Будувати з нуля, або Якою може бути майбутня система глобальної безпеки
24 лютого 2022 року. Початок повномасштабного вторгнення рф в Україну. Глобальної системи світової безпеки не існує. Вона виявилася імпотентною, не спроможною виконати своєї функції. Усе потрібно будувати з нуля. Про це нині говорить багато хто – від експертів до політиків. І не лише в Україні.
Цікаві міркування з цього приводу також висловив наш посол в Японії Сергій Корсунський. Процитуємо основні тези з його блогу на «Радіо Свобода»:
- Якщо Міжнародний суд справедливості ухвалює рішення, що засуджує війну росії проти України, вимагає негайного припинення агресії, а рф спокійно ігнорує таке рішення – це не справедливість, і це не суд;
- Країни, проти яких розв’язано агресію, не мають, як це зробила і робить Україна, вимолювати міжнародну підтримку, звертатися із проханням ввести санкції проти агресора, це все має відбуватися автоматично, як тільки Міжнародний суд справедливості визнає факт агресії;
- Так само має існувати комплекс заходів, які автоматично застосовуються до тих країн, які підтримують агресора зброєю, фінансовими або матеріальними ресурсами;
- Коли вбивця однієї людини після рішення суду може отримати смертний вирок чи довічне ув’язнення, а держава-агресор, винувата у гибелі тисяч людей, може продовжувати вбивати – це не право і це не справедливість.
Не про справедливість, продовжуючи останню думку пана Корсунського, а про фарс й абсурдність: після звірств рашистських мерзотників у Бучі, Ірпені, Гостомелі, Бородянці та інших населених пунктах на Київщині, рф чомусь досі перебуває у Раді ООН з прав людини. Монстра потрібно виключити звідти, як, приміром, у 1939 році СРСР виключили з Ліги націй за напад на Фінляндію. У США і Великій Британії уже заявили, що добиватимуться цього. Але потрібна підтримка щонайменше двох третин із 193 членів Генасамблеї ООН.
Втім, ООН варто піти ще далі.
Чечня, Грузія, Сирія, Україна… Парадоксально, що рф, яка постійно сіє агресію в світі, є постійним членом Радбезу ООН з правом вето.
Про це і не тільки ми говорили з міністром закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимиром Огризком і дипломатом Вадимом Трюханом.
Отже, почнемо з того, з чого й почали…
ПИТАННЯ №1. Майбутня архітектура глобальної безпеки: якою вона повинна бути, щоби стати справді ефективною та справедливою?
Зокрема, що вона конкретно має передбачати?
Володимир Огризко: «Те, що ми маємо сьогодні – справді, ознака того, що попередня система безпеки, якою світ жив останні 80 років, себе вичерпала. Не працює ні ООН, ні ОБСЄ, ні інші регіональні структури. Тому те, що система безпеки має бути змінена – це вже об’єктивна реальність, від якої ми нікуди не дінемося. Це перше.
Друге – майбутня система глобальної безпеки, на мою думку, може бути такою, яка об’єднує щонайперше демократичні цивілізовані країни. Це країни, приміром, які в своїй переважній більшості об’єдналися у два союзи – ЄС та НАТО. Але якщо ми говоримо про безпекову складову… Події, які відбуваються сьогодні свідчать про те, що НАТО, на жаль, не викує тих функцій, які могла б виконувати нова глобальна система безпеки. Чому?
Гадаю, що нова система безпеки працюватиме лише у тому випадку, якщо замість нещирих слів про «оборонність» у новому альянсі буде чітко передбачено покарання будь-кому, хто вчинив акт агресії, а також, що це покарання за таке настане миттєво.
Бо міжнародне право виписане правильно, а от забезпечити це право нема кому. Ось в цьому і полягає ключова проблема сучасних міжнародних відносин. Думаю, що саме за таких обставин світ не бачитиме таких жахів, про які ми сьогодні говоримо. Саме це і має бути ключовим елементом нової системи безпеки».
Вадим Трюхан: «Цілком очевидно, що 24 лютого ц.р., вся глобальна система безпеки, включаючи її європейський компонент, закінчилася. Фактично вона вже не працювала давно, починаючи з вторгнення росії до Грузії у 2008 році. Проте світ ще тривалий час перебував в ілюзії можливості якихось точкових реформ, сподіваючись на те, що у керівництва рф та деяких інших авторитарних держав вистачить здорового глузду утриматись від переходу за червоні лінії.
Якою має бути майбутня система глобальної безпеки? На даний момент єдності думок з цього приводу у світі немає. Проте цілком очевидно, що ООН потребує кардинального перезавантаження. На виході маємо отримати універсальну міжнародну організацію, ключовими елементами конструкції якої стануть: 1) відсутність право вето у будь-якої держави; 2) наявність автоматичного механізму позбавлення права голосу будь-якої держави, яка порушила міжнародне право, в тому числі Статут; 3) розширення компетенції, разом із запровадженням імперативного права ухвалювати рішення в сфері безпеки, економіки, клімату і екології і прав людини; 4) наявність потужного воєнного контингента у складі не менше 250 тис професійних військовослужбовців і разів у 20 більше резервістів, який не підпорядковується жодному уряду, окрім Генасамблеї ООН та, у термінових випадках, Радбезу ООН, як постійно діючого світового уряду. ОБСЄ та інші регіональні безпекові організації мають бути або ліквідовані, або краще інкорпоровані в ООН».
ПИТАННЯ №2 рф в Радбезі ООН: чому вона досі є членом цієї безпекової інституції, хоча навіть в саму ООН її ніколи не приймали?
Цивілізований світ чомусь дозволив росії зберегти неадекватно великий вплив у світових структурах, особливо в ООН, де вона досі має право вето. Чому рашу до сих пір звідти не виперли?
Вадим Трюхан: «Чому рф досі там? До останнього часу росія вдало грала на протиріччях між існуючими світовими полюсами впливу, корумпувала топ-політиків і чиновників, створювала в розповсюджувала міфи про свою непереможність і міць. Відтак, як результат, світ виявився не готовим реагувати на постійні брутальні порушення росією міжнародного права. Фактично Вільний світ проспав перетворення путіна в головного нациста планети, а путінської росії в терористичну державу. Крім того, питання енергетичної безпеки і пропаганди. москва заробляла сотні мільярдів доларів на енергоносіях і через газ, і нафту контролювала десятки урядів Європи та інших держав світу. А зароблені гроші йшли на виробництво зброї, підривну діяльнісь і пропаганду «русского мира» по всій земній кулі. Як наслідок, на підтримку росії зцементувалися її групи впливу в переважній більшості країн: від Бразилії і Венесуели до Нідерландів і Великої Британії».
Володимир Огризко: «Члени Радбезу ООН, як й інші члени ООН, секретаріат ООН – заплющили очі на абсолютно незаконний спосіб, яким рф оголосила себе правонаступницею СРСР. Це зовсім не означає, що ця тема є остаточно закритою. Але вона вимагає абсолютно іншого підходу до розгляду цього питання сьогодні. Як її звідти витурити? Правовим шляхом, тобто так, як це записано в статуті ООН, нині рф позбавити членства практично не можливо. Тому що вона використовуватиме своє право вето. рф не дозволить, щоб рішення про виключення її з членів організації дійшло на розгляд Генасамблеї. рф буде для цього використовувати різноманітні юридичні процедури. І навіть якщо це відбудеться – рф вважатиме, що її незаконно позбавили членства. А це, своєю чергою, може створити підставити для інших членів організації не голосувати, якщо там не буде юридичної чистоти. Тому, на мою думку, треба переводити цю дискусію з чисто формальної – в суто політичну. Має йтися про те, що рф неодноразово, упродовж всього її так званого членства в ООН, грубо порушувала засадничі принципи і статутні положення організації. І її треба виключати з організації не за те, що вона незаконно колись туди пропхалася, а за те, що вона регулярно і грубо порушує статут ООН. І це тоді переводить дискусію з юридичної – в субстантивну. Тобто в таку, яка нарешті дає всі розуміння, що країна, яка є грубим порушником статуту – не може бути членом цієї організації.
Така логіка, на мою думку, дозволить країнам, які вагатимуться відносно юридичної чистоти цього процесу, приймати рішення не на основі казуїстичних, юридичних процедур, а на основі того, що така країна не має право бути там через те, що порушила основоположні документи цієї організації».
ПИТАННЯ №3. Україна опинилася в нерівних умовах з агресором: чому наша держава мусить постійно випрошувати у світу допомогу, вимагати запровадження проти рф санкцій тощо?
Чому навіть після рішення суду ООН це не робиться автоматично?
Володимир Огризко: «А тому, що в тих країн, які дуже гарно розповідають про свою занепокоєність, насправді немає політичної волі й економічного інтересу робити те, що написано. І саме тому всі ці структури хибують на одну проблему: вони не мають прописаних процедур, які мають негайно застосовуватися. Це проблема і ООН, і ОБСЄ, і проблема багатьох інших міжнародних організацій. Саме тому потрібно, щоб у новій системі безпеки, про яку ми говоримо, поряд із загальниками були водночас ще й дієві механізми. Про це, мені здається, треба говорити, коли ми розмірковуємо над новими, ефективними системами безпеки. Інакше – це буде повторення того, що ми маємо сьогодні».
Вадим Трюхан: «Україна не може ставати в позу ображеної. Ми маємо справу з кровожерливим і досі ще потужним ворогом. Наодинці ми не зможемо перемогти, адже кремль має практично невичерпні ресурси, у тому числі людські. Через це Україна має максимально ефективно і терпляче працювати з усіма нашими партнерами та державами, які вважають себе демократичними: від Польщі і Литви до Індії і Китаю. Образи чи істерики справі не помічник. Лише системна послідовна робота приносить результат. І той факт, що ті держави, які ще 40 днів тому навіть думки не допускали про якусь військову допомогу Україні, зараз повним ходом поставляють нам сучасні зразки протитанкової і протиповітряної зброї, говорить сам за себе. Україна зуміла вдало вибудувати свою лінію поведінки і добилася бажаних результатів. Думаю, що після бучанської різанини, обсяги воєнної допомоги зростуть в рази. І принижуватися Україні не доведеться в жодному випадку. Адже відтепер для кожної цивілізованої держави світу приєднання до зусиль по демонтажу режиму воєнного злочинця путіна – це справа честі».
Питання №4. Міжнародне судочинство: чи достатньо швидко на сьогодні проходить процес та чи може він проходити швидше?
Нагадаємо, що напередодні екс-прокурор трибуналу ООН Карла дель Понте закликала видати ордер на арешт путіна. Це реально?
Вадим Трюхан: «Той факт, що МКС ініціативно, з перших днів рашистського вторгнення в Україну, почав слідство, говорить багато про що. Раніше, міжнародні розслідування по фактам воєнних злочинів починалися після завершення воєн. У нашому випадку слідство почалося з перших днів фази широкомасштабного вторгнення. Хотілось би звичайно побачити путіна, шойгу, кадирова, соловьйова, скабєєву й тисячі інших рашистських воєнних злочинців у тюремних робах вже завтра. Проте так не буває. Для кожного українця і загалом для всієї України важливо добитися повної та вичерпної справедливості. Всі рашистські нацисти, які скоювали воєнні злочини, мають бути притягнуті до міжнародної кримінальні відповідальності. Незалежно від того станеться це через місяць, рік, чи 50 років».
Володимир Огризко: «Все реально, коли є можливість це забезпечити. Якщо ж це просто красива фраза з боку експрокурорки ООН, то… В даному разі, думаю, що ордер можна виписати, а от затримати – навряд чи. Притягнення воєнних злочинців до відповідальності – це дуже складне питання. І воно одним рішенням одного прокурора, на жаль, не реалізується. Але досвід колишньої Югославії говорить про те, що певна комбінація обставин дає надію сподіватися. Втім, це справді не швидкий процес».
Поговорив Мирослав Ліскович. Київ
