштабний та (напів)державний спосіб організації виробництва основного продукту національного багатства, як правило, спотворює політичну систему, породжуючи не лише корупцію, а й авторитаризм. Всі держави, де видобуток нафти знаходиться у державних чи напівдержавних руках, є авторитарними (виняток — Норвегія, бо вона почала розробку родовищ вже тоді, коли розпочала фазовий перехід, позбавляючись обмежень нинішньої фази).
Таким чином, нафтове прокляття є подвійним: це не лише ресурсне прокляття (наявність великого ресурсу робить непотрібним модернізацію та й загалом будь-які зусилля щодо соціально-економічних змін), а й прокляття авторитаризму.
Нафтовий світ не лише ризикує звалитися у глобальну екологічну кризу, а й породжує авторитаризм, війни та штучне стримування розвитку. Цей світ сам гальмує фактори, які можуть подовжити його життя, та вмикає фактори, що наближають його смерть.
Чи можлива була би російсько-українська війна в умовах суттєвого падіння ваги нафти у світовому енергетичному балансі? Відповідь очевидна.
Нова фаза розвитку людства пов’язана з відновлювальними джерелами не лише тому, що це відповідає принципам екології й сталого розвитку та відвертає кліматичну кризу (до речі, там ще чимало відкритих питань). Технологічний пакет відновлювальної енергетики по своїй природі не потребує централізації, навпаки, він максимально децентралізований.
Так само як централізовані ієрархічні системи підтримують одна одну, бо це для них питання виживання, так і децентралізовані мережеві системи підтримують одна одну. Нафта й авторитаризм невіддільні, а відновлювальна енергетика підриває авторитаризм. Воювати за нафту має сенс, а воювати за сонце і вітер сенсу нема.
Імперія путіна стоїть на нафті й газі, а поширення відновлювальної енергетики поверне РФ зі статусу скаженої світової бензоколонки до статусу околиці світу, якою вона була тисячу років тому. Амінь.
Валерій Пекар
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама